Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Мая 2013 в 00:25, магистерская работа
Підвищення темпів еволюції світового економічного простору та реалізація досягнень науково-технічного прогресу обумовлюють відповідні зміни у стратегіях розвитку національних економік. Підприємництво стає однією із структуротворчих ланок, що забезпечує не тільки виробництво життєвих благ, а й економічну безпеку країни, соціальний та культурний рівень життя населення. Такі результати надають суб’єктам підприємництва нові можливості для досягнення конкурентних переваг в умовах ринкового господарювання. Однак, у вітчизняному економічному та управлінському просторі ще не створено сприятливих умов для функціонування підприємницьких структур, а впроваджені заходи його державної підтримки не дали очікуваних результатів.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.
Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.
Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.
Основними функціями підприємця у його діяльності є:
Не допускається
заняття підприємницькою
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Основним суб’єктом підприємництва виступає підприємець. Однак підприємець – не єдиний суб’єкт, в будь-якому разі він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати у якості помічника або супротивника. І підприємець, і держава також відносяться до категорії суб’єктів підприємництва, як і найманий працівник, і партнери по бізнесу.
У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб’єкта, а споживачеві властива, передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатору підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.
Роль держави як суб’єкта підприємництва може бути різною у залежності від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
Найманий працівник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб’єктів підприємництва. Саме від нього залежить ефективність та якість реалізації підприємницької ідеї.
Підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних рамках: відкриті й закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), виробничі кооперативи, державні й муніципальні унітарні підприємства, торговельні заклади, товарні біржі, комерційні банки, фондові й валютні біржі тощо. Ефективними для певного місця й часу повинні бути визнані ті форми підприємництва, які дають змогу максимально результативно використати наявний виробничий апарат, виробничу і соціальну інфраструктуру, трудові, інтелектуальні й природні ресурси, існуючі економічні, насамперед ринкові, та правові відносини [49, с. 54].
Набутий досвід економічних реформ свідчить, що формування сучасної моделі економічного зростання, адекватної стратегічним соціально-економічним завданням, неможливе без створення гармонійної інституціональної структури національної системи господарювання. Її найважливішими компонентами є існування та ефективна взаємодія великих, середніх і малих підприємств.
В Україні є суперечлива система кількісних критеріїв визначення суб’єкта підприємництва, що потребує впорядкування та конкретизації. З цією метою має сенс вжити такі заходи. По-перше, усунути внутрішні суперечності означеної системи шляхом систематизації законодавства. По-друге, законодавчо виокремити реально існуючі сектори великого середнього та малого підприємництва. [52, с. 60].
Вибір конкретних інститутів підтримки підприємництва залежить, відповідно, від форм самої підприємницької діяльності. Є багато підходів до класифікації форм підприємництва. Узагальнюючи основні підходи до класифікації форм підприємництва на основі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду можна виділити індивідуальну, партнерську та корпоративну форму підприємництва, що розвивається в регіонах, а також розподілити між ними існуючі організаційно-правові типи підприємницьких формувань.
Жодна з форм підприємницької діяльності не є абсолютно досконалою, кожна з них має свої переваги та недоліки. З’ясування й уточнення їхньої економічної природи є важливими для створення відповідних інституційних умов, за яких кожна з форм спроможна розкрити свій економічний і соціальний потенціал. Принципово важливо зберегти і розвивати існуючий плюралізм форм підприємницької діяльності, який забезпечить свободу економічного вибору, що є об’єктивною умовою ефективності функціонування ринкової системи.
Таким чином підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників. Найпростіша форма підприємництва – це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина – підприємця. Така діяльність дозволялась і раніше і мала назву індивідуальна трудова діяльність. Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб. Будь-який дієздатний громадянин, що бажає створити власну господарську організацію, має право набути статусу офіційної юридичної особи та зареєструвати суб’єкта підприємницької діяльності як приватне підприємство.
Приватне підприємство – це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи, яке набуває статусу юридичної особи. Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа – суб’єкт підприємницької діяльності. Але власник приватного підприємства має право найму працівників у будь-якій кількості, які являються найманими працівниками. І хоч вони приймають участь у діяльності підприємства, але виконують вказівки господаря і не вважаються підприємцями. До приватного підприємництва належать фермерські господарства та сімейні підприємства, які формально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва. Підприємець як власник приватного підприємства має великий простір свободи дій та прийняття рішень. Така незалежність має ціну повної персональної відповідальності. Тому підприємці схильні до об’єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального до колективного підприємництва.
Колективне підприємство має властивість поєднуватися з приватною власністю на всі фактори виробництва. У товаристві кожен учасник може об’єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, свою інтелектуальну власність. Подальше об’єднання коштів, капіталів, зусиль, управління веде до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо. Якщо до підприємництва приєднуються державні структури, то ньому беруть участь підприємства та організації, засновані на державній формі власності, тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво.
Державне та комунальне підприємництво може здійснюватися у формі оренди власності відповідної територіальної громади та державної власності підприємцями. Підприємницька діяльність – різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі числення прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види: виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво.
Виробниче підприємництво є найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага. Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. У центрі виробничого підприємництва – виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать: заводи, фабрики, перукарні, кав’ярні, школи, ліцеї, агрофірми. Вони і самі можуть реалізувати свою продукцію, але їхня головна функція – виробництво. Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому.
Комерційне підприємництво – це діяльність пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Його змістом є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова – це торгівля, а комерсант – це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують предмети споживання і засоби виробництва. Суб’єктами комерційного підприємництва є магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні бази, інші заклади торгівлі. Різновидом комерційного підприємництва являється посередницький бізнес, який виступає між підприємцем та споживачем.
Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери. Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів, тобто гроші, валюту, цінні папери та продає покупцям за плату, що перевищує грошову суму, витрачену на придбання грошових коштів. Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видів підприємницької діяльності. Воно здатне приносити не менші доходи ніж комерційне підприємництво, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми.
Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності в головному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати. Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.
Фірма – це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об’єднання.
Компанія – це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу. Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших вважаються: