Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Апреля 2014 в 08:24, реферат
„Відносини” – це причетність до когось або чогось. Зрозуміло, що кожна конкретна людина, працівник перебуває в різноманітних стосунках з іншими працівниками, а також із засобами виробництва і з усім тим, що оточує кожного працівника у виробничих та інших обставинах. Розрізняють відносини в середині будь-якого трудового колективу – внутрішні і відносини, які є зовнішніми, тобто відносини зчленами інших трудових колективів. Характер таких відносин залежить від кількісного, майнового, вікового, статевого, професійного та освітнього складу працюючих.
1. Суть соціально-трудових відносин
2. Регулювання соціально-трудових відносин в умовах України
3. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин зайнятості
4. Міжнародний досвід соціально-трудових відносин для поліпшення організації та ефективності праці
5. Моделі соціально-трудових відносин та соціального партнерства в зарубіжних країнах
РЕФЕРАТ
Зміст:
Сутність „Соціально-трудових відносин” визначається поняттям кожного з цих трьох складових термінів:
„Соціальний” (лат) – це суспільний, громадський, що пов’язаний із життям людей у суспільстві, їх відносинами, поведінкою у виробничій і духовній сфері.
„Трудові” – походить від слова „труд”. Трудові відносини – це такі, що складаються в процесі застосування праці.
„Відносини” – це причетність до когось або чогось. Зрозуміло, що кожна конкретна людина, працівник перебуває в різноманітних стосунках з іншими працівниками, а також із засобами виробництва і з усім тим, що оточує кожного працівника у виробничих та інших обставинах. Розрізняють відносини в середині будь-якого трудового колективу – внутрішні і відносини, які є зовнішніми, тобто відносини зчленами інших трудових колективів. Характер таких відносин залежить від кількісного, майнового, вікового, статевого, професійного та освітнього складу працюючих. Адже трудові відносини в невеликому сімейному (селянському) трудовому колективі мають свої особливості порівняно з віносинами працівників у великих за чисельністю трудових колективах сільськогосподарських колективних підприємств, агрофірм, агрокомбінатів, асоціацій, концернів, фірм, спілок, спільних підприємств тощо.
На основі сутності кожного із вказаних термінів можна сформулювати в цілому поняття „Соціально-трудові відносини”. Це відносини між людьми в процесі виробництва продукції, її обміну і розподілу, а також взаємне спілкування працівників, їх взаємний зв’язок в процесі трудової діяльності в інтересах спільного найкращого результату.
Люди ще на ранньому ступені свого розвитку вимушені були вступати між собою в певні зв’язки і відносини, які в процесі спільної трудової діяльності проявляються як суспільні виробничі відносини, тому надають природному процесу праці суспільної форми.
Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, обєднання найманих працівників (профспілка), обєднання роботодавців, держава.
Найманий працівник – це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.
Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.
Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.
Держава – як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.
В якості предметів соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три основні складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов’язані з нагородженням за працю.
Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрями, як зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.
Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.
Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид „батьківської турботи” держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.
Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.
Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.
Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей
Субсидіарність – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також вона може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.
Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є : трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).
Суспільно-правовим полем, де людина реалізує цінності правової культури, свої соціально-економічні права, правовий статус, є процес функціонування соціально-трудових відносин. Оскільки способом існування людини є трудова діяльність (праця), то саме вона і є головним джерелом розвитку і функціонування культури, в т.ч. і правової. Система соціально-трудових відносин є процесом взаємодії між суб'єктами, що реалізують свій професійний потенціал, в тому числі й правовий статус, цінності правової культури. Соціально-трудові відносини міцно пов'язані з трудовою та правовою активністю особи, що сприяє їх впливу на процес формування та розвитку правової культури. З іншого боку, повноцінний процес функціонування соціально-трудових відносин, кожної з їх складових є неможливим без відповідного рівня правової культури, зокрема правової свідомості суб'єктів цих відносин. Правова культура є необхідним чинником функціонування, збагачення змісту соціально-трудових відносин, якості трудового життя. Зріла правова культура, правова активність людини є важливою умовою перетворення її з об'єкта соціально-трудових відносин в активний, творчий суб'єкт реалізації соціально-трудового потенціалу особи, її правового статусу. Усе це обумовлює необхідність реформування соціально-трудових відносин як неодмінної умови збагачення змісту правовідносин в соціальній сфері, трудової та правової активності людини, розвитку ЇЇ правової культури. Отже, правова культура і соціальне буття перебувають в органічній єдності, взаємодоповнюючи та взаємозбагачуючи одне одного. Суспільні відносини, процес їх реформування в Україні істотно впливають на розвиток правової культури. Цінності ж останньої значною мірою детермінують процеси суспільної трансформації, динамізуючи загальний суспільно-правовий прогрес українського суспільства.
