Формування та використання трудового потенціалу промислових регіонів, на прикладі Луганської області

– по-друге, група умов, що стосуються ефективного функціонування систем торгівлі, транспорту, побуту, комунального господарства, фінансово-кредитного обслуговування, страхових послуг, організації відпочинку. Комбінація цих умов створює передумови відновлення і підтримки економічних, політичних, соціальних, психологічних та фізичних здібностей людини [46, с. 92]. 

1.3 Процеси формування  та використання трудового потенціалу регіону в контексті його соціально-економічного та інноваційного розвитку. 

 
  Формування трудового потенціалу та результативність його використання є визначальними для майбутнього України та створення умов переходу до інноваційної моделі розвитку. Очевидне загострення проблем формування і використання трудового потенціалу в умовах ринкових перетворень в економіці вимагає переосмислення наукового доробку з питань розвитку трудового потенціалу й регулювання зайнятості населення. Висвітлення того, наскільки трудовий потенціал регіону, країни відповідає умовам ринкових перетворень, який його фактичний стан та кількісно-якісний вимір, є досить актуальним при розробці регіональної стратегії регулювання процесів формування та використання трудового потенціалу та уточнення державної політики в умовах розширення економічної самостійності регіонів. Управління трудовим потенціалом має базуватися на результатах аналізу його формування і використання як у статиці, так і у динаміці. Науково обґрунтований підхід до всебічного аналізу трудового потенціалу регіону може дати реальні важелі впливу на соціально-економічні та інноваційні процеси розвитку регіону з метою більш повного задоволення суспільних потреб. Якщо на рівні держави процес формування трудового потенціалу мало залежить від механічного руху населення і основою формування трудового потенціалу є природне відтворення населення, то на рівні регіону істотну роль відіграють міграційні процеси.

Відтворення населення  регіону забезпечується за рахунок  високого рівня охорони здоров'я, стимулювання народжуваності, що обумовлює необхідність врахування та аналізу медичної складової формування трудового потенціалу регіону. Основними показниками стану охорони здоров’я населення є: кількість лікарів та середнього медичного персоналу (на 10000 населення), кількість лікарняних закладів, рівень захворюваності за класами хвороб, кількість інвалідів тощо. Трудовий потенціал регіону збільшується за рахунок зменшення захворюваності та травматизму, що веде до росту чисельності робочої сили і розширення масштабів трудової діяльності (саме тому, наприклад, у Німеччині, Австрії, США, Японії розширюються масштаби загальнонаціональних програм залучення населення до спортивної діяльності, що відкриває доступ до різних видів спорту, оздоровчих заходів). 

Одним з найбільш інформативних  і системних критеріїв людського  розвитку, а відтак і розвитку трудового  потенціалу, є його похідна –  очікувана тривалість життя населення, яка акумулює в собі вплив широкого кола соціально-економічних, екологічних, медико-генетичних умов-чинників життєдіяльності людей на стан їх здоров'я й життєдіяльності. Внаслідок соціально-економічної кризи в Україні протягом 90-х рр. ХХ ст.середня тривалість життя чоловіків скоротилася майже на 3,5 роки, жінок – на 1,5 роки [77, с. 83]. Дослідження показало, що динаміку тривалості життя населення України найбільшою мірою визначали зміни у смертності осіб працездатного віку, які найбільшою мірою постраждали через деструктивні зрушення у соціально-трудовій сфері. 

З точки зору автора, процес формування трудового потенціалу передбачає два аспекти: 

1)   формування визначених трудових характеристик, що відповідають потребам регіонального господарства – первинне формування трудового потенціалу;

2) забезпечення всебічного розвитку особистості з урахуванням власних потреб – вторинне формування трудового потенціалу.

Первинне формування трудового  потенціалу характеризує формування його професійно-кваліфікаційної структури під впливом змін в суспільному розподілі праці, в засобах виробництва. Визначним у формуванні особистості (вторинне формування трудового потенціалу) є конкретні територіальні, національні, виробничі, сімейні, соціальні умови, в яких людина формується, діє, задовольняються її потреби. Коли не реалізується хоча б одна з потреб особистості, наприклад, пов'язана з сімейними відносинами, національними традиціями тощо, виникає конфлікт між людиною і суспільством.

