Ефективність відтворення і використання основних фондів підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура основних фондів підприємства

 

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить виробничу структуру основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де активна частина основних фондів зростає.        Чинники впливу на виробничу структуру основних фондів:        — виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;        — форми суспільної організації виробництва;         — форми відтворення основних фондів;         — технічний рівень виробництва;         — рівень організації будівельних робіт;         — розміщення підприємства.          Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісне виконання планів будівництва підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.          Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.         Вікова структура основних фондів — це відношення різних вікових груп основних фондів до їх загальної вартості.        Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.

Користаючись наведеним вище угрупованням, можна визначити виробничу структуру  основних фондів. Виробнича структура  основних фондів характеризується питомою  вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший відрізок часу дають можливість охарактеризувати технічний рівень промисловості  й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема , чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво.

Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна  зменшити частку пасивних елементів  основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Усе це говорить про те, що промисловість  зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити  структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної  бази промислового виробництва, а також  ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Види і показники зношування основних фондів

 

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування - це втрата основними фондами своєї вартості.розрізняють

два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування - це втрата основними фондами своїх споживчих

властивостей, внаслідок  чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних

фондів - спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання під дією зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1. якість самих основних фондів (визначається досконалістю

конструкції виробу, дотриманням  технологічної дисципліни у процесі  його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2. умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість

і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке

ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування

основних фондів (К_{ф. знош}), який можна обчислити так:

 або  ,

де В_{кап.рем} - вартість капремонтів обладнання від початку служби,грн.;

    А_сум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума

зношування), грн.;

Фізичне зношування у  відсотках можна обчислити за формулою

,

де Т_ф, Т_Н - відповідно, фактичний та нормативний строк служби

обладнання, роки.

Фізичне зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом  ремонти поділяються на:

• поточний;
• капітальний;
• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що

принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і спрямований на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових витрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати  ремонтні роботи за економічними ознаками досить складно, оскільки неможливо знайти  чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти  поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів,

проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних

фондів сягає близько  третини, проводиться частіше, ніж  капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці основними

робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більш як 15 % деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік

обчислюється за формулою

В_рем=В_{зам.елем}+В_{зар.плат}, грн.,

де  В_{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

  В_{зар.плат} - витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

 грн./рік,

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

    К_рем - кількість ремонтів протягом року;

    Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

,

де  - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

, год.,

де І - середня частота відмов у рік.

, грн./рік,

де t_рем - витрати часу на один ремонт, год.;

     С_{год.рем} - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

    ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

 Витрати на проведення  різних видів ремонтів по-різному  відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний  ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь, їх відносять  на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність праці), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний  ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять  до капітального будівництва.

Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, спричинене або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використання більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням  продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами, і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор.знош1}), який можна обчислити

Моральне зношування ІІ роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів,їх використання  стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування ІІ роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{знош.заг}) визначається

К_{знош.заг}=1-(1-К_ф.знош)*(1-К_{мор.знош1}).

Усунути фізичне і  частково моральне зношування основних фондів можна за допомогою модернізації. Модернізація основних фондів, як правило, поєднується з їх капітальним ремонтом. Вона означає внесення в конструкцію діючого обладнання змін, які підвищують його технічний рівень і поліпшують економічні характеристики. Завдяки модернізації повністю або частково усувається моральне зношення ІІ роду, діюче обладнання за конструктивно-технічними й економічними характеристиками наближається до нового, сучасного і продуктивного.