Реальний стан трудового потенціалу порівняно з європейськими стандартами доволі несприятливий. Негативні тенденції проявляються у звуженні демографічної бази відтворення трудового потенціалу внаслідок зниження народжуваності, скорочення очікуваної тривалості життя, загального постаріння населення та інших чинників. Демографічна криза загострюється через кризу міграційних процесів. Наявні проблеми й у системі освіти при формуванні висококваліфікованої робочої сили. Це призводить до зменшення такого показника робочої сили, як професійна придатність, якщо оцінювати за кваліфікацією претендентів на робочі місця і сучасними вимогами до якості виконання роботи працівниками. Доволі занижені значення вартості робочої сили і за одну годину. Обсяг споживання основних продуктів харчування населення України свідчить також про значні тенденції до зниження за останніх 10 років.
Важливий показник використання трудового потенціалу – рівень зайнятості населення. Про сучасний стан зайнятості свідчить тенденція до значного зниження її рівня та зростання масштабів незайнятого населення. Загальна кількість зайнятих у галузях економіки за останніх 10 років зменшилась майже на 25%, тобто кожен 4-ий працівник за доволі короткий термін залишив сферу суспільного виробництва. Найбільших зрушень зазнали промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок, за рахунок яких забезпечили 85% загального скорочення працюючих. Масштаби скорочення зайнятих у галузях економіки перевищують можливості поглинання їх малим та корпоративним бізнесом.
Оскільки простежуються тенденції до збільшення кількості непрацюючих, відповідно зростає коефіцієнт утриманства, що характеризує співвідношення кількості непрацюючих до кількості працюючих. Порівняно з 1991 р., у 2001 р. він зріс майже у 1,5 разу. Відповідно збільшується трудове навантаження на працюючих. Більше половини зайнятих в Україні працюють в умовах вторинної зайнятості. Це зменшує кількість вільного часу і збіднює їх дозвілля, перешкоджаючи повноцінному відтворенню робочої сили.
Основні причини, що створили вищеперелічені умови функціонування трудового потенціалу, такі: тривала відсутність державної стратегії розвитку соціально-трудових відносин, невбудованість їх в економічні реформи, відсутність національних соціально-трудових стандартів і моніторингу, невідповідність національного трудового законодавства конвенціям і рекомендаціям МОП та іншим міжнародним вимогам, нерозвиненість соціально-трудових відносин між власником і працівником у приватизаційний і післяприватизаційний періоди, відсутність зацікавленості у підприємницькій діяльності у сфері виробництва, незабезпечення законності в трудовій сфері, а саме нерозвиненість системи соціального захисту працюючих, неправова поведінка при розв’язанні трудових конфліктів, зростання актів громадської непокори, заборгованість зі заробітної плати та ін.
Тому дуже важливо, що Указом Президента України в 1999 р. затверджено «Основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 р.», що містять тенденції, які сформувались у цій сфері, загальні пріоритетні напрямки та кінцеву мету державної політики розвитку трудового потенціалу. Загальними пріоритетами розвитку трудового потенціалу є створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку, можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне обґрунтування, збалансований регіональний розвиток, упровадження системи стимулювання праці, забезпечення умов праці та життя, а також реалізації соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин. Мета державної політики розвитку трудового потенціалу – утворення ефективних правових, економічних, соціальних та організаційних засад його функціонування і відтворення.
Цей загальний зміст мети розкривається через конкретні напрямки, що створюють умови для поліпшення бази формування робочої сили, отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб, здійснення повної продуктивної зайнятості, запобігання масовому безробіттю, поліпшення охорони праці та зниження ризику втрати здоров’я і життя працюючих на виробництві, забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення, посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, зростання реальних доходів населення, захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.
Окремий розділ цього документа містить основні напрямки державної політики розвитку трудового потенціалу. Вони складаються з шести частин у сферах: поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду; розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою; зайнятості – створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення; регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення захисту прав і гарантій громадян; політики доходів – посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, відповідне її підвищення; охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих і скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці. Причому кожний з визначених напрямків містить конкретні заходи, що сприяють його реалізації.
Информация о работе Економіка праці й соціально - трудові відносини