Антимонопольна політика в Україні

Автор статті переконана, що в Україні державна монополія – дзеркало економічних негараздів. Головним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а набір стратегічних пріоритетів – формуватися залежно від конкретної ситуації, в якій опинилося господарство. Автор стверджує, що монопольні підприємства повинні отримати можливість розвивати й оптимізувати усі ланки виробництва. Обмеження монополізму, встановлювані законом, повинні стосуватися механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання внутрішньофірмового господарювання. Але всупереч сказаному державна політика щодо обмеження монополізму, на думку О.Мельникової, спрямована не на створення конкурентного середовища, а на встановлення перешкод функціонування підприємств-монополій.

До переліку підприємств-монополістів, щодо яких проводиться регулювання фонду оплати праці, належать переважно ті, що надають послуги у сферах зв’язку, житлово-комунального господарства й електопостачання, тобто належать до базових галузей економіки країни. Це регулювання передбачає штрафні санкції за зростання заробітної плати проти IV кварталу попереднього року. Мінекономіки, Мінстат та Антимонопольний комітет України керуються при встановленні цих санкцій тим, що заробітна плата з відрахуваннями становить значну частину собівартості, відтак, і тарифів та цін на монопольні види послуг.

Автор висловлює іншу точку зору на цей аспект антимонопольного регулювання. Вона вважає, що зростання основної зарплати робітників, додаткової заробітної плати та заохочувальних компенсаційних виплат відображає зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва на підприємстві-монополісті. Отже, державне обмеження зростання відрахувань на фонд оплати праці гальмує розвиток підприємств і економічне підняття в економіці. О.Мельникова жорстко критикує постанову Кабінету Міністрів України №525 “Про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету підприємствами-монополістами у 1999 р. у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці”. Автор обстоює думку, що зміна умов функціонування підприємств повинна супроводжуватися, насамперед, зміною ставлення до справи як самого працівника, так і роботодавця. Перебуваючи в ринкових умовах, кожне підприємство повинне мати перед собою стратегічну межу – створення сприятливого соціально-економічного середовища для кадрів, щоб кожна людина була зацікавлена у зростанні виробництва і мала від того вигоду. Птрібно надати змогу підприємству підвищувати життєвий рівень своїх працівників.

3.9. Анотація на статтю

А. Покритан. Про економічний зміст сучасних суспільних відносин в Україні// Економіка України. – 2000. – №10. – с.46-53.

Автор цієї статті твердить, що у світі відбувається перехід від товарних виробничих відносин до “посттоварної” фази економічної еволюції. У цьому контексті монополістична стадія розвитку товарного виробництва є перехідною від вільної конкуренції з відповідним їй механізмом суспільного регулювання (ефект “невидимої руки” ринку) до монополії, яка характеризує безпосередній процес становлення функціонування планомірної, а тому безпосередньо суспільної форми зв’язку. Автор переконаний, що на відміну від товарного виробництва, результатом якого є речове багатство, у монополії виробництво спрямоване на такий характер людської діяльності, результатом якого є багатство людської особистості. На думку автора, теперішній етап розвитку економіки не можна назвати перехідним у справжньому розумінні цього слова, бо реформатори знищили майже всі ознаки суспільної форми відносин: великі об’єкти сільськогосподарського та промислового виробництва, контроль за цінами, систему регулювання виробництва та обігу – а сподівалися лише на регулятивну дію стхійних ринкових сил.

Відповідно до теми реферату стаття цікава тим, що у ній акцентується увага не на негативних, а на позитивних рисах монополії. Монополія – це великий крок вперед у процесі усуспільнення виробництва. Це виявляється у виробничому процесі, у спеціалізації, комбінуванні, комплексному використанні ресурсів, у концентрації виробництва. Великі масштаби виробництва стимулюють технічний прогрес, появу нових технологій, становлення ролі людини як організатора виробничого процесу, зростання ролі інформації. Внаслідок монополізації основні параметри виробництва і обігу стають відомими. Виробництво здійснюється на відомий ринок. З цієї точки зору монополії є великим кроком уперед у розвитку механізмів регулювання суспільного виробництва. Перехід до монополії означає встановлення диктатури закону, широкої і повної демократизації суспільства. Якщо цього не буде зроблено, то Україна буде відкинута на периферію світового розвитку.

Отже, ця стаття є новим поглядом на досліджувану проблему. Антимонопольні регулятивні органи повинні розуміти, що монополія може бути корисною.

3.10. Анотація на статтю

Інеса Шуміло. Антиконкурентні узгоджені дії// Підприємництво, господарство і право.-2001.-№1.-с. 15-18

Хоча в Україні найпоширенішим правопорушенням, що посягає на конкуренцію, є зловживання монопольним становищем на ринку (за статистичними даними Антимонопольного комітету України, у першій половині 2000р. з усіх припинених порушень антимонопольного законодавства зловживання монопольним становищем становлять 40,8%), автор статті наголошує на важливості дослідження і регулювання антиконкурентних узгоджених дій (їхня частка становить 2,6% від усіх порушень антимонопольного законодавства). На відміну від зловживання монопольним становищем, що обмежене колом суб’єктів, антиконкурентні узгоджені дії можуть бути вчинені будь-яким суб’єктом господарювання, незалежно від розміру їхньої частки на ринку та наявності ознак ринкової влади. Крім того, факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій дуже важко відслідкувати і довести. Тому регулювання їх є складним завданням і вимагає залучення доробок і досвіду іноземних урядовців, антимонпольних структур і організацій.

Автор наводить у статті класифікацію антиконкурентних узроджених дій, що використовується в іноземному законодавстві. Антиконкурентні узгоджені дії поділяють за формою договору на формальні та неформальні (зговір); за співвідношенням ринкових позицій суб’єктів угод – на горизонтальні (угоди між конкурентами) та вертикальні (угоди між економічно залежними підприємствами, що не конкурують між собою); за ознаками об’єктивної сторони правопорушення – на цінові та нецінові.

В Україні антиконкурентні узгоджені дії вважаються правопорушенням незалежно від наявності ознак ринкової влади у господарських суб’єктів, що їх вчинили. Ще однією вагомою, як стверджує автор, прогалиною у вітчизняному законодавстві є відсутність визначених критеріїв для поділу правопорушень на такі, що завдають більшої або меншої шкоди кокуренції. Не передбачені законом і підстави для надання пільг окремим категоріям суб’єктів господарювання, або надання можливості використання таких угод для подолання термінових кризових явищ у соціальній чи економічній сферах.

У статті автор аналізує законодавство із захисту конкуренції Азербайджану, Білорусі, Росії, Узбекистану, Німеччини, Литви та Естонії. Важливою особливістю цієї статті є наявність у ній чітких висновків та рекомендацій щодо внесення змін до українського антимонопольного законодавства. Серед них автор наголошує на таких:

1) на необхідності  вітчизняному законодавству запозичити  загальновизнаний поділ антиконкурентних  угод на горизонтальні та вертикальні, що дасть змогу здійснювати диференційований підхід при вирішенні питання про визнання їх неправомірними;

2) на необхідності  визначення категорій угод, на  які за певних умов може  не поширюватися загальна заборона (угоди між виробниками сільськогосподарської продукції, малими підприємцями, якщо вони не стосуються ціноутворення та несуттєво впливають на конкуренцію; угоди, спрямовані на впровадження нових технологій, розвиток науково-технічного прогресу, подолання кризових явищ в окремих галузях).

Отже, ця стаття є однією із цілої низки робіт, у яких критикується антимонопольне законодавство нашої держави, але водночас, пропонуються реальні рішення щодо його покращення.

3.11. Анотація на статтю

Александр Грановский. Критерии согласия на экономическую концентрацию субъектов хозяйствования на рынке// Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №8. – с. 11-14.

Одним із найважливіших напрямів антимонопольного регулювання є контроль за економічною концентрацією суб’єктів господарювання на ринку. Автор статті констатує вакт, що українське антимонопольне законодавство щодо контролю за економічною концентрацією потребує допрацювання. Потрібно законодавчо встановити орган, який повинен доводити перевищення позитивних результатів над негативними наслідками концентрації. Важливо закріпити на законодавчому рівні критерії надання згоди на концентрацію суб’єктів господарювання у випадках, коли її здійснення вигідне для суспільних інтересів, хоча може при цьому справити негативний вплив на конкуренцію. Важливість такого законодавчого закріплення, стверджує автор, спричинена тим, що тут використовують категорії оцінки “позитивний ефект для суспільних інтересів”, “негативні наслідки обмеження конкуренції” і т.ін.

Із аналізу чинного українського антимонопольного законодавства випливає, що Антимонопольний комітет України і його органи мають право відмовити у наданні згоди, якщо у результаті аналізу спрогнозованих наслідків концентрації вони дійдуть висновку, що ці наслідки матимуть несприятливий характер для кокурентного середовища. Варто законодавчо встановити, що у рішенні Антимонопольного комітету чи його органа щодо згоди на концентрацію може бути передбачено виконання суб’єктами господарювання визначених вимог, спрямованих на забезпечення конкуренції. Крім того, потрібно розробити перелік цих вимог і критерії їх встановлення. Також потрібно передбачити обов’язок антимонопольних органів у рішенні вказувати конкретні вимоги, їх обґрунтування і терміни виконання.

Отже, автор наголошує на регламентуванні діяльності антимонопольних органів і позбавленні їх можливості незаконно використовувати свою владу і повноваження.

3.12. Анотація на статтю

Виктория Малиновская. О совершенствовании антимонопольного законодательства// Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №8. – с.8-10.

Через усю статтю автор проносить думку про те, що антимонопольне законодавство України недосконале і неточне, тому потребує суттєвих доробок. Законодавство повинне забезпечувати одну з основних економічних функцій держави – створення умов для добросовісної конкуренції підприємців між собою і державна підтримка вітчизняних суб’єктів підприємницької діяльності як у країнах СНД, так і на європейських ринках. Як зазначено у статті, для забезпечення і підтримання нормального конкурентного середовища держава реалізує цю економічну функцію за такими пріоритетними напрямами:

1) створення рівних  умов для здійснення підприємницької  діяльності усіма учасниками  конкурентних відносин;

2) протидія усім  видам протизаконних угод, що послаблюють конкуренцію, у тому числі, діям, котрі передбачають розподіл ринку за територіальною ознакою;

3) визначення і  дослідження конкретних монополій  та галузевих олігополій і  попередження зловживання їхнім  домінантним становищем;

4) попередження  і припинення дискримінації господарчих  суб’єктів з боку органів державної  влади і місцевого самоврядування.

Автор статті наводить основні критерії ефективності законодавства і особливо наголошує на вдосконаленні його шляхом систематизації. Причому найбільш оптимальним видом систематизації антимонопольного законодавства України мала б стати його кодифікація. Прийняття Антимонопольного Кодексу України дозволило б детально систематизувати усі види порушень у сфері конкуренції, відповідно встановити єдину систему мір юридичної відповідальності за них і єдиний механізм реалізації цієї відповідальності.

Автор висовує пропозицію про внесення змін до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Вона робить висновок, що потрібно уточнити визначення і відкорегувати цілий ряд складових недобросовісної конкуренції. Необхідно внести корективи і щодо регулювання дискримінації господарчих суб’єктів. Це спричинено тим, що реальний перелік форм дискримінації господарчих суб’єктів органами державної влади і місцевого самоврядування набагато ширший за перелік затверджених законодавчо складових. Саме цим складовим, сказано у статті, законодавці повинні приділити особливу увагу в Антимонопольному Кодексі, давши загальне визначення дискримінації господарчих суб’єктів, розширивши перелік чинних складових, відкорегувавши їх; створити єдину систему правопорушень зі спеціальним суб’єктом (органом державної влади і місцевого самоврядування), детальніше регламентувавши його відповідальність.

У чинному антимонопольному законодавстві України нема чіткого, добре продуманого правового механізму реалізації законодавчих приписів, діяльної ситеми правових гарантій підприємницької діяльності, норм, що забезпечують підтримку і стимулювання конкуренції.

До сьогодні залишається законодавчо не розв’язане питання про порядок і характер взаємодії Антимонопольного комітету України і Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі.

Таким чином створення ефективної системи законодавства сприятиме нормалізації умов роботи правозастосовних органів і створенню чудового клімату для конкурентів.

Перелік використаної літератури

1. Макконнэл Кэмпбелл  Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с  англ. 11-го изд. Т. 2. – Республика, 1992, 400 с.: табл., граф. – с.107-109. ISBN 5-250-01486-0 (т. 2)

2. Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз. Мікроекономіка/ Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 676 с. – с. 271-272. ISBN 966-500-225-2

3. Valentine Korah, An Introductory Guide to EC Competition Law and Practice, Cases and Materials on EC Competition Law (Sixth edition, Hart Publishing, Oxford, 1997), 367 pp. ISBN 1-901362-27-2.

4. Antitrust law and economics in a nutshel/ by Ernest Gellhorn, William E. Kovacic.- 4th edition/West Publishing Co. 1994. Russian translation. ISBN 0-314-02683-5 Эрнест Гелхорн, Вилям Е. Ковасик. Антитрестовское законодательство и экономика.

5. Семенова Л.Н. Антимонопольне  і конкурентне право: Курс лекцій. – Київ: Вид-во Європейського  університету фінансів, інформаційних  систем, менеджменту і бізнесу, 1999. – 136 с. ISBN 966-7508-18-8.

6. Н.В. Задорожная. Предприятие  на монопольном рынке// Экономика  предприятия.-2001.-№1.- с.70-96.

7. В. Полуянов. Монополізованість  промисловості України і тенденції  формування ринкових суб’єктів  господарювання// Економіка України. 2001.-№9.-с.36-42.

8. Г.Филюк. Економіко-правові  засади державного регулювання  природних монополій в Україні // Економіка України. – 2001. – 8. –  с. 48-52.