Формування та використання трудового потенціалу промислових регіонів, на прикладі Луганської області

Вирішальну  роль відіграє матеріальна та фінансова  зацікавленість колективів і окремих працівників у підвищенні працевіддачі,  тобто важливим завданням на підприємстві є формування системи особистих мотиваційних інтересів працівників.  Цей фактор на сьогодні є головним,  оскільки засоби й умови праці надають широкі можливості для зростання продуктивності трудового потенціалу.  Використання цих можливостей залежить від бажання трудових колективів і кожного працівника. Доти, поки різні форми і методизацікавлення працівників у підвищенні працевіддачі не спрацьовують,  кардинальних зрушень у підвищенні їхньої трудової активності очікувати не варто.

Підвищення  освітнього і кваліфікаційного рівня працівників стає важливим фактором зростання продуктивності праці:

1) рівень розвитку продуктивних сил (матеріально-технічні умови).  Ця група умов характеризує технічну структуру виробництва,  що відображає ступінь озброєності працівників засобами виробництва і є одним з найважливіших показників рівня розвитку продуктивних сил суспільства (це виражається через показники фондоозброєності, енергооснащеності);

2) система виробничих відносин (суспільно-економічні умови). Ця група умов характеризується соціальним ладом і сукупністю виробничих відносин. Ринкові відносини сприяють формуванню об'єктивних,  якісно нових умов ефективного використання трудового потенціалу.  Серед них необхідно виділити різноманіття форм власності. Це викликає суперечності в умовах усуспільнення праці.  Зміна форм власності створює умови для виникнення великої мережі малих підприємств,  їх об'єднання і банкрутства,  що в остаточному підсумку визначає особливості трудових відносин у кооперативному і приватному підприємствах, у їх працезабезпеченні та працевикористанні;

3) природні. Ця  група умов впливає на формування, розподіл і використання трудового потенціалу. До них відносяться: природнокліматичні, історичні, демографічні умови, традиції та звичаї населення.

Розвиток трудового  потенціалу у промисловості пропонується здійснюватися в наступних напрямках.

По-перше,  через  підвищення рівня трудового потенціалу конкретного працівника і на цій основі збільшення синергетичного ефекту.

По-друге, за рахунок  удосконалення всіх стадій відтворення трудового потенціалу всіх рівнів, тому що цього вимагає нова соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні. Слід зауважити,  що оптимальність як характеристика трудового потенціалу полягає в одночасному розвитку всіх елементів трудового потенціалу. Якщо розвиток будь-якої однієї якості трудового потенціалу не супроводжується відповідним розвитком іншої, то такий процес не оптимальний, тобто оптимальність полягає в динамічному кількісно-якісному узгодженні всіх елементів трудового потенціалу з потребами виконуваної роботи.

На думку  багатьох вчених,  процес відтворення  трудового потенціалу,  аналогічно до процесу відтворення суспільного продукту, у своєму русі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну та споживання.  Інші вважають,  що процес відтворення трудового потенціалу являє собою єдність трьох фаз:  формування,  розподілу та використання [2].  Доцільно дослідження,  відтворення трудового потенціалу розглядати як процес,  який включає:  формування трудового потенціалу в певному кількісному та якісному вираженні;  розподіл за основними сферами та галузями суспільного виробництва;  обмін та використання (реалізацію) трудового потенціалу відповідно до потреб підприємства. Використання трудового потенціалу тісно пов'язане з його формуванням і розподілом. Чим більший трудовий потенціал сформований, тим вища його віддача у фазі використання. Аналогічно, чим раціональніше розподілені трудові ресурси в розрізі окремих підрозділів і колективів,  тим значнішим може бути результат,  досягнутий від використання однієї й тієї ж величини сформованого трудового потенціалу.  Тому етап використання трудового потенціалу є показником ефективності фаз його формування,  розподілу та обміну. Водночас використання трудового потенціалу здійснює досить активний зворотний вплив на процеси формування, розподілу та обміну, диктує їм свої вимоги, створює нові стимули для їх удосконалення.

Отже, використання трудового потенціалу підприємства реалізується за допомогою системи заходів у межах кадрової політики. Вони можуть бути спрямовані на нарощування і розвиток трудового потенціалу,  у чому підприємство значною мірою має бути зацікавленим. Це може бути стабілізація колективу, збільшення «капіталовкладень» у робочу силу, сприяння розвитку персоналу та ін. Можна задовольнятися існуючим рівнем і всі зусилля спрямовувати на раціональне використання потенціалу шляхом створення умов для розкриття можливостей робочої сили щодо високопродуктивної праці і тим самим забезпечити віддачу від засобів, витрачених на робочу силу раніше. Не виключений і такий варіант: звільнення зайвої робочої сили, заміна її на більш відповідну за своїми якостями потребам виробництва, умовам його ефективного функціонування [3]. Процес використання трудового потенціалу повинен базуватися на:  виявленні трудового потенціалу індивідів, забезпеченні умов і організації праці,  що сприяють більш повній його реалізації; максимальному впливі на трудову мотивацію і підвищенні ролі стимулів у трудовій діяльності,  в тому числі на розширенні матеріальних стимулів;  вдосконаленні формальних і неформальних зв'язків усередині підприємства;  підвищенні в індивідів почуття задоволеності працею,  скороченні плинності кадрів і досягненні стабільності колективу. Результати обстеження робітників та службовців французьких компаній свідчать про те,  що 66% опитаних зазначають на неможливість цілком реалізувати свої здібності на роботі.  Таким чином,  трудовийпотенціал являє собою своєрідну призму,  крізь яку переломлюються дії різних факторів і умов його використання. Тому успішна реалізація заходів у процесі використання трудового потенціалу значною мірою залежить від обліку умов і факторів, що визначають даний процес [4].

