Грошовий ринок

У відповідності з рішенням Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи після  закінчення реформи в період з 17 вересня по 15 жовтня 1996 р. обмін карбованців  на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями  місцевих держадміністрацій.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 року з урахуванням додаткового  вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з обігу  та кас банків в резервні фонди  Національного банку України  зараховано всього 330,3 трлн. крб. (97,7% від  усієї суми емітованих карбованців), в тому числі 311,2 трлн. крб., (97,7%), які  знаходились в обігу і 19,1 трлн. крб. (100%) в касах банків. Залишились не предявленими до обміну 7,8 трлн. крб., або 2,3% карбованцевої готівки, яка  була випущена в обіг в дореформенний  період.

Проведення грошової реформи  було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банівську систему  надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Розглянемо сучасні тенденції  у формуванні грошового обігу  в Україні та особливості функціонування сучасних грошових форм.

Найчастіше громадяни  України використовують такі грошові  знаки: безготівкову й готівкову  гривню, безготівковий і готівковий долар США. З названих представників  сімейства грошових знаків два -- безготівкова й готівкова гривні -- у парі складають  те, що в класичній теорії грошей називається системою подвійної  валюти. Система подвійної валюти виникає тоді, коли держава встановлює незмінне цінове співвідношення двох різних грошових знаків, що перебувають  в обігу. У цьому разі зафіксоване  співвідношення: 1 безготівкова гривня = 1 готівковій гривні.

Наявність системи подвійної валюти неминуче тягне за собою ефект, відомий  як закон Грешема.

Швидкість обігу готівкової гривні в 2006 року була помітно нижчою за швидкість обігу безготівкової. Таким чином, готівкова гривня є  «кращим грошовим знаком», ніж безготівкова. Це підтверджується й фактом боротьби української держави з переведенням грошей в готівку (тоді як в інших  країнах держава бореться з «обезготівковуванням»  кримінальних прибутків).

Однак щоб остаточно пересвідчитися в тому, що безготівковій гривні законом Грешема відведено роль гірших грошей, спробуємо розібратися  з тим, що відбувається в нашій  країні при банківському кредитуванні суб'єктів господарювання.

Заборгованість суб'єктів  господарювання перед банками за кредитами, виданими безготівковою  гривнею, зросла в 2006 року на 28 млрд. грн. Згідно з теорією пропозиції грошей (ефект грошового мультиплікатора) ми мали б очікувати, що зобов'язання банків перед підприємствами країни (залишки на поточних і депозитних рахунках) зросли ще більше, ніж зобов'язання суб'єктів господарювання за банківськими кредитами. Але цього не сталося. Зростання зобов'язань банків перед  суб'єктами господарювання становило  тільки 11 млрд. гривень.

Куди ж пішли решта 17 млрд. безготівкових гривень, виданих  як кредит суб'єктам господарювання?

Одночасно з кредитуванням  суб'єктів господарювання банки  в 2006 році видавали кредити населенню. Приріст заборгованості населення  банкам за кредитами, виданими безготівковою  гривнею, становив 15 млрд. грн. Разом  з тим зростання зобов'язань  банків перед населенням становило 16 млрд. грн. Складається враження, що громадяни беруть у банках кредити  безготівковою гривнею й використовують їх винятково для придбання зобов'язань  українських банків.

Насправді це, звичайно, не так. Кредити, які населення бере безготівковою  гривнею, використовуються найчастіше для придбання готівкових грошових знаків (якими й оплачуються потрібні громадянам товари та послуги) і значно рідше -- для безпосередньої оплати безготівковою гривнею.

Швидше за все, тут річ  у такому: частину тих 17 млрд. гривень, які отримали суб'єкти господарювання у вигляді кредитів і не використали  для оплати товарів і послуг, обміняли зрештою на готівкову гривню, що призвело значною мірою до зростання  заборгованості банків перед населенням у сумі 16 млрд. грн.

Треба зауважити, зобов'язання банків перед населенням розподілені  між вкладниками нерівномірно. Так, на рахунках фізичних осіб, які становлять менше 10% від загальної кількості  депозитних рахунків населення, зосереджено 95% усіх зобов'язань банків перед  населенням. Знаючи це, ми можемо припустити, що 95% приросту зобов'язань банків у  безготівковій гривні перед населенням належить суб'єктам господарської  діяльності, які працюють у тіні.

Якщо це так, то приріст  заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами у безготівковій  гривні на 28 млрд. грн. викликав приріст  залишків на одних тільки гривневих  рахунках суб'єктів господарювання, які працюють як в офіційній, так  і в тіньовій економіці, на 26 млрд. безготівкових гривень.

