Грошовий ринок

З розмінних монет найбільшим попитом у населення користуються монети номіналом 1 і 10 коп. (відповідно по 30 і 33 монети на кожного мешканця). У цілому розмінні й обігові монети складають 1,1% загальної суми готівки  в обігу.

Щодо пам'ятних і ювілейних  монет, то в 2006 році НБУ випустив таких  монет 31 найменування (44 види), у тому числі 5 золотих і 17 срібних. При цьому  НБУ реалізував 1,2 млн. пам'ятних  і ювілейних монет на загальну суму 47,8 млн. грн., що в 1,5 рази більше, ніж  у 2005 році (у кількісному й вартісному виразі). Дохід банку від продажу  пам'ятних монет і сувенірної продукції за 2006 рік склав 35,9 млн. грн., що на 36,5% більше, ніж у 2005 році.

З 2000 р. в Україні розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних  документів, переходом до нових платіжних  інструментів і сучасних технологій платежів. Особливо важливу роль тут  відіграє НБУ. На нього покладено  обовязок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних  засобів та організації електронного грошового обігу на території  України.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового  обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від  поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів.

Багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу “клієнт-банк” щоб  забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і  розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих  регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні  стало використання “електронних грошей”  як платіжного засобу для масових  споживачів товарів та послуг. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами  платіжних систем із використанням  пластикових карток, деякі системи  в процесі впровадження.

В результаті запровадження  Національної системи в Україні  була створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стали  емітентами карток, більшість підприємств  торгівлі й сфери послуг учасниками системи, що приймають платежі за допомогою пластикових карток. Налагоджено  взаємодію із СЕП та основними  зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної платні, пенсій, стипендій громадянам України виконується, як правило, через банківські установи. Розрахунки за допомогою пластикових  карток дали змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської  системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо).

Безготівковий оборот в Україні  характеризується обов'язковим відкриттям розрахункового або поточного рахунка  в установі банку. В Україні відповідно до правил НБУ визначено, що розрахунки підприємств за своїми обов'язками, а також між юридичними і фізичними особами за товарно-матеріальні цінності провадяться в безготівковому порядку через установи банку. Визначено такі форми безготівкових розрахунків в Україні визначено такі форми безготівкових розрахунків: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; інкасові розрахункі; розрахунки з застосуваннями акредитивів; розрахунки з використанням чеків; розрахунки з використанням векселів; клірінгові розрахунки; розрахунки за допомогою пластикових карток.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО  РИНКУ УКРАЇНИ

У січні-листопаді 2008 року порівняно  з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 29,9%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання  товарів та послуг, збільшився на 26,6%, а реальний наявний, визначений з  урахуванням цінового фактору, - на 12,5%.

У листопаді порівняно  з жовтнем поточного року номінальні доходи населення збільшились на 3,7%, а наявний та реальний наявний  доходи - відповідно на 2,3% та 0,2%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за листопад 2008 року становив 983,9 грн. проти 961,1 грн. за жовтень.

Витрати населення у січні-листопаді  п.р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 33,3%. Приріст заощаджень склав 46360 млн. гривень.

Доходи та витрати населення  України у 2008 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках  до відповідного періоду попереднього року) представлені на рис. 3.1.

Рис 3.1 Доходи та витрати  населення України у 2008 році

Доходи та витрати населення  України у січні-листопаді 2008 року характеризуються такими даними:

Таблиця 1

Доходи та витрати населення  України у січні-листопаді 2008 року.

Рис. 3.2. Структура доходів  населення України у січні-листопаді 2008 року.

Рис. 3.3. Структура витрат та заощаджень населення України  у січні-листопаді 2008 року.

Розглядаючи стан українського грошового ринку стає очевидним  ряд проблем, які стримують створення  високоліквідного, відкритого, активного  ринку капіталів.

Захист прав інвесторів. На сьогодні корпоративні конфлікти  в акціонерних товариствах, нехтування інтересами дрібних акціонерів підривають довіру до основного інструменту  ринку капіталів - акцій. Акції переважно  виконують функцію перерозподілу  та поглинання, а не залучення інвестиційних  ресурсів до реального сектору економіки. Все це накладається на низьку обізнаність  населення. В результаті акції так  і не стали привабливим інструментом ні для внутрішніх, ні для зовнішніх інвесторів, а левова частка обігу акцій здійснюється поза організованим фондовим ринком.

Розкриття інформації. Навіть передбачене чинним законодавством розкриття інформації як підприємствами-емітентами, так і установами, що забезпечують обіг цінних паперів (біржі, посередники  тощо), повністю не врегульовано. В результаті практично неможливо отримати достовірну інформацію щодо перехресних прав власності, інших зв'язків між суб'єктами фондового ринку щодо реальності (завершення, тобто поставки проти  оплата) зареєстрованих організаторами торгівлі угод, результатів фінансово-економічної  діяльності підприємств.

Система реєстрації прав власності  на цінні папери. Існуюча в Україні  система обліку цінних паперів не гарантує збереження прав власності  акціонера і часто сприяє маніпулюванню  системами реєстру. Паралельно існують  два технологічно не пов'язані між  собою підходи до обліку та реєстри  власників іменних цінних паперів  і облік цінних паперів, випущених  в без документальній формі, на рахунках у зберігача. Технологічні недоліки реєстраторської діяльності, масове явище "кишенькових" реєстраторів так і не ліквідовані за 10 років  існування цього інституту, що відкриває  шлях до фальсифікацій і дублювання реєстрів, внесення несанкціонованих змін до реєстрів, створення перешкод у реалізації прав акціонерів. На жаль, останнім часом ці явища набули загрозливих  масштабів, особливо з огляду на те, що переважна більшість зареєстрованих в Україні випусків акцій мають  саме документарну форму і обліковуються  в системі реєстрів.

