Державна політика розвитку підприємництва в процесі модернізації економіки України

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале  підприємництво – це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та підприємців, яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Це виробнича, комерційна, фінансова, страхова та інші діяльності. Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств. Малими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу не перевищує суму, що еквівалентна п’ятсот тисяч євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких чисельність працівників перевищує тисячу осіб, а доход перевищує п’ять мільйонів євро.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Роль і місце  малого підприємництва в національній економіці найкраще виявляється в притаманних йому функціях: формування конкурентного середовища; оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку; здійснення внеску в прорив з ряду важливих напрямів науково-технічного прогресу; вирішення проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги і демократизація ринкових відносин.

Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають  у сприянні соціально-політичній стабільності суспільства. Воно є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство не можуть розвиватися і існувати.

Отже, однією з  вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон’юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є головним джерелом формування середнього класу, тобто розширює можливості проведення трансформаційних перетворень у державі та її регіонах.

У контексті  сприяння розвитку підприємництву найширше застосовують поняття “підтримка підприємництва”. Більшість авторів вважає, що підтримка підприємництва – це синтез управлінського та забезпечуючого аспектів системи, що розглядається. Через управлінський елемент підтримки відбувається вирішення організаційно-адміністративних питань, планування і контроль. Через другий елемент відбувається сприяння забезпеченню підприємництва матеріально-технічними ресурсами, інформаційне обслуговування, надання кредитів тощо. Водночас діюча підтримка підприємництва здійснюється без чіткої координації як у середовищі інститутів державного управління та їхніх рівнів, так і їхньої взаємодії з об’єктами інфраструктури підприємництва, науковим потенціалом регіонів.

Процес управління розвитком підприємництва, охоплює три головні етапи (рис. 1.1): оцінка стану розвитку суб’єктів підприємництва, прийняття та реалізація управлінських рішень, контроль виконання рішень.

Відповідно, урахування культурно-історичних традицій і соціально-економічних  особливостей визначають специфічні риси управління підприємницькою діяльністю. Дослідження факторів, що активізують внутрішній потенціал підприємництва (утворення механізмів цивілізованого ринку, його правових засад, забезпечення правопорядку у країні, стабілізація економіки, захист конкуренції та ін.), та особливості їхнього подальшого групування дають матеріал для аналізу середовища, яке формує фактори розвитку. Взаємозв’язок внутрішніх та зовнішніх факторів сприяє утворенню ефективних організаційно-економічних механізмів, здатних стимулювати найбільш пристосовані до змін організаційної структури фактори управління [68, с. 295-296].

Рис. 1.1. Схема процесу  управління розвитком підприємництва (подано за: [65, с. 307])

Виходячи з  цього, побудова сучасного механізму  регулювання підприємницької діяльності повинна ґрунтуватися на використанні певних принципів. По-перше, це ефективність дії механізму. Регулювання повинне  сприяти зростанню добробуту  народу, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави. Другий принцип – справедливість. Вона повинна сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності. У сукупності з відповідальністю за дотриманням законодавства, як органами державного регулювання, так і суб’єктами підприємництва це дасть змогу зробити механізм державного регулювання послідовним, увести такі принципи, як відповідальність і послідовність. Третім принципом повинна стати простота, тобто правові акти повинні бути зрозумілими за змістом і легкі у виконанні [69, с. 60-62].

Технологію  обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва зображено  на рис. 1.2.

Розмежування  функцій управління підприємництвом між центральними, регіональними та місцевими владними інститутами переважно зумовлене важелями впливу, які можуть бути застосовані відповідними органами влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Технологія обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва (подано за: [66, с. 132])

За сучасних умов такий підхід потребує децентралізації  повноважень і посилення ролі регіонів. Центральні інститути влади  концентрують свою діяльність на створенні та вдосконаленні законодавчої бази, забезпеченні взаємної координації та обміну інформацією щодо політики сприяння розвитку підприємництва, на методичному забезпеченні механізмів підтримки цього сектора економіки, регіональні та місцеві органи влади – на вдосконаленні та безпосередньому провадженні практики управління.

До функцій  інститутів державного рівня треба  віднести: розробку нових та вдосконалення  чинних законодавчо-правових документів; встановлення правових норм та гарантій захисту власності підприємців; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності; створення сприятливого податкового та інвестиційного режимів для суб’єктів підприємництва.

Повинні виконуватись такі функції: визначення пріоритетів  розвитку підприємництва в країні та регіонах; створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва; розробка регіональних програм розвитку підприємництва; створення “полюсів росту”; розробка гнучкої системи застосування фінансових механізмів підтримки підприємництва; інноваційна підтримка; запровадження механізму регіональних замовлень; створення мережі ринкової інфраструктури; організація інформаційно-консультативної підтримки; організація системи підготовки та перепідготовки підприємців і фахівців для сфери підприємництва.

До функцій  органів місцевої виконавчої влади належать: визначення пріоритетних напрямів розвитку підприємництва на рівні міста; встановлення режиму використання об’єктів нерухомого майна та використання і забудова земель; розробка і впровадження механізму передачі або надання в оренду підприємствам виробничих площ, обладнання, земельних ділянок; розробка та запровадження механізму пільгового оподаткування щодо місцевих податків; видача дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; організація системи соціальних гарантій; стимулювання системи підвищення кваліфікації підприємців та фахівців; організація інформаційної підтримки [25, с. 173-174].

Процес функціонування інституту управління розвитком  підприємництва охоплює такі етапи: аналіз зовнішнього середовища, аналіз стану та розвитку підприємництва регіону; розробка регіональної програми розвитку підприємництва; прийняття управлінських рішень; контроль за виконанням управлінських рішень. Важливою складовою моделі інституту регіонального управління є сукупність принципів, які слід розглядати у двох площинах: принципи регіональної системи управління підприємництвом і принципи побудови програмних документів.

З огляду на це державні інститути на місцях повинні  розробляти і провадити систематичну діяльність з метою підтримки розвитку підприємництва в регіонах. Така діяльність може бути означена як регіональна політика розвитку підприємництва. До основних засад регіональної політики розвитку підприємницької діяльності в регіоні належать передусім організаційна та економічна підтримки державними інститутами та позадержавними інституціями суб’єктів господарювання, визначення економічних пріоритетів з боку регіональних органів влади та ін.

Останнім часом  намітилася диференціація розвитку підприємницької діяльності, розширився спектр видів підприємств. Однак переважна їх більшість випускає продукцію не конкурентоспроможну як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках, орієнтуючись в основному на сировинні ринки.

Сьогодні розвиток підприємництва прийшов у певну рівновагу і натрапив на принципові бар'єри, коріння яких у системній кризі економіки України і в старих методах адміністративного підходу до управління. Внаслідок цього, і програми підтримки не є результативними.

Вирішення наявних  проблем треба, перш за все, пов’язувати з пошуком методів, способів і прийомів ефективного ведення підприємницької діяльності, спираючись на критичний аналіз вже наявного досвіду, отриманого розвиненими країнами. Для підприємницької діяльності такими заходами можуть бути наступні: удосконалення законодавчої бази; системи стандартів і сертифікатів; розвиток інфраструктури і розширення рамок функціонування підприємств в регіональній і галузевій сфері; підвищення загального ресурсного потенціалу, виробничих можливостей та виробничого потенціалу (за галузями і регіонами); збільшення економічного внеску у бюджет (частка ВВП, податкові надходження тощо); зростання кількості та впорядкування розподілу підприємств по регіонах і галузях.

Для підприємств  параметрами, що визначають їх можливості і економічну стабільність, будуть: ємність ринку товарів і послуг; канали поставок комплектуючих та сировини; джерела фінансового капіталу та інвестицій; показники прибутковості та рентабельності функціонування; продуктивність праці і собівартість продукції; ресурсний потенціал підприємства.

1.2. Нормативно-правові засади реалізації  державної політики підтримки  розвитку підприємництва України

Формування  правової бази підприємства - найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємства повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю нормативно - правового регулювання підприємницької діяльності. Світовий дослід свідчить, про те, що для успішного розвитку підприємства необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування підприємства, сприяє його розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що підприємство не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визначали умови здійснення підприємницької діяльності.

У розвинутих країнах з ринковою економікою не існує спеціальних законів про підприємство. Свобода підприємницької діяльності в цих країнах закріплена в конституції, цивільному законодавстві та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність.

В Україні, як і  в інших постсоціалістичних країнах, необхідність прийняття спеціального закону з питань підприємництва була обумовлена двома причинами:

По-перше, необхідністю відмінити існуюче в законодавстві обмеження (до 1991 р. приватна власність підприємства була заборонена, вона вважалась як карний злочин);

По-друге , потрібно було сформулювати правове поле, яке спрямувало б розвиток підприємства та його підтримку.

Отже, державне регулювання  підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами - за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб’єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб’єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.

При аналізі державного регулювання  підприємницької діяльності необхідно  враховувати відмінності між  суб’єктами підприємництва, оскільки система підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх і малих підприємств. Деякі суб’єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють і зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб’єкти функціонують у сфері послуг, а інші — у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання.

Жоден суб’єкт підприємницької  діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати без дотримання різноманітних правил і обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду і контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб’єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.

Таким чином, у сучасному  суспільстві держава в особі  державних органів здійснює важливі  повноваження, що стосуються впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб’єктів підприємництва.