Банківська система україни

 

3. III етап (1994-1996 роки) – перші банкрутства.

     Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування.

     У 1994 році на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва (12 у 1994 р.) – всього на 1996 рік їх було

зареєстровано 14. З’явилися  також ще 5 нових українських комерційних  банків [17, с.76 - 77].

 

4. IV етап (1996-2000 рр.) - стабілізація банків та впровадження національної валюти – гривні.

     На етапі стабілізації продовжують діяти 227 – 229 банків, серед яких: два –державні; 117 (1996 рік), 184 (1997-1998 рр.) – у формі акціонерних товариств; 50

(1996 рік), 41 (1997-1998 рр.) – у  формі товариств із обмеженою  відповідальністю [18, с. 56].

     Кількість банків за період 1992-2000 pp. зросла майже втричі, хоч починаючи з

1996 р. кількість їх поступово  скорочується. Помітно зростає кількість  банків з іноземним капіталом – з 14 на кінець 1996р. до 31 на кінець 2000 р. Станом на 01.01.1999 р. в Українській республіканській книзі реєстрації зареєстровано 214 комерційних банків, з яких 177 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських

операцій і є дієздатними.

     Починаючи з 1996 – 2000 р.р. досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: сплачений статутний фонд комерційних банків за період 1994 – 2000 pp. зріс більше ніж у 30 разів; кількість банків зі сплаченим статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994 р. до 91 на кінець 2000 p. У загальному обсязі сплачених статутних фондів в 2000 році частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3 млн. гривень) становить 10%, середніх (від 3 до 10 млн. гривень) – 24%, великих (понад 10 млн. гривень) – 66%. Позитивним є те, що кількість малих та середніх банків поступово зменшується (відповідно із 78 до 72 та із 76 до 73), а кількість установ зі значним статутним капіталом (їх нині налічується 37), навпаки, зростає. Ця тенденція свідчить про певне оздоровлення та стабілізацію української банківської системи на цьому етапі [12, с. 43].

     Вирішальною стає процентна політика комерційних банків. На даному етапі виникла ілюзія відсутності необхідного обсягу грошової маси, та фактично проблема полягала в їх реальному обігу, тобто ринках, на яких вони обертаються. Адже понад 50% грошей (близько 8 – 10 мільярдів – у гривнях та близько 10 – 13 мільярдів – у доларах США) працюють поза банківськими рахунками – у нелегальному бізнесі. Унаслідок значного попиту на кредити та обмеженості легального грошового ринку пасивів сформувався високий рівень процентних ставок. Сумний досвід неповернення кредитів у 1992 – 1995 роках теж провокував підвищення рівня процентних ставок як механізму компенсації кредитних ризиків та непрацюючих активів.

     Причинами такого стану є: велика кількість малих банків та їх розпорошеність; низькі доходи фізичних і юридичних осіб; вимивання оборотних коштів виробництва і гостра потреба в кредитах.

     Незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, досить низький. Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків.

     Це підтверджується викладеними нижче даними, що характеризують якісну сторону функціонування банківської системи України.

     Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р. становила 1116,4 млн. дол. У середньому на один банк припадає 6,85 млн. дол. На фоні провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, що був опублікований англійським журналом "The Banker" у 2000р. Найбільший за цим показником банк України – Промінвестбанк - мав на початок 2000р. 128,4 млн дол. власного капіталу, в той час як останній банк з тисячного списку вже в 1994 р. мав 125,0 млн дол. [6].

 

5. V етап (2000 - 2005 рр.) – стабілізація банків.

     П’ятий етап розвитку банківської системи України почався з прийняттям нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".     

     Банківська система України протягом 2000 – 2005 рр. демонструвала значні темпи зростання: чисті активи українських банків зросли у 5,75 рази, капітал – у 14,2 рази, переважно за рахунок банків першої та другої груп.

     На початок 2001 року банківська система України налічувала 216 банків. На кінець 2006 році НБУ було зареєстровано 193 банка, з яких переважна більшість зареєстрована у Київській (60%), Дніпропетровській (8%), Харківській (7%), Донецькій (6%) та Одеській (6%) областях.

     Аналіз показників діяльності банків указує на вкрай незначну, за світовими стандартами, результативність їх функціонування, а також колосальну диференціацію можливостей різних банківських інститутів.