Ще одним суттєвим недоліком  обліку прав власності в системі  реєстрів є інертність такої системи (необхідність витрат часу на забезпечення внесення змін до реєстру після кожної трансакції), що не дає змоги створити дійсно ліквідний і динамічний ринок.

Концентрація значної  кількості угод на неорганізованому ринку. Незначні обсяги організованого ринку цінних паперів є причиною функціонування тіньових схем купівлі-продажу, крім того, значну частину ринку  акцій становлять цінні папери ЗАТ, які не можуть обертатися на фондових біржах. В результаті деформуються ринкові механізми ціноутворення, обмежуються можливості виходу на ринок  інституціональних інвесторів, залучення  вільних коштів населення. Неорганізований  ринок є непрозорим, неліквідним, він не може бути інструментом для  визначення об'єктивних ринкових цін. Держава ж зі свого боку втрачає  можливість контролю як за процесом ціноутворення, так і за обсягом (ринковою вартістю) майна, яким сама володіє як акціонер.

Вирішення зазначених вище проблем потребує істотних скоординованих зусиль як урядових установ, так і  суб'єктів фондового ринку, а також  істотної модернізації законодавчої бази.

Стратегія розвитку фондового  ринку в Україні до цього часу визначається Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою Постановою Верховної  Ради України від 22.09.95 № 342/95-ВР. Прогресивна  на час свого прийняття концепція  істотно застаріла і є гальмом  на шляху до побудови дійсно сучасного  фондового ринку.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч  людям" передбачено здійснення низки  заходів щодо перетворення фондового  ринку на ефективно функціонуючий  механізм залучення інвестицій до реального  сектору економіки. Найважливішими серед таких заходів представники регулюючих державних органів, і  оператори фондового ринку одностайно вважають такі.

У сфері захисту прав інвесторів - Закон України "Про акціонерні товариства", головним завданням  якого є захист прав мінори-тарних акціонерів. Саме тому цей законопроект викликає серйозний супротив великих  акціонерів і менеджменту компаній. Крім того, пропонується розроблення  і прийняття Закону України "Про  публічні акціонерні компанії", дія  якого має поширюватися на новостворені акціонерні товариства, і який створить правове поле для появи публічних  компаній і сприятиме формуванню цивілізованого і ліквідного ринку  акцій.

У сфері обліку власників  цінних паперів головним завданням  є розбудова національної депозитарної системи. Обмеження функцій національного  депозитарію на сьогодні не дає змога  забезпечити належний захист прав інвестора. Тому нагальним є прийняття нової  редакції Закону України "Про Національну  депозитарну систему та особливості  електронного обігу цінних паперів  в Україні". Основними положеннями  цього закону мають бути:

- створення в Україні  Центрального депозитарію цінних  паперів, який би контролювався  державою і був захищений від  потрапляння під контроль окремих  фінансово-промислових груп та  учасників ринку;

- запровадження єдиної  системи обліку цінних паперів  як у нормативно-правовому, так  і в інформаційному та технологічному  плані.

- відхід від поділу  цінних паперів на такі, що  відпущені в документарній або  бездокументарній формі.

У сфері розвитку інфраструктури фондового ринку необхідно підвищити  відповідальність учасників ринку, усунути з останнього так звані "кишенькові" компанії, які обслуговують виключно інтереси певних фінансово-промислових  груп і практично не здійснюють професійної  діяльності. Зокрема, пропонується ввести більш жорстке нормативне регулювання  структури акті вів страхових  компаній (в напрямі збільшення інвестування в цінні папери), підвищити вимога до власного капіталу професійних учасників  фондового ринку тощо.

З метою збільшення частки організованого фондового ринку  вважається за доцільне на законодавчому  рівні сконцентрувати всі угоди  купівлі-продажу цінних паперів, емітованих підприємствами, що мають стратегічне  значення для економіки і безпеки  держави, виключно на організованому ринку. Крім того, пропонується вжити такі першочергові заходи, спрямовані на розбудову  фондового ринку в Україні:

- встановити вимога щодо  мінімального обсягу торгів цінними  паперами, за якого можливе функціонування  ліцензованого організатора торгівлі;

- законодавчо встановити  і привести у відповідність  до вимог ЄС статус ТТС;

- надані право клірингу  фондовим біржам;

- забезпечити впровадження  єдиних стандартів діяльності  всіх торговельних систем.

Знаковим є те, що всі  ці пропозиції практично одностайно підтримуються професійними учасниками ринку, вони ввійшли складовою частиною до розробленого ДКЦПФР проекту Програми розвитку фондового ринку України  на 2005 - 2010 роки, яка має (у разі реалізації) вивести фондовий ринок України  на якісно нових рівень, наближений до світових стандартів.

Окремо слід зупинитися на ролі ФДМУ і процесів приватизації в розбудові фондового ринку. Найважливішими і найефективнішими з точки зору сприяння вирішенню  цієї проблеми є перелічені нижче  заходи. Звичайно, всі вони потребують внесення певних змін до законодавчих (зокрема до Державної програми приватизації) та підзаконних актів, проте підтримка  урядовцями та широкою спільнотою фондового  ринку надає впевненості в  якнайшвидшому вирішенні цих  проблем.