Формування податкової системи України

Проте не слід забувати, що податки  є ще й дуже небезпечним інструментом у розпорядженні держави. Адже без  наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний  розвиток держави. Концепція податкової політики держави повинна містити  обгрунтовані висновки щодо впливу оподаткування  на результати господарської діяльності підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру  економіки.

Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детально розроблену теорію податків. Її творцями є видатні представники економічної  науки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших. Пошук шляхів удосконалення  податкових систем триває.

З наведеного доходимо висновку, що вилучення  державою на користь суспільства  певної частини валового внутрішнього продукту у вигляді обов'язкового внеску, який роблять основні учасники виробництва, і становить сутність податку. А економічний зміст податків виражається відносинами господарюючих суб'єктів і громадян, з одного боку, і держави — з іншого з приводу формування державних фінансів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Становлення податкової системи України

 

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий  прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі  державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний  податок як поштучне, запроваджений  литовцями. Його сплачували селяни від  кількості худоби та птиці, витканого  полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в  Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських  податкових національних традицій, яка  передбачала помірність і доцільність  оподаткування, розпочалася з втратою  Україною її незалежності і повного  поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської  війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки  шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова  система. Вона значною мірою відрізняється  від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з  особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану  [2 ст. 85].

 За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податів [15]. Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії — чотири податки, у Сингапурі — п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії — вісім податків. У США — 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік [16].

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування  в Україні. З прийняттям нового кодексу  втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України  та указів президента України[17]. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно з Податковим кодексом в Україні в наш час діють 23 податки та збори, з них 18 загальнодержавних та 5 місцевих.

 З 1 січня 2012 року ступив в силу оновлений Податковий кодекс України, підприємці та підприємства отримали нову спрощену систему оподаткування обліку та звітності. Із прийняттям змін до Податкового кодексу, активізувалася робота у міністерствах та відомствах, які почали розробляти підзаконні акти, що регулюють ті чи інші питання.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна  зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового  законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

2.1. Правове забезпечення оподаткування

 

В умовах ринкової економіки будь-яка  держава широко використовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах ринку.

З досягненням незалежності Україна  почала формувати власну податкову політику, і нині економіка нашої держави перебуває на надзвичайно відповідальному етапі становлення ринкових відносин.

Державними цільовими є створені згідно із законами України фонди, які  формуються за рахунок визначених цими законами податків і зборів (обов'язкових  платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності й фізичних осіб.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових  платежів) у бюджети й державні цільові фонди, стягнутих у встановленому  законами України порядку, становить  систему оподатковування.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах  держави, що встановлюють конкретні  методи побудови і стягування податків, тобто визначають конкретні елементи податків. При розгляді цих характеристик податку можна сформувати уявлення про податок і його сутність.

Державне регулювання здійснюється у двох основних напрямках:

• регулювання ринкових, товарно-грошових відносин, що полягають переважно у визначенні "правил гри", тобто розробці законів, нормативних відносини, осіб, що діють на ринку, насамперед підприємців, роботодавців і найманих робітників. Зокрема, це закони, декрети, постанови, інструкції державних органів;
• регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє в суспільстві, є закон вартості. Тут йдеться переважно про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою скерування їхньої діяльності в потрібному, вигідному для суспільства напрямі. Таким чином, центральне місце в комплексі фінансово-економічних методів посідають податки. Маневруючи податковими ставками, пільгами і штрафами, змінюючи умови оподатковування, вводячи одні та скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей і виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем.

Україна, як й інші цивілізовані держави, згідно з її Конституцією є  гарантом соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечення належного  рівня життя громадян і соціального  захисту певних груп населення. Для  розв'язання і фінансування загальнодержавних  завдань використовуються засоби державного й місцевого бюджетів, з яких фінансується утримання державних службових  рівнів армії, освіти, охорони здоров'я, культури.

Основне завдання податкової адміністрації  і поліції — не розпорошувати сили на нескінченні перевірки ятків і кіосків, а систематично відпрацьовувати найзначніші факти ухиляння від сплати податків, попереджати масові порушення податкового законодавства. Таким чином, поняття податкової реформи охоплює не тільки зміну законодавства, що регулює розміри і процес збирання податків, а й модернізацію податкової служби, приведення її у відповідність з існуючими ринковими нововведеннями, що могло б на достатньому рівні забезпечувати доходи в бюджет.

 

2.2. Податковий контроль в Україні

 

Контроль є важливим елементом  будь-якої галузі державного управління. Організація контролю є обов'язковим  елементом управління суспільними  фінансовими засобами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством. Саме об'єктивні  потреби держави та органів місцевого  самоврядування у грошових коштах вимагають  забезпечення повного і своєчасного  їх надходження у вигляді податків і зборів (інших обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів.

Податковий контроль є  самостійним напрямком державного фінансового контролю. Він має  свою мету, завдання, об’єкти, суб’єкти, види та інструментарій здійснення.

Головною метою податкового  контролю в Україні є постійне наповнення дохідної частини державного бюджету, а його предметом – перевірка  повноти формування бази оподаткування  діяльності суб’єктів господарювання податками та зборами і своєчасності їх перерахування до бюджету та державних  цільових фондів. У статті 26.1. Податкового  кодексу наведено наступне трактування  податкового контролю. Податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою  контролю правильності нарахування, повноти  і своєчасності сплати податків і  зборів, а також дотримання законодавства  з питань проведення розрахункових  та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено  на контролюючі органи [1]. На мою  думку, дане визначення не до кінця  розкриває його суть.

Податковий контроль –  самостійний вид державного фінансового  контролю, спрямований на забезпечення додержання податкового та іншого законодавства  платниками податків, виявлення, ліквідація та попередження  податкових правопорушень.