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

 

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У зв’язку з цим зупинимося на найактуальніших моментах і напрямах формування ринку праці та проблемах  зайнятості .У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на макро і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Проте в Україні трудовий потенціал, як про це вже йшлося (розд. 2.4), все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.

Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах  економічної діяльності 20—40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3—7 млн чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого — забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці загальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Висока регіональна  диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні  керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.

Необхідно також суттєво  переглянути політику щодо ринку  праці. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого безробіття), має бути подолана найближчим часом.

Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці  як наявних, так і потенційних, є професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.

Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення як концепції. У регіонах на рівні Автономної Республіки Крим, міста Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в містах і районах — лише річні організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі: допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власності; профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів; громадські роботи; створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; підтримка підприємництва; диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих місць; розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах; здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення; соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

Механізм регулювання  ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого  зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.

 

 

 

 

Висновки

Трудовий потенціал – це міра втілення в людині якісних характеристик (природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації, професійного досвіду, стану здоров'я, духовних цінностей), котрі долучаються або можуть бути залучені до процесу виробництва матеріальних та духовних благ з метою задоволення існуючих і формування нових потреб і цінностей людини, і які мають здатність до динамічного розвитку в екологічно чистих умовах життєдіяльності. Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.

Процес відтворення  трудового потенціалу включає наступні фази: формування трудового потенціалу в його обумовленому кількісному і якісному стані; розподіл по основних сферах і галузях суспільного виробництва регіону; використання трудового потенціалу відповідно до потреб розвитку регіону. У рамках цих фаз відбувається процес активної взаємодії демографічних, соціальних, економічних і організаційних чинників.

Встановлено, що визначальними  чинниками, які впливають на формування, розподіл і використання трудового  потенціалу регіону, є: загальна чисельність  економічно активного населення, рівень загальної і професійної освіти, стан здоров'я населення, зовнішня і внутрішня міграція. Отже, Луганська область входить у перші чотири індустріальні регіони України. Займаючи 4,4% території держави, вона знаходиться на третьому місці по величині природно-ресурсного потенціалу, обсягу промислового виробництва і національному доходу після Донецької області.  Загальна чисельність економічно-активного аселення, рівень загальної і професійної освіти, стан здоров’я населення, зовнішня і внутрішня міграція є визначальними чинниками, які впливають на формування, розподіл і використання трудового потенціалу промислового регіону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Атлас України 8-9 кл "Картографія", 2000 р., 2001 р.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. - К.: Либідь; 2002 р, 288 с.
3. Вплив реструктуризації вугільної галузі на функціонування господарського механізму шахтарських міст Луганської області // Розвиток господарського механізму Луганського промислового регіону // Матеріали Регіонального наук.-практ. семінару. - Луганськ, 2004. – С. 76–82.
4. Демографічний розвиток міст Луганської області в контексті сучасних економічних проблем // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. "регіон-2003: стратегія оптимального розвитку" (22–25 квітня 2003 р., м. Харків) // РВВ ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. – Харків, 2003, С. 45–47
5. Джигирей та ін. Основи екології та охорони навколишнього природного сереловища, (Екологія та охорона природи). Підручник.-Вид. 3-тє, доп. – Львів, афіша, 2001 р 272 с.
6. Економічна та соціальна географія України і Луганської області. Навч. посіб. – Луганськ: Знання, 2003. – 180 с
7. Жук М.В. Комерційні відносини України: Підручник.-Чернівці: Рута: 2003 – 576 с.
8. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник – Чернівці: Рута, 2002
9. Заболоцький Б.Ф. РПС України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.:Академвидав. 2002. – 368 с.
10. Заставний Ф.Д. Географія України – Львів: Світ, 2000 – 360 с.
11. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України: Підруч. Для Серед. Загальноосвіт. шк. – К.: Форум, 2000 – 239 с.
12. Іщук С.І РПС. К.: Вид 4-те, доп.-Європ. Ун-Т, 2002 – 216 с.
13. Кучеренко М.Є., Вервес Ю.І., Балан П.Г. та ін. – К.: Генеза, 1998
14. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 20012 – 500 с.
15. Місце малих та середніх міст у системі розселення Луганської області // Географія і сучасність: Зб. Наук. праць КНПУ, 2004. – Вип.12. – С. 54–58.
16. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія
17. України з основами теорії. – К.: Знання, КОО, 1998 – 416 с.
18. Про деякі геоморфологічні пам'ятники Луганської області // Географія і сучасність: Зб. наук. праць нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. – К., 2005