Таким чином, на операції, пов'язані  з обміном безготівкової гривні на готівкову валюту, припадає не менш як 50% обсягу операцій із безготівковою  гривнею, отриманою в кредит суб'єктами господарювання. Це служить ще одним  доказом того, що суб'єкти господарювання прагнуть позбутися безготівкової  гривні, обмінявши її на інші більш  привабливі грошові знаки, і що не дуже приваблива валюта в нашій країні -- це безготівкова гривня.

Безготівкова гривня є  єдиним законним засобом сплати податків державі. Українська держава силою  примушує суб'єктів господарювання платити податки, при цьому на сплату приймає тільки безготівкову гривню. За великим рахунком, тільки завдяки цьому факту гривня присутня в грошовому обігу країни.

Судячи зі швидкості обігу, одна безготівкова гривня, що потрапила  в обіг, не пізніше як через тиждень  використовується для сплати податків і опиняється в Держказначействі.

За такої швидкості  обігу грошовий знак, який приймають  на сплату податків, може бути лише казначейським  білетом, тобто зобов'язанням держави  прийняти його на сплату податків за першим пред'явленням. Під час свого руху до державного казначейства безготівкова гривня використовується як засіб обігу. Нічого іншого вона зробити просто не встигає. Як будь-який інший казначейський  білет, безготівкова гривня, випущена в обіг, незабаром осідає в Державному казначействі, де її більше, ніж у  всіх комерційних банків України, разом  узятих.

Безготівкова гривня більшою  мірою використовується учасниками економічної діяльності в операціях  з придбання готівкової гривні та безготівкових грошових знаків інших  країн, ніж для купівлі факторів господарської діяльності та сплати податків. Готівкова гривня використовується як засіб обігу та платіжний засіб. Водночас мало відомо про те, що вона використовується як засіб нагромадження  скарбів і зовсім невідомі випадки  її використання як світових грошей. Далеко не завжди готівкова гривня виконує  функції міри вартості. Так, вартість багатьох товарів тривалого користування, насамперед нерухомості, учасники ринку  вимірюють іншим грошовим знаком -- доларом США.

Оскільки готівковий долар  США більше подобається нашим  громадян, ніж готівкова гривня, то саме він використовується населенням України як засіб нагромадження  скарбів. Навпаки, доля готівкової гривні -- бути в основному засобом обігу.

Таким чином, готівкова гривня відповідає всім ознакам того, що в  класичній теорії грошей називають  паперовими грошима, тобто грошовими  знаками, нерозмінними на те, що в тій  самій теорії називають повноцінними грошима. Доти, доки паперовим грошам хоч скількись довіряють, вони не залишать каналів грошового обігу.

Отже, ні готівкову, ні безготівкову гривню учасники ринку не сприймають як повноцінні гроші. Який же грошовий знак виконує в грошовому обігу  України ці функції? Як випливає з  усього вищенаведеного, функції повноцінних  грошей у нашій країні виконують  долари США (готівковий і безготівковий).

Відносини безготівкової  національної валюти України та безготівкового долара США завдяки валютному  регулюванню набули форму подвійної  валюти. Де-факто встановлено та підтримується фіксований курс обміну безготівкової гривні і безготівкового долара США. У свою чергу, готівковий і безготівковий долар США  утворили систему паралельних валют, яка характеризується вільним (ринковим) способом встановлення цінового співвідношення валют, що складають систему. Такі самі відносини пов'язують готівкову  гривню і готівковий долар США.

Водночас у нашій країні склалася і відповідна спеціалізація  грошових знаків. Функції повноцінних  грошей, тобто всі функції грошей, виконують безготівковий і готівковий долар США. Функції другосортних грошових знаків, тобто грошових знаків, що виконують тільки деякі функції  грошей, виконує безготівкова і готівкова  гривня. Наші паперові гроші -- готівкову  гривню -- поставляє на ринок Національний банк України. Безготівкову гривню поставляє  на ринок не Державне казначейство, а центральний банк країни, хоча за своєю грошовою природою вона є  не зобов'язанням емісійного банку, а казначейським білетом, тобто  зобов'язанням державної казни.

Існуюча грошова система, по суті, являє собою систему подвійної  валюти. І оскільки долар США істотно  недооцінений, то, відповідно до закону Грешема, учасники ринкових відносин вважають за краще тримати його в себе, а грошові канали заповнює переоцінена  державою гривня.

