Державна політика розвитку підприємництва в процесі модернізації економіки України

Основний засіб, за допомогою  якого держава здійснює регулювання  в сфері підприємництва - це видання  нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців.

За роки незалежності на державному та регіональному рівнях питанням активізації функціонуючих  суб’єктів підприємницької діяльності, створення нових підприємств  приділялась підвищена увага. Було прийнято ряд рішень Президента України та Уряду України з удосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання у сфері підприємництва. Це передусім стосується внесення змін до процесів регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, упорядкування планових (позапланових) перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами.

Так, 3 лютого 1998 р. було прийнято Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької  діяльності” [24], спрямований на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва. В цілому положення Указу певною мірою сприяли формуванню сприятливого середовища для діяльності суб’єктів підприємництва.

Указ Президента України  від 12 травня 1998 р. “Про державну підтримку  малого підприємництва” [18] був спрямований на формування та реалізацію державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки.

У результаті прийняття Указу  Президента України від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” [23] на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності в Україні перейшла значна кількість громадян-суб'єктів підприємницької діяльності; збільшилися надходження до бюджету від фізичних осіб-платників єдиного податку.

Указ Президента України  від 23 липня 1998 р. “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької  діяльності” [19] спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом упорядкування проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, а також на зменшення їхніх витрат при виконанні обов’язкових правил і процедур.

Указ Президента України  від 20 травня 1999 р. “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” [20] направлений на впорядкування встановлених нормативно-правовими актами України правил та порядку одержання суб’єктами підприємницької діяльності дозволю (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо).

З метою ефективного використання можливостей підприємництва для  розвитку національної економіки, прискорення  економічних реформ, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність 15 липня 2000 р. було прийнято Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” [21]. На всебічне стимулювання розвитку підприємництва спрямовано розробку та впровадження Національної програми розвитку підприємництва, Програми дерегулювання підприємницької діяльності, Програми мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва та інші нормативно-правові акти.

У 2000 р. в Україні було ухвалено низку законів, що сприятимуть розвитку підприємництва, зокрема:

• 1 червня 2000 р. ухвалений Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [8], який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування;
• 19 жовтня 2000 р. ухвалений Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” [4], який визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва;
• 21 грудня 2000 р. ухвалений Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” [9] з метою створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.

Правовою основою  державного регулювання підприємництва є Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-1V [1], розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки (ст. 22) тощо.

Отже, Господарський кодекс України регламентує порядок  створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

11 січня 2001 р. був ухвалений  Закон України “Про захист  економічної конкуренції” [7], який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

Прийнятий Закон  України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [3] регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Наказ Державного комітету статистики України від 24 квітня 2003 року  
№ 125 (Із змінами і доповненнями 27 липня 2007 року N 274) “Про затвердження Методичних положень щодо формування статистичної інформації про діяльність суб'єктів малого підприємництва” [14] затверджує методичні положення щодо формування статистичної інформації про діяльність суб'єктів малого підприємництва, визначає порядку агрегації органами державної статистики інформації про стан та тенденції розвитку малого підприємництва із урахуванням всіх суб'єктів (малих підприємств та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності).

У результаті прийняття  Закону України “Про засади державної  регуляторної політики у сфері господарської  діяльності” від 11.09.2003 р.  
№ 1160-IV [6] визначено інструменти державного управління, за яких зацікавленим суспільним групам надається можливість ознайомлення з проектами нормативно-правових актів, чітко визначається, обчислюється та аргументується необхідність державного регулювання, аналізуються можливі альтернативи та доводиться, що запропонований нормативним актом шлях вирішення проблеми має найбільшу ефективність.

Закон України  від 6 вересня 2005 року № 2806-IV “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” [5] визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів.

Закон України від 4 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” [10] визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Розпорядженням  Кабінету Міністрів України 17 вересня 2008 року №1245-р “Про затвердження плану заходів із впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств на друге півріччя 2008 р. - 2009 рік” [17] затверджено план заходів із впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств на друге півріччя 2008 р. - 2009 рік.

Податковий  кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI [15] регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування; платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Ухвалений 22 березня 2012 року Закон України “Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні” [11] визначає правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва.

Згідно статті 4 Закону основними напрямами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є наступні:

• удосконалення та спрощення порядку ведення обліку в цілях оподаткування;
• запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, що відповідають критеріям, встановленим у податковому законодавстві;
• залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб;
• забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо;
• сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;
• гарантування прав суб'єктів малого і середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
• сприяння спрощенню дозвільних процедур та процедур здійснення державного нагляду (контролю), отримання документів дозвільного характеру для суб'єктів малого і середнього підприємництва та скороченню строку проведення таких процедур;
• організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого і середнього підприємництва;
• впровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб'єктами малого і середнього підприємництва новітніх технологій, а також технологій, які забезпечують підвищення якості товарів (робіт, послуг).

Узагальнюючи  вищевикладене, можемо зробити висновок, що у сучасних умовах в Україні  в цілому розроблений і законодавчо  закріплений господарсько-правовий інструментарій державного регулювання  господарської діяльності, зокрема в Господарському кодексі України, що визначає основні положення правового регулювання господарських відносин, які складаються як по горизонталі, так і по вертикалі.

Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим  актом у системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. У цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, вже вищезгадані Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про захист економічної конкуренції”, а також Закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р., “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991 р. тощо.

При здійсненні регулюючого впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання.

Публічно-правове  регулювання підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні  норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов’язки утримуватися від певної поведінки. В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб’єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов’язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців”) ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”), дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності”  
від 11.07.2001 р.) тощо.

Набагато менше  порівняно з правовими обмеженнями  передбачені законодавством правові  стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється  в певному розширенні свободи  для суб’єктів підприємницької  діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів тощо).

За допомогою  права необхідно забезпечення не тільки обмежуючого впливу на підприємницьку діяльність, а й стимулюючого впливу. Для правового забезпечення ефективного державного регулювання підприємницької діяльності необхідно визначити збалансоване співвідношення правових стимулів та обмежень в тих чи інших сферах підприємництва.