Експрес-діагностика. Діагностика на підґрунті балансових моделей

Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. На цьому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить рішення, в якому зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки.

Підставами для ліквідації підприємства можуть бути:

закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;

рішення власника;

рішення суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;

рішення суду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства;

інші підстави.

Строк ліквідаційної процедури становить 12-ть місяців, однак господарський суд може продовжити цей строк на 6 місяців.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством.

Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника (самоліквідація), то її загальна процедура складається з наступних дій:

1) Ухвалення рішення про ліквідацію  підприємства.

2) Створення ліквідаційної комісії.

3) Складання ліквідаційного балансу.

4) Подання заяви про зняття  з обліку в фондах соціального  страхування (10-й день після ухвалення  рішення про ліквідацію).

5) Подання ліквідаційного балансу  до органу ДПС (13-й день після  ухвалення рішення про ліквідацію  підприємства).

6) Зняття з обліку як платника  податків в органах ДПС.

7) Складання балансу після проведення  ліквідаційних заходів та підтвердження  його достовірності аудитором.

8) Передача документів довгострокового  зберігання до архіву.

9) Знищення печаток і штампів.

10) Виключення підприємства з  ЄДРПОУ:

11) Заява власника,

12) Оригінали установчих документів,

13) Свідоцтво про державну реєстрацію,

14) Підтвердження опублікування  в пресі оголошення про ліквідацію.

Черговість задоволення претензій при банкрутстві наступна:

покриваються витрати, пов’язані з веденням справи про банкрутство в господарському суді;

покриваються витрати ліквідаційної комісії, пов’язані із утримання і збереженням майна банкрута;

виконуються зобов’язання перед працівниками;

виконуються зобов’язання перед державою (податки, внески в Пенсійний та соціальні фонди);

задовольняються вимоги кредиторів;

погашаються всі інші вимоги.

Якщо для повного задоволення всіх вимог недостатньо коштів, одержаних від продажу майна банкрута, то вони задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредитору.

В практиці банкрутства використовується поняття мирової угоди. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії проведення справи про банкрутство.

 

1.3 Методика оцінки платоспроможності  та фінансової стійкості підприємства

Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку і оцінки.

В цілому існує 6 основних груп фінансових показників:

1. Показники оцінки ліквідності.

2. Показники оцінки фінансової стійкості (платоспроможності).

3. Показники оцінки ділової активності (оборотності)

4. Показники оцінки рентабельності.

5. Показники оцінки положення на ринку цінних паперів.

6. Показники оцінки майнового стану.

Всього може бути розраховано понад 100 фінансових показників (коефіцієнтів), які будуть мати економічний зміст і в більшій або меншій мірі використовуються у фінансовому аналізі. Звичайно таку кількість показників у одному аналітичному дослідженні практично не використовують. Тому необхідно вирішити проблему відбору необхідної і достатньої кількості фінансових показників.

Інша проблема формування системи показників фінансового аналізу полягає в тому, що різні автори відносять ті чи інші показники до різних груп, а іноді і самі групи мають різні назви.

При відборі показників виходимо з того, що їх система повинна забезпечити можливість проведення за її допомогою повного комплексного дослідження фінансового стану і результатів діяльності підприємства, а також можливість використання цієї системи показників для прикладних цілей, визначених джерелами, на базі яких проводився відбір цих показників. Використання вказаних джерел дозволяє використовувати і нормативні значення окремих показників, визначені цими документами, як основу оцінки показників.

У залежності від цілей та обсягу аналізу можна виділити наступні види аналізу:

- експрес-діагностика підприємства;

- оцінка фінансової діяльності  підприємства;

- підготовка обґрунтування для  інвестицій.

Експрес-аналіз фінансового стану і комплексний аналіз фінансового стану підприємства розрізняються відрізняються по:

широті аналізу;

глибині дослідження;

менш і більш детальному підходах до різних сторін діяльності підприємства.

Експрес-діагностика дає миттєвий погляд на ситуацію в компанії і призначена для пошуку і виділення найбільш важливих і складних проблем у керуванні фінансами. Її основною задачею є звуження масштабів пошуку проблем і їхнього вирішення.