Така ситуація цілком влаштовує  дуже багатьох. Не влаштовує вона лише тих товаровиробників, які поставляють  свою продукцію на внутрішній ринок. Вітчизняного товаровиробника пригнічує  не лише завищений курс гривні та надмірні податки. Не дає йому розгорнутися і  примітивний набір грошових знаків, які існують у нас.

У нашій країні є найрізноманітніші  види грошових знаків, але є один специфічний. Цим грошовим знаком є  банківський білет або банкнота, яку відносять до розряду кредитних  грошей.

У сучасному світі банкнота -- це безстроковий кредит центрального банку, виданий комерційному банку  під заставу його портфеля кредитів суб'єктам господарської діяльності. Зрозуміло, що всі кредити повинні  мати хороше забезпечення. Краще забезпечення в цьому разі -- це іпотека нерухомості.

Таким чином, кількість банкнот, необхідна для обігу, визначається не потребами державного бюджету  в платіжних засобах, не обсягом  валюти, що надходить у країну, і  не розміром золотовалютних резервів центрального банку, а потребами  товарного обігу в засобах  обігу та платежу.

Суб'єкт господарювання (у  цьому разі він виступає як покупець-позичальник) оплачує взятими в кредит банкнотами купівлю факторів виробництва, необхідних йому для випуску продукції. У  свою чергу, одержувач банкнот (тобто  продавець якогось товару) використовує їх надалі як засіб платежу.

Повернімося до покупця-позичальника. Щоб погасити свій кредит, покупець-позичальник  проситиме за вироблений ним товар  або повноцінні гроші, які він  потім має обміняти на банкноти, або безпосередньо банкноти. Таким  чином, обіг банкнот сам по собі здатний  підтримувати попит на самих себе. Після погашення кредиту покупцем-позичальником  банкноти повертаються до комерційного банку, який може їх видати в кредит знову або ж повернути до центрального банку.

Якщо ж покупець-позичальник  не може з якихось причин повернути  комерційному банку кредит, а банк не може стягнути та реалізувати майно  позичальника в рахунок погашення  боргу, то банк списує безнадійну заборгованість собі на збиток, а з центральним  банком розраховується банкнотами зі свого резерву банкнот.

Таким чином, на відміну від  паперових грошей, банкнота перебуває  в обігу тільки доти, доки існує  комерційний кредит, що її забезпечує. Після його погашення вона повертається до центрального емісійного банку. Те, що банкнота завжди повертається до емісійного банку, є специфічною особливістю саме цього грошового знака.

Наявність товарного забезпечення банкноти обмежує розміри емісії цих грошових знаків. Тому випуск банкнот  не спроможний створити інфляційну загрозу  для економіки.

Потужна банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу  кредитів, забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною  природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики.

Грошовий знак, емітований Національним банком України, зможе  виконувати функції банкноти тільки в тому разі, якщо йому не доведеться за сумісництвом «працювати» казначейським  білетом. Одне з другим несумісне.

Державне казначейство має  випускати свій грошовий знак (казначейський  білет). Якщо казначейський білет  не прийматимуть учасники ринку на сплату поставок державі, то Держказначейство зможе пропонувати його на грошовому  ринку тим, кому такі білети потрібні для сплати податків. Вирученими грошовими  знаками Держказначейство зможе  оплачувати витрати держави.

Такий механізм обігу казначейських  білетів унеможливить перетворення видаткової частини бюджету на інфляційний  чинник. Перевищення пропозиції казначейських  білетів над попитом призведе до падіння їх ціни та, як наслідок, до балансу видаткової й дохідної частин бюджету.

Структура готівкового обігу  в Україні така: станом на 1 травня 2007 року в обігу перебувало 85,1 млрд. грн. банкнот і монет усіх номіналів (у позабанківській сфері - 78,1 млрд. грн.), з яких 84,2 млрд. грн. (1,7 млрд. шт.) складали банкноти, 0,9 млрд. грн. (5,9 млрд. шт.) - монети і 18,6 млн. грн. (2,9 млн. шт.) - пам'ятні і ювілейні монети.

У розрахунку на одного мешканця країни за станом на 1 травня 2007 року припадало  по 37 шт. банкнот (у тому числі 26 - нового дизайну) і по 120 шт. розмінних монет (1-50 коп.) різних номіналів.

За 2003-2006 р. обіг готівки через  каси банків виріс більш ніж на 300 млрд. грн., або в 2,8 рази. При цьому  в останні роки спостерігається  тенденція до скорочення структури  грошової маси готівкової складової: у 2003 році вона складала 34,8%, у 2004 році - 33,7%, у 2005 році - 31%, у 2006 році -28,7%.