Процес формування трудового потенціалу в єдності вказаних аспектів можна  розглядати постадійно: дошкільна освіта, загальноосвітня підготовка, профорієнтація, професійна підготовка, підготовка в період трудової діяльності. Показниками освітньо-професійної компоненти повинні виступати такі, як кількість працюючих дошкільних закладів у регіоні та кількість дітей, які їх відвідують, забезпечення загальноосвітніми навчальними закладами населення регіону та кількість учнів, що в них навчаються, кількість професійно-технічних закладів, вищих навчальних закладів І – ІІ та ІІІ – IV рівнів акредитації, кількість підготовлених кваліфікованих робітників, спеціалістів, обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів тощо. Трудова діяльність, в якій людина використовує професійні навики, передбачає також постійне їх удосконалення, тобто підтримку на рівні вимог виробництва, подолання морального застарівання знань та навиків (вторинне формування трудового потенціалу). Цей процес повинен здійснюватись безперервно в самій трудовій діяльності, а також при відповідній перепідготовці та підвищенні кваліфікації [112,с.20]. 

Важливим регіональним аспектом формування трудового потенціалу є життєвий рівень населення, який склався в регіоні. Рівень життя та добробуту населення регіону доцільно аналізувати за показниками доходів населення (в середньому на душу за місяць), прожиткового мінімуму (в середньому на душу за місяць), чисельності населення з середньодушовими доходами нижчими прожиткового мінімуму, обсягів несвоєчасно виплаченої заробітної плати, структури сукупних витрат домогосподарств тощо. 

Підвищення якості життя населення регіону є важливою соціально-економічною передумовою розвитку його трудового потенціалу, яке визначається рівнем задоволення потреб населення і характеризує якісні і кількісні сторони відтворення трудового потенціалу. Так, за інших рівних умов у регіонах з низьким рівнем життя, орієнтованих на працівника з мінімально розвинутим споживанням, спостерігається знижений рівень освіти, тривалості життя, продуктивності та якості праці. 

В межах одного регіону якісна неоднорідність характеризує: по-перше, відмінності між якістю трудового потенціалу міського і сільського населення через наявність різкої диференціації у рівнях життя населення, а, відтак, різні рівні доступу до освітніх послуг, послуг у сфері охорони здоров'я, культурного розвитку тощо; по-друге, відмінності між якістю трудового потенціалу різних соціально-професійних груп населення (сегментами зайнятості), оскільки доходи таких груп населення, як наприклад, освітян та медиків сьогодні не можуть забезпечувати нормального відтворення трудового потенціалу. Найбільшу небезпеку при цьому являє застійна, хронічна бідність значних за масштабами груп населення [76, с. 244]. 

Сьогодні в суспільстві  спостерігається взаємозалежність якості трудового потенціалу і якості праці та життя: 
– з одного боку, підвищення якості людських ресурсів і, відповідно, їх трудового потенціалу, можливе за умови покращення освіти, охорони здоров'я, житлових умов, інститутів рекреації, умов праці, іншими словами, за рахунок підвищення якості життя в суспільстві і якості праці;  
з іншого боку – якiсть праці і життя цілковито залежить від якості трудового потенціалу працівників. Наступна фаза відтворення трудового потенціалу – розподіл і перерозподіл трудового потенціалу за сферами прикладення праці. Динамізм галузевих і територіальних пропорцій виробництва, створення нових робочих місць, наявність великих резервів людських ресурсів вимагає досягнення оптимальної відповідності між людськими ресурсами та робочими місцями за рахунок забезпечення міжгалузевого, територіального, кваліфікаційного руху працівників. Виділяються різні види розподілу. Розміщення трудового потенціалу в межах регіонального господарства є одним з видів розподілу, який являє собою систему з різноманітністю видів розподілу. Оскільки різні регіони відрізняються за своїми умовами, рівнями економіко-соціального та демографічного розвитку, цей факт визначає специфіку регіональної структури розподілу трудового потенціалу відповідно до принципів розподілу праці і спеціалізації регіону, а, відтак, детермінує особливості його використання, що і зумовлює необхідність даного дослідження.

За видами економічної  діяльності передбачається розподіл зайнятих у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, сфері послуг, державному управлінні та інших видах економічної діяльності.

Професійно-кваліфікаційний  розподіл передбачає розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами, який відображає збалансованість  системи освіти з вимогами економіки  і потребою в кваліфікованих робітниках. Відмітимо, що професійно-кваліфікаційна структура трудового потенціалу регіону динамічна у зв’язку структурних змін у виробництві, рівня інноваційного розвитку, що і вимагає її вивчення в різні періоди, особливо – в перехідний. 

Використання трудового  потенціалу є не що інше, як реалізація накопичених потенцій у певних соціально-економічних умовах під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Визначення змісту використання трудового потенціалу в межах регіону дає найбільш повне уявлення про багатоваріантність реалізації потенційних можливостей населення в цілому з урахуванням індивідуальних здібностей, дозволяє судити про ефективність застосування праці за отриманими результатами. Ефективність застосування праці пояснюється скороченням часу використання праці, зростанням обсягів вироблених благ і їх якості, інноваційності. У зв’язку з тим, що кожний регіон має неповторну галузеву структуру, характер розміщення виробництва, економічний потенціал, рівень розвитку технологій та впровадження інновацій, ефективність використання праці регіонально різна. 

Оцінити невикористаний трудовий потенціал, зокрема, регіону  можливо за допомогою показників чисельності зареєстрованого в  державних службах зайнятості безробітного економічно-активного населення, чисельності  вивільнених працівників підприємств, організацій, чисельності випускників освітніх закладів всіх рівнів акредитації, котрі не працевлаштовувалися, кількості створених робочих місць в економіці регіону та потреби в робочих місцях, чисельності безробітних за освітою, показниками інноваційного розвитку в регіоні (кількість впроваджених інновацій промисловими підприємствами, обсяги відвантаженої інноваційної продукції тощо). 

Творча і високопродуктивна  праця залишається основним джерелом багатства, інноваційного розвитку суспільства. Творчі можливості працюючих, спроможність продукувати нові ідеї, втілювати їх у нових знаннях щодо предметів, способів виробництва та доводити їх до впровадження здатні високими темпами покращувати соціально-економічне становище в регіоні, країні, суттєво підвищувати рівень життя населення. Неефективне використання сформованого трудового потенціалу регіону в значній мірі породжує проблеми, пов'язані із спадом об'ємів виробництва, безробіттям, затримкою у виплаті заробітної плати, соціальною напругою. З метою уникнення вказаних проблем необхідно чітко обґрунтовувати управлінські рішення щодо формування та використання трудового потенціалу на основі комплексного соціально-економічного аналізу трудового потенціалу регіону та виявлення його основних рис – ознак. Проте, для отримання більш цілісної картини стану трудового потенціалу та ефективності застосування праці в економіці регіону, необхідно оцінити вплив його якісних ознак на соціально-економічній та інноваційний розвиток регіону.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛУГАНСЬКОГО РЕГІОНУ

2.1 Загальна характеристика  складу населення Луганського регіону

Луганська область належить до густозаселенних районів. Чисельність  населення, що проживає на території  області на початок 2004 р. склала 2516,7 тис. людина, зокрема міського – 2329,7 тис. людина або 86% населення, сільського – 14%. Середня щільність – 105 людини на 1 кв. км.

Загальна чисельність  населення Луганської області на 5 грудня 2001 року склала 2546,2 тис. чол. За кількістю населення область посідає шосте місце в Україні після Донецької, Дніпропетровської, м. Києва, Харківської та Львівської областей. Статевий склад населення характеризується перевагою жіноцтва: 1170 тис. чоловіків і 1376,2 тис. жінок.

Луганська область –  одна з найбільш урбанізованих в Україні. Кількість міського населення тут становить 2190,8 тис. чол., або 86% від загального числа жителів області, сільського населення – 355,4 тис., або 14%. Щільність населення складає 95 осіб на кв. км. [6, с. 143]

Найбільш урбанізованими є південні райони області. Характерною особливістю є наявність великої кількості малих міст, в яких проживає близько 20% міського населення, і селищ міського типа, в яких проживає близько 18% міського населення.

Близько 3/4 населення  проживає в правобережній, розвиненій в промисловому відношенні частині області. Виділяються декілька локальних систем розселення – це Краснодон, Краснолучськая, Ровеньковськая, Свердловськая, Північнодонецька і Стахановська. Порівняно менша щільність населення характерна для сільськогосподарського лівобережжя.

За чисельністю область  займає 5-е місце в Україні, поступаючись Донецькою, Дніпропетровською і  Харківською.

Склад населення:

• Жіночого населення – 53,6%.
• Чоловічого населення – 46,4%.
• На кожну 1000 жінок доводиться 860 чоловіків. [4, с. 92]

Віковий склад населення  тісно пов'язаний з демографічною  ситуацією. Чисельність осіб старшого віку складає 35,1% від чисельності  населення (на 1000 жителів доводитися 789 пенсіонерів). У сільській місцевості число осіб пенсійного віку складає 35%.

Сумарний коефіцієнт народжуваності на одну жінку дорівнює 1,0 за необхідного для простого відтворення  населення коефіцієнта 2,2. Водночас зростає смертність, яка в 2001 році становила понад 17 чоловік на тисячу жителів. Особливо важливе значення має зростання майже на 60% смертності громадян працездатного віку, найчастішими причинами смерті яких стають травми й отруєння. Додаткове демографічне навантаження дає й міграція населення: у 2000 році 11,5 тис. луганчан виїхали в інші регіони України і майже 5 тис. – за кордон. Протягом двох останніх років в області окреслилася цікава тенденція: сьогодні вектор внутрішньорегіональної міграції направлений із міст у сільську місцевість. За 2000 рік до села переїхали на 1000 осіб більше, ніж у зворотному напрямку.