Цей вид аналізу припускає незначні витрати часу для одержання результату і наступне проведення додаткових аналітичних досліджень по виділених напрямках. Експрес-діагностика підприємства припускає вивчення поточних (тактичних) аспектів діяльності компанії.

Аналіз проведіть за наступною Схемою:

1. Оцінка і аналіз економічного  потенціалу підприємства.

1.1. Оцінка майнового стану

1.1.1. Вертикальний аналіз балансу

1.1.2. Горизонтальний аналіз балансу.

1.1.3. Аналіз якісних змін у  майновому стані.

1.1.4. Аналіз структури і динаміки  оборотних коштів.

1.2. Оцінка наявності негативних  статей у звітності.

1.3. Оцінка фінансового стану.

1.3.1. Оцінка ліквідності.

1.3.2. Оцінка фінансової стійкості.

2. Оцінка і аналіз результатів  фінансово-господарської діяльності  підприємства.

2.1. Оцінка ділової активності.

2.2. Оцінка рентабельності.

2.3. Оцінка положення на ринку  цінних паперів.

2.4. Вертикальний аналіз фінансових  результатів.

2.5. Комплексна оцінка результатів  діяльності по методиці “Дюпон”

3. Висновки та рекомендації.

Фінансовий блок експрес-діагностики являє собою набір універсальних показників, що розраховуються на базі основних форм бухгалтерської звітності.

Вище приведені основні аспекти аналізу показників, які необхідно оцінити в ході експрес-діагностики. Вони описують різні сторони діяльності компанії, дозволяючи визначити найбільш серйозні її проблеми.

Дуже важливо розглядати всі показники в динаміку, оскільки це дає можливість зіставити дані й оцінити тенденції їхньої зміни.

Комплексна оцінка фінансової діяльності компанії - більш глибокий і комплексний аналіз. У запропонованому варіанті він будується на основі комплексу показників, а також моделі Du Pont і розглядає всі сторони діяльності компанії з погляду стратегічного розвитку бізнесу.

 

1.4. Економіко-математична  модель діагностики банкрутства

В процесі вивчення фінансового стану 19 підприємств американський економіст Едуард Альтман звернув увагу на те, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати імовірність швидкого банкрутства того чи іншого підприємства та одержав так званий "Z-рахунок Альтмана". На основі використання прийомів статистичного методу, який називають "аналізом множинних дискримінант", було розраховано параметри кореляційної лінійної функції [7]:

 

Z = EAnXn, (1.4.1)

 

де Z - показник неплатоспроможності підприємства; A - параметри, які показують міру впливу показників на імовірність банкрутства; X - показники (фактори впливу) діяльності підприємства.

Ця модель була двофакторною, зокрема, у розрахунках використовувалися такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Постає запитання: чи можна у дійсності, користуючись такою простою функцією, адекватно розв"язати задачу, тобто чи можна імовірність банкрутства передбачити, використовуючи тільки два показники? Відповідь на це запитання ствердна: найчастіше, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, обмежуються використанням простої функції. Поряд з тим очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, бо не враховується вплив інших показників, які характеризують ділову активність і ефективність функціонування підприємства. Потрібна була складніша функція, залежна від більшої кількості змінних.

Продовжуючи свої дослідження, Альтман за результатами обстеження 66 підприємств (з них половина збанкрутували , а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів вивів комбінацію найважливіших з них для визначення рівнів можливого банкрутства підприємств, - це так звана модель "Altman Z-score". Вона являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період Z = EAnXn, де n змінюється від 1 до 5.

У міжнародній практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінки імовірності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана .

Розглянемо 2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.

Двофакторна модель:

Z = - 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт поточної  ліквідності + 0,579 * питома вага залучених  коштів у пасивах.

Z > 0 – імовірність банкрутства  велика;

Z < 0 – імовірність банкрутства  мала.

П’ятифакторна модель:

Z = (обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі  активи) * 1,4 + (прибуток від основної  діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринкова  вартість усіх акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи)*0,99.

Якщо:

Z < 1,81 – імовірність банкрутства  дуже висока

1,81 < Z < 2,765 – імовірність банкрутства  середня

2,765 < Z < 2,99 – імовірність банкрутства  невелика

Z > 2,99 – імовірність банкрутства  дуже мала.

Правильність даної формули – 95%.

В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.