     Так, активи всієї системи комерційних банків на початок 2003 року обчислювалися всього 12,7 млрд. дол., кредитний портфель – 8,8 млрд. дол., балансовий капітал – 1,9 млрд. дол. [6].

     Для порівняння: 2000 року капітал найбільших банків світу Citygroup (США), які входили до першої трійки, становив 54,4 млрд. дол., Mizubo Financial Group (Японія) – 50,5 млрд., Bank of America Corp. (США) – 40,6 млрд. дол., а величина активів Mizubo Financial Group (Японія) – 1,3 трлн. дол., Citygroup (США) – 902,2 млрд., Deutsche Bank (Німеччина) – 874,7 млрд. дол.

     На початок 2003 року відношення балансового капіталу українських комерційних банків до ВВП становить 4,5%, тоді як у Росії – 5,4, США та ФРН – по 5%. Водночас відношення сукупних банківських активів до ВВП в Україні майже на чверть нижче, ніж у Росії, вдвічі – ніж у США [6].

     За оцінками західних фахівців, середній рівень депозитів у «дуже багатих» країнах становить 53% до ВВП, «багатих» – 31%, «бідних» – 20%, «дуже бідних» – 13%. В Україні це співвідношення на початок 2006 року становить 17,5%. Тобто за цим показником ми перебуваємо десь між «дуже бідними» і «бідними» країнами [9].

 

6. VI етап (починаючи з 2008 р. і до сьогодні).

     Шостий етап розвитку банківської системи пов'язаний із світовою фінансовою

кризою, яка не минула і  України. Кризові явища посилювались за рахунок зростання темпів інфляції, підвищення цін та політичної нестабільності у державі. Понад це, відсутність єдиної стратегії та узгодженої реалізації тактичних заходів у подоланні кризових явищ з боку керівництва відповідних державних органів поглибило стагнаційні процеси. Перед банківським сектором постала проблема можливої втрати ліквідності окремими великими банками, що зумовило б крах банківської системи загалом. Неоднозначні заяви експертів, оприлюднені у ЗМІ, спровокували депозитну кризу, коли громадяни масово намагались повернути свої вклади. Зменшення обсягів залучених коштів та зростання зовнішнього боргу банківської системи України залишається надзвичайно актуальною на сьогодні проблемою. Крім цього, девальвація гривні у 2008 р. засвідчила недостатність капіталізації банків [8].

     Фундамент для розгортання кризових тенденцій у банківській системі України

був закладений саме бурхливим  розвитком кредитування під впливом  низки внутрішніх і зовнішніх причин. По-перше, в останнє десятиріччя перед фінансовою кризою спостерігалася тенденція до винесення обробних виробництв із розвинутих у менш розвинені країни (за умови наявності в них достатньо кваліфікованої та дешевої робочої сили) і зворотного перетоку заощаджень із менш розвинених до більш розвинених країн. Це прискорювало зростання країн, що розвиваються, за рахунок зовнішнього фінансування (банківських кредитів, облігаційних позик і прямих інвестицій із розвинених країн).

     По-друге, в Україні склалося сприятливе для стимулювання кредитування поєднання інтересів держави, банків, населення та виробників, у якому держава

відігравала одну з ключових ролей: зросли видатки з бюджету на соціальні цілі, що стимулювало споживчий попит, та пом’якшився характер грошово-кредитної політики НБУ, що профінансувало цей попит за рахунок споживчого кредитування. У підсумку кредитне навантаження на населення зросло за 2005–2009 рр. з 3 тис. грн на душу населення (близько 600 дол. США) до 15,7 тис. грн (близько 2 тис. дол. США). В Україні додатковою негативною характеристикою процесу прискореного нарощування кредитування стало його фінансування за рахунок іноземного капіталу, що посилило валютні ризики, збільшило зовнішнє боргове навантаження та залежність банківської системи від зовнішніх ринків капіталу [7, с. 154].

     Світова криза ліквідності обмежила доступ банків до зовнішніх фінансових джерел, що разом із девальвацією гривні, погіршенням фінансового стану позичальників, розбалансуванням державних фінансів і політичною нестабільністю вкрай негативно позначилося на фінансовій стійкості банків: до проблеми ліквідності, що виникла на початку кризи, додалися проблеми якості активів та достатності капіталу. Вкрай складна загальноекономічна ситуація сформувала модель виживання банків, що передбачала відмову від надмірно ризикових операцій – економічний спад і високі темпи інфляції зробили нерентабельним кредитування корпорацій, що не могли сплачувати високі процентні ставки.

     Найближчими роками за умов згортання державних антикризових програм і ужорсточення фінансового регулювання конкуренція за фінансові ресурси лише посилиться. У цих умовах банківська система України має орієнтуватися виключно на власні фінансові ресурси, обсяги яких залежать від стану реального сектора економіки [7, с. 154].

 

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН І НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ 

СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

 

     2.1. Аналіз основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні

     В Україні існує дворівнева банківська система, яка включає Національний банк та банки, що функціонують як універсальні чи спеціалізовані банки (іпотечні, інвестиційні, ощадні, клірингові). Банки, що здійснюють свою діяльність на території України, за розміром активів поділені на чотири групи. За станом на 1 грудня 2010 р. перша група складалася з 17 великих банків з активами понад 14,0 млрд. грн.;  друга група – з 22 банків з активами від 4,5 до 14,0 млрд. грн.; третя група – з 21 банку з активами від 2,0 млрд. грн. до 4,5 млрд. грн.; і четверта група – зі 115 банків з активами менше 2,0 млрд. грн.

     За станом на 01 серпня 2011 р. 56 банків мали частку іноземного капіталу більше 10%, а 21 із них мали 100% іноземного капіталу. Частка іноземного капіталу у загальному зареєстрованому статутному капіталі українських банків за станом на 01 серпня 2011 р. становила 38,0% [4].

     Два найбільші банки – «Державний експортно-імпортний банк України» і «Державний ощадний банк» є державними.  За станом на 1 серпня 2011 р. загальні активи всіх банків становили 1188,9 млрд.  грн. (149,1 млрд. дол. США). Обсяг наданих банками кредитів складав 800,6 млрд. грн.;  власний капітал – 148,6 млрд. грн.; кошти суб’єктів господарювання – 163,3 млрд. грн.; кошти фізичних осіб – 301,9 млрд. грн.

     У 2010 р. сукупний регулятивний капітал вітчизняних банків збільшився на 18,5% і станом на 1 січня 2011 р. склав 160,9 млрд. грн. Збільшення регулятивного капіталу було обумовлено збільшенням зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу на 26,6 млрд. грн. та збільшенням субординованого боргу на 8,3 млрд. грн. (Додаток А). За сім місяців 2011 р. регулятивний капітал банків збільшився на 7,3% і становив 172,7 млрд. грн. Балансовий капітал збільшився на 7,9% і склав 148,6 млрд. грн. [4].

     Основні показники діяльності банківської системи в 2002 – 2008 рр.  характеризувалися швидкими темпами зростання банківського кредитування. Накопичення значних обсягів кредитних ресурсів, вдосконалення строкової структури та зниження процентних ставок були основними причинами розвитку кредитної діяльності. Разом з тим, зусилля банків, спрямовані на збільшення довгострокового кредитування на фоні нестачі довгострокових ресурсів, посилили ризики, пов’язані з ліквідністю та платоспроможністю банківської системи, внаслідок невідповідності між строковою структурою активів та зобов’язань. Наприклад, у 2008 р. довгострокові кредити збільшились на 73,9% (або 215,8 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зросли лише на 22,6% (або на 29,4 млрд. грн.). У 2009 р., довгострокові кредити зменшилися на 3,8% (або на 19,7 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зменшились на 49,9% (або на 79,4 млрд. грн.) (Додаток А).

     У 2010 р. довгострокові кредити зменшились на 4,7%, або на 21,0 млрд. грн., в той час як довгострокові депозити збільшились на 62,9% або на 50,2 млрд. грн. У 2009 р. розрив між довгостроковими активами та пасивами скоротився на 77,0 млрд. грн., а в 2010 р. – на 7,1 млрд. грн. і склав 8,9 млрд. грн. [4].

     Національний банк України проводить активну роботу щодо збалансування розміру та структури активів і пасивів вітчизняних банків і обмежує ризики, пов'язані з їх діяльністю. Так, починаючи з лютого 2008 р., банки повинні враховувати при розрахунку нормативу адекватності капіталу валютні ризики та довгострокові активні операції, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів.