Аналіз ефективності державної політики зайнятості населення в Україні

Справа в тому, що в магазині встановлюють націнку в розмірі приблизно 20% вартості товару придбаного у виробника. Ціна товару, виробленого і на малому підприємстві, і на великому, — приблизно однакова. Але, купуючи товар у платника ПДВ, магазин отримує податкову накладну, і після продажу товару сплачує ПДВ лише з комісійного збору. Придбавши товар у фізичної особи, магазин не отримує податкової накладної, а тому після реалізації повинен сплатити ПДВ з усієї ціни. Тобто, щоб отримати стандартний прибуток від продажу одиниці товару, йому необхідно зробити значно більшу націнку.

Очевидно, що магазину вигідніше працювати з платником ПДВ. Тому фізичні особи не можуть працювати з магазинами.

Вирішити цю проблему можна шляхом або цілковитої відміни ПДВ (який стримує розвиток економіки), або дозволити магазинам сплачувати ПДВ лише із комісійного збору. Альтернативою ПДВ може бути податок з обігу.

Розглянемо ситуацію на торговому ринку. Зараз ринки завалені товарами широкого вжитку, завезеними з Туреччини, Польщі, Китаю, Молдови, якість яких на порядок нижча від вироблених в Україні. Аналіз структури непродовольчих товарів на ринках показує, що 95% пропозиції становлять товари, виготовлені за кордоном. З 5% вітчизняних товарів половина виготовлена нелегально (без сплати податків). При ввезенні низькоякісних товарів з-за кордону стягується символічне мито, що і дозволяє низькоякісній продукції витісняти з ринку високоякісну вітчизняну. До того ж, вітчизняні товаровиробники проходять сертифікацію, набагато суворішу, ніж за кордоном, під час якої перевіряють якість виготовленої продукції щодо її відповідності державному стандарту. Вирішити цю проблему можна підвищенням ставки ввізного мита на товари широкого вжитку, які виробляються на території України. Це автоматично розширить ринок збуту продукції приватних підприємців і дасть можливість розширити виробництво, а, отже, і створювати нові робочі місця.

Ситуація, що склалася в Україні, особливо пригнічує виробників товарів народного споживання. Проте вона ніяк не впливає на підприємців, що випускають продукти харчування. Для них ні закордонні фірми, ні великі державні підприємства не можуть бути конкурентними, бо їхня продукція є унікальною.

Однією з причин невлаштування на роботу є паління. У людини, що палить, нижча продуктивність праці, а тому підприємцю невигідно тримати такого працівника. Якщо людина палить, їй необхідні додаткові перерви («перекури»), що значно знижує продуктивність праці. Наприклад, на виготовлення 25 одиниць продукції у робітника, що палить, суспільно-необхідний час становить 8 годин, некурця — 6 год. Єдиною можливістю вирішення цієї проблеми є необхідність позбавитись цієї шкідливої звички.

Наступною причиною є незахищеність робітників і роботодавців. Тут проблема полягає у тому, що приватний підприємець може і звільнити робітника без попередження, що завдасть шкоди робітнику, але, з іншого боку, робітник може звільнитися з роботи сам, чим завдасть збитків приватному підприємцеві. А тому необхідно передбачити у трудовій угоді таке:

1. Якщо контракт укладений на певний строк, при звільненні робітника за його бажанням раніше закінчення терміну угоди, робітник зобов'язаний сплатити роботодавцеві збиток у розмірі 2 мінімальних зарплат. 
Це стримуватиме робітника звільнятися без поважних причин. З іншого 
боку, якщо приватний підприємець має контракт на виконання певного 
замовлення, він враховує, що цей робітник у нього працюватиме і в разі 
звільнення працівника приватний підприємець не виконає замовлення і 
матиме збитки.

2. Якщо робітник планує звільнитися після закінчення терміну 
   угоди, то повинен повідомити роботодавця про це письмово за 2 тижні 
   до завершення контракту, аби роботодавець міг знайти йому заміну.
3. Якщо укладено безстроковий контракт, то працівник повинен 
   письмово повідомити про те, що він планує звільнитися, за 2 тижні до 
   звільнення, інакше працівник мав би виплатити роботодавцю збиток у 
   розмірі двох мінімальних зарплат.

Аналогічні заходи потрібно вживати і до роботодавця, який звільняє робітника.

Якщо звільнення проходить за спільною згодою обох сторін, то санкції не потрібні.

У разі звільнення робітника за «статтею» (прогули, перебування на робочому місці у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, крадіжки тощо) робітник повинен сплатити роботодавцю збитки у розмірі мінімальної зарплати.

Ці заходи захищали б робітника і роботодавця одне від одного та сприяли б збільшенню кількості офіційно зареєстрованих працівників у приватних підприємців.

Вирішити проблему безробіття можна шляхом залучення безробітних до підприємницької діяльності. Підприємництво — це один із факторів виробництва, що залежать від складу розуму, тому не всі можуть стати підприємцями. Якщо хто-небудь із безробітних вирішив стати підприємцем, то він розуміє, з якими труднощами йому доведеться зіткнутися. Але все ж їм потрібна державна допомога, зокрема захист від державного бюрократизму. Приватний підприємець змушений збирати дозволи в різних бюрократичних інстанціях, що потребує часу і коштів. Вартий уваги в цьому сенсі досвід криворізької міськдержадміністрації, у якій створено відділ «Сприяння підприємництву», де зосереджені представники всіх інстанцій і підприємець може за півдня отримати всі необхідні дозволи. Його ефективність видно відразу: за останній рік у місті зареєстровано на 6 тис. підприємств більше, ніж за попередній рік.

Варто зазначити, що приватному підприємцю у стаж роботи не зараховується період зайняття підприємницькою діяльністю, що у подальшому впливає на розмір його пенсії. Тому громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, а також використовують найману працю, не реєструються. Щоб вирішити цю проблему, необхідно законодавче встановити, що період часу, який громадянин займається підприємницькою діяльністю, входить до трудового стажу. Треба дозволити приватному підприємцеві нараховувати собі заробітну плату, розмір якої впливатиме на розмір його майбутньої пенсії, та сплачувати з неї податки, як і всі інші працівники. Держава повинна ставитися до приватних підприємців-виробників не як до джерела прибутку для бюджету, як до створювачів робочих місць.

Існує частина офіційно безробітних громадян, які не мають офіційної роботи, але мають інші джерела заробітку: надають різні послуги іншим громадянам, зайняті на присадибних ділянках, тобто самозайняте населення. Ці громадяни не сплачують податків, а іноді і стоять на обліку в центрі зайнятості. Доцільно посприяти тому, щоб ці люди сплачували податки. Вони становлять особливу категорію — вони не підприємці, але й не наймані працівники. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом законодавчого виділення їх в окрему категорію і встановлення для них ставки податку у розмірі 15% задекларованої суми, причому задекларована сума повинна прямо впливати на розмір пенсії, яку вони отримуватимуть при досягненні пенсійного віку, а термін роботи додавати до робочого стажу.

Ще дієвішою ця система стане із введенням у дію пенсійної реформи, яка передбачає внесення коштів до пенсійного фонду на персоніфіковані рахунки. Величина внесків впливатиме на подальший розмір пенсії, а також їх можна буде передавати у спадок. Це також дасть можливість накопичувати кошти для інвестування в економіку на розвиток виробництва, а, відтак, збільшити кількість робочих місць.

На особливу увагу заслуговують такі категорії громадян, як інваліди, батьки багатодітних сімей та жінки, які виховують дітей до 6 років. Вони є неконкурентоспроможними на ринку праці, а тому потрібно заохочувати найм на роботу таких громадян. Це можна здійснити, знявши з цих громадян 50% оплати від розміру єдиного податку для фізичних осіб, чи 32% внеску до пенсійного фонду із заробітної плати такого працівника. Також необхідно приймати на роботу вищевказані категорії громадян вище ліміту 10 чоловік, без переведення підприємства на загальну систему оподаткування. (Проте, таке рішення є компетенцією Верховної Ради України). Чинна ж система не дієва і містить багато недоліків радянської планової економіки. Примусити підприємства приймати на роботу ці категорії громадян є недемократичним заходом.

Молоді спеціалісти становлять особливу категорію працівників. По-перше, вони тільки-но закінчили навчальні заклади і отримали певні знання, але ще не мають досвіду роботи та практичних навичок. Тому у них як працівників продуктивність праці буде нижчою, ніж фахового працівника з певним досвідом роботи. Щоб заохотити роботодавця приймати на роботу молодого спеціаліста, найпростіше надати пільги приватним підприємцям — платникам єдиного податку. Від цього буде користь і державі (не треба буде виплачувати допомогу по безробіттю) і роботодавцю: він зможе не вкладаючи особливо великих коштів, підготувати працівника для свого виробництва; і для працівника — він зможе набути практичні навички роботи.

Приватному підприємцю, що наймає молодого спеціаліста, пільги в оподаткуванні доцільно надавати за такою схемою:

1. якщо це фізична особа, платник єдиного податку, — зняти 50%- 
   ну ставку єдиного податку, яка сплачується за найманого працівника;
2. якщо це юридична особа, - зняти 32% внеску до пенсійного 
   фонду з ставки цього працівника;
3. дозволити платникам єдиного податку наймати одного молодого 
   спеціаліста, якщо вже на підприємстві є 10 найманих працівників, не 
   переводячи їх на загальні умови оподаткування.

Надаючи пільги підприємству, необхідно враховувати й інтереси молодого спеціаліста. Зокрема, у трудовій угоді треба зазначити (якщо оплата праці погодинна), що із збільшенням продуктивності праці молодого спеціаліста збільшуватиметься і ставка заробітної плати. Якщо оплата праці — від виробітку, то вона буде здійснюватися за загальними тарифами. Приватний підприємець не має права звільнити молодого спеціаліста протягом 3 років з моменту прийняття на роботу, крім випадків:

• перебування на робочому місці у нетверезому стані;
• вживання наркотиків (такий громадянин є взагалі небезпечним), 
  окрім, як за призначенням лікаря;
• прогули;
• злісне порушення техніки безпеки.

Кожен виший навчальний заклад (ВНЗ) повинен допомагати працевлаштовуватись своїм випускникам. Потрібно надати можливість студентам почати будувати свою кар'єру, перебуваючи у ВНЗ. Для цього ВНЗ необхідно подавати інформацію про себе через Інтернет (створення рекламно-інформаційних веб-сайтів та масові розсилання через E-mail) або ж звичайною поштою розсилати пропозиції на прийом замовлень, різних проектів, проектів-розрахунків тощо. Все це зможуть виконувати студенти у своїх курсових, контрольних роботах, дипломних проектах.

Сучасний ринок праці потребує від молодого спеціаліста також вміння керувати автомобілем (особливо для економічних та лінгвістичних спеціальностей).

ВНЗ, крім того, повинен рекламувати своїх випускників: розсилати на адреси крупних підприємств та обласних центрів зайнятості повідомлення про те, яких спеціалістів він планує випустити у поточному році, з якою основною спеціальністю, чи суміжними спеціальностями. Якщо підприємство зацікавлять такі спеціалісти, воно може подати інформацію про свої умови роботи цьому спеціалісту (житло, заробітна плата, умови праці). Після одержання відповіді необхідно повідомляти студентів про запропоновані вакансії. Якщо на запропоновану вакансію є конкурс, то вакансія надається студентам з найвищим рейтинговим балом. Реалізовувати таку програму можна в умовах будь-якого ВУЗу. Для цього вистачить 2—3 службовців.

Потрібно заохочувати молодого спеціаліста й до самозайнятості, зокрема, до надання певних послуг різним організаціям. Адже малі підприємства потребують, як і великі, певних технологічних розробок, проектів нової продукції, послуг економістів, бухгалтерів, перекладачів, але вони не мають змоги утримувати їх як постійних працівників. Спеціалісту, який вирішив самостійно надавати послуги таким підприємствам за своєю спеціальністю, потрібно допомогти. Він не є підприємцем – він надає послуги, тому йому доцільно видати патент на право надання тих чи інших послуг. Патентну плату встановити у розмірі від 20 до 50 грн. плюс внески 2% від задекларованої суми до пенсійного фонду, а період роботи зарахувати до його трудового стажу із записом у трудовій книжці. Це стимулюватиме його у подальшому до реєстрації. Молодий спеціаліст, що зареєструвався відразу після закінчення ВНЗ, на період 24 місяці доцільно звільнити від сплати патентної плати, дати йому стати на ноги.

Запропоновані заходи сприятимуть переходу робітників із тіньового сектора економіки в реальний. Це сприятиме також певному зниженню рівня безробіття, який розраховується за методологією МОП.

Необхідно також сприяти самозайнятості населення, залучати населення до підприємницької діяльності, видавати патенти, які б давали право громадянам надавати різні послуги. Найголовнішою рушійною силою у здійсненні запропонованих заходів буде проведення пенсійної реформи.

ВИСНОВКИ

Завдяки зміні політичної та економічної ситуації в Україні, удосконаленню податкового законодавства, в найближчому майбутньому роботодавці, незалежно від форми власності, будуть все більше і більше повертати зору до служби зайнятості, і не тільки для того, щоб з лихвою повернути внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Як доцільне, маємо констатувати, що сьогодні тільки Державна служба зайнятості, як відпрацьований, удосконалений на всіх рівнях механізм, завдяки впровадженню Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в Україні, Єдиної інформаційно-аналітичній системі здатна надати той повний комплекс соціальних послуг роботодавцям, який вони бажають отримати.