Грошовий ринок

Трактування попиту на гроші  як явища залишку зумовлює істотну  відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два  явища тісно переплітаються, проте  вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця - 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він повинен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

Попит на гроші і швидкість  обігу грошей. Попит на гроші тісно  пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у  міру зростання попиту на гроші кожна  грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні  окремого економічного суб'єкта, повільнішим  буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе  практичне значення:

* оскільки попит на  гроші - явище динамічне, то  і швидкість обігу грошей не  може бути постійною;

* зростання швидкості  обігу грошей унаслідок падіння  попиту на гроші може компенсувати  дефіцит платіжних засобів при  зниженні рівня монетизації валового  національного продукту і послабити  кризу неплатежів;

* падіння швидкості обігу  грошей через зростання попиту  на них послаблює вплив збільшення  маси грошей в обороті на  кон'юнктуру ринків, гальмує його  інфляційні наслідки;

* у парі "попит - швидкість"  визначальним є попит на гроші,  а похідним - швидкість їх обігу.  Тому фактори зміни попиту  на гроші об'єктивно впливають  і на швидкість їх обігу.  Проте це не виключає зворотного  впливу зміни швидкості обігу  грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними  заходами (збільшення частоти виплат  доходів, підвищення дохідності  короткострокових фінансових інструментів, удосконалення системи розрахунків  тощо) забезпечується прискорення  обігу грошей, то це вплине  і на формування попиту на  них, особливо на його транс  активну складову.

Мотив завбачливості зводиться  до того, що юридичні і фізичні особи  бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим  щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані  потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби  в грошових витратах зумовлюються переважно  надзвичайними подіями - хвороба  членів сім'ї, поломка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильники, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запровадження  новітніх вузлів чи деталей замість  застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно  важливе значення для їх життєдіяльності  і пояснює їх бажання мати в  наявності певний запас грошей. Такий  запас має переважно страхове призначення.

У діяльності економічних  суб'єктів трапляються також несподівані  події, які не викликають непередбачуваних витрат, а навпаки, відкривають можливість їх скоротити й одержати непередбачуваний дохід. З'являється несподівана можливість поліпшити своє фінансове становище. Для цього теж потрібно мати певний запас грошей, наприклад, щоб негайно  купити потрібний товар у разі раптового зниження цін, чи за низьких  ринкових цін придбати цінні папери з наміром продати їх, коли вони подорожчають, чи здійснити взагалі  вигідну купівлю про запас  за сприятливої кон'юнктури тощо. В усіх подібних випадках рушійною силою накопичення грошей теж  є мотив завбачливості.

Сформований за цим мотивом  запас грошей є запасом купівельної  спроможності, і з цього погляду  він подібний до операційного запасу, тобто має трансформаційне призначення - забезпечити безперервну реалізацію товарів та послуг. Тому його можна  розглядати як складову трансформаційного  запасу. Водночас запас грошей за мотивом  завбачливості більш довготривалий, ніж операційний запас, і тому може використовуватися для одержання  додаткового доходу через розміщення в довгострокові депозити, цінні  папери, тощо.

Активи у формі запасів  фінансових інструментів можуть приносити  значний дохід, проте одержання  його пов'язане з істотними ризиками. Якщо доходи від фінансових інструментів недостатньо високі чи знижуються при  відчутних ризиках, пов'язаних з  їх одержанням, то альтернативна вартість зберігання грошей знизиться, економічним  суб'єктам буде вигідно мати запаси грошей, і їх попит на гроші зростатиме. І навпаки, при високих чи зростаючих доходах від фінансових інструментів та стабільності їх ризиковості альтернативна  вартість грошей зростатиме, вони будуть віддавати перевагу накопиченню  запасів цих інструментів і попит  на гроші знижуватиметься.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші набула істотного  розвитку в працях Тобіна, Баумола  та інших економістів. Зокрема, вони довели, що спекулятивний мотив впливає  на весь обсяг попиту на гроші, тобто  і на трансакційну, і на завбачливу його складові. Такий підхід істотно  розширює роль процента як фактора формування попиту на гроші. Новим є також визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процента, оскільки зростання процентного доходу супроводжується зростанням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб'єктів до одержання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу накопиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.

Трактування Фрідмана пов'язане  з трактуванням Кейнса і є його подальшим розвитком у тому плані, що попит на гроші мотивується  не тільки зміною процентного доходу на облігації, як стверджував Кейнс, а й багатьма іншими чинниками (процентним доходом за вкладами, рівнем інфляції, доходом за акціями). Відмінність  трактування Фрідмана полягає в  основному у його висновках, згідно з якими вплив зміни процента на попит на гроші не настільки  значний, як це вважав Кейнс, бо зростання  процентної ставки зачіпає не лише альтернативну вартість грошей, а  й очікувані доходи на грошові  вклади та інші активи і співвідношення їх рівнів може істотно не змінитися. Тому і відповідний мотив до накопичення  грошей істотно не змінюється.

Але це не означає, що мотив  до накопичення запасу грошей, який зумовлюється процентним доходом, зовсім зникає. Представники всіх сучасних теорій грошей визнають альтернативну вартість зберігання грошей (готівки та поточних рахунках), її вплив на бажання мати такий запас грошей і на попит  на гроші в цілому. У цьому мотиві істотно послаблений спекулятивний  аспект і посилений аспект дохідності активів взагалі. Тому цей мотив  краще назвати мотивом капіталізації. У міру зростання процента та інших  доходів на активи бажання суб'єктів  мати високодохідні активи буде посилюватися, а попит на високоліквідні форми  грошей (попит на гроші), навпаки - послаблюватиметься.

Зміна обсягу валового національного  продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою  рівня цін та рівня реального  обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального  виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін  чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін  та реального обсягу виробництва  можна розглядати як самостійні чинники  впливу на попит на гроші. Вплив кожного  з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при  їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МД від указаних двох чинників можна формалізувати як:

МД =f (Y, P),

де Y - фізичний обсяг ВНП, Р - рівень цін.

При макроекономічному підході  до аналізу попиту на гроші з'являється  третій чинник - швидкість обігу  грошей. Чим вища швидкість обігу  грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив  цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу  грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу  до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит  мало відчутний. Через це у своїх  теоретичних висновках вони абстрагуються  від цього чинника. Тому до формули  попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному підході  до аналізу попиту на гроші швидкість  обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація  чинників не випадкова. Адже швидкість  обігу грошей - явище потоку, і  воно не кореспондує з попитом  на гроші, який є явищем залишку. Попит  на гроші скоріше кореспондує  з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним  швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в  індивідів, тим більшим буде їх залишок  і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного  доходу на менш ліквідні (альтернативні  грошам) активи, у тому числі й  унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного  доходу (норми процента) на альтернативні  грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив  цього чинника на попит виражається  формулою: МД = f(R), де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною  мірою залежить від норми процента.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема  скорочення товарної пропозиції, посилення  товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит  на гроші скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна  записати у такому вигляді:

,

де -- реальний обсяг ВНП;Р -- середній рівень цін;R -- рівень очікуваного  доходу на альтернативні грошам активи;В -- обсяг багатства;І -- рівень інфляції;О -- очікування змін ринкової кон'юнктури.

Графічне зображення попиту на гроші. Щоб краще зрозуміти  функціональну залежність між основними  чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат, як це показано на рис. 1.1.

По вертикалі системи  координат відображена норма (в %) очікуваного доходу на альтернативні  грошам активи, включаючи норму депозитного  процента. Зміна цієї норми означає  зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить  доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд. грн. Сукупність кривих МД, МД1, MД2 відображає функціональну зміну попиту на гроші  залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної  складової попиту на гроші.

З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко  видно два різні характери  його руху:

* у вигляді переміщення  самої кривої попиту - уверх і  вправо чи вниз і вліво, що  свідчить про еластичність попиту  на гроші від номінального  обсягу валового продукту;

* у вигляді руху точки  попиту по його кривій - уверх  і вліво чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність  попиту на гроші від процента  та інших очікуваних доходів  на активи. Ці два види руху  потрібно чітко розрізняти, але  розглядати у взаємозв'язку, щоб  мати завершену картину динаміки  попиту на гроші.

Рис. 1.1. Графік кривої попиту на гроші.

Особливості формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки  України. Розглянуті вище мотиви, чинники  та закономірності руху попиту на гроші  можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у світовій літературі як об'єктивно діючі в  розвинутій ринковій економіці. Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої банківської  системи, високо розвинутого ринку  цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування процента, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризиковості грошових операцій тощо. Все це забезпечує економічним  суб'єктам можливість найповніше реалізувати  свою мотивацію до накопичення запасів  грошей.

В умовах перехідної економіки  України всі перелічені умови  перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому  вигляді.

У перехідній економіці діють  й інші чинники, що визначають особливий  характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде поступово послаблюватися, і  вирішального значення набуватимуть класичні чинники. Тому вивчення механізму попиту на гроші має важливе значення для практики регулювання грошового  обороту як у сучасних умовах, де його закономірності істотно деформовані, так і на перспективу, де вони діятимуть  у більш чистому вигляді.

Пропозиція грошей - друга  сила, що у взаємодії з попитом  визначає кон'юнктуру грошового  ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають  у своєму розпорядженні певний запас  грошей, які вони можуть за сприятливих  обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє  з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні  альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме  частину свого запасу грошей на ринок  до продажу. І навпаки, при перевищенні  попиту над наявним запасом індивід  буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит  постійно чергуються - при зростанні  рівня процента економічний суб'єкт  виступатиме на ринку з пропозицією  грошей, а при зниженні - з попитом  на гроші.