Аналіз ефективності державної політики зайнятості населення в Україні

Проблемою укомплектування вакансій, особливо для кваліфікованих працівників, залишається низький рівень заробітної плати (кожна шоста вакансія заявляється роботодавцями із розміром заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму). З них у Покровському районі кількість вакансій із мінімальною заробітною платою 76,3%, у Васильківському та Петриківському кожна друга, Нікопольському, Новомосковському, Синельниківському МРЦЗ, Апостолівському, Магдалинівському, Солонянському, Широківському, Юр'ївському РЦЗ кожна третя вакансія заявляється роботодавцями з мінімальною заробітною платою, у Криничанському, Петропавлівському, П'ятихатському районах кожна четверта вакансія з мінімальним розміром заробітної плати. Разом з тим 4,0% вакансій із заробітною платою нижче за мінімальну (не повний робочий день).

Протягом 2012 року послугами Дніпропетровської обласної служби зайнятості скористались 124,5 тис. громадян не зайнятих трудовою діяльністю, що на 2,1% більше, ніж у 2011 році. Скорочення кількості незайнятих громадян спостерігалося у третини центрів зайнятості області.

Найбільше зростання чисельності незайнятих громадян, що скористалися послугами служби зайнятості, відбулося у Томаківському РЦЗ - 118,4%, Солонянському РЦЗ - 114,5%, Кіровському РЦЗ м. Дніпропетровська -111,8%, Верхньодніпровському РЦЗ - 110,6%, Дніпродзержинському МЦЗ - 108,9%, Нікопольському МРЦЗ - 108,7%.

На ринку праці області спостерігається дисбаланс між попитом на робочу силу та її пропозицією. Станом на 1 січня 2013 року у середньому по Дніпропетровській області на 1 вакансію претендувало 5 осіб ( на 1 грудня 2012 року - 4). При цьому, якщо в місті Дніпропетровську на 1 вакансію претендувало 2 незайнятих громадянина, то у Петропавлівському РЦЗ - 45, Покровському РЦЗ - 34, Криничанському РЦЗ - 33, Томаківському РЦЗ - 32, Васильківському РЦЗ - 24, Марганецькому МЦЗ - 23. Значною проблемою є невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції у професійно-кваліфікаційному розрізі.

Крім того, підбір роботи та укомплектування вакансій ускладнює те, що роботодавці висувають підвищені вимоги до якості професійної підготовки кадрів, їх досвіду роботи і, в той же час, пропонують мінімальний рівень оплати праці, навіть висококваліфікованим працівникам.

За сприянням Дніпропетровської служби зайнятості у 2012 р.:

Отримали роботу - 51167 осіб

у тому числі:

• молодь - 27370 осіб;

• вивільнені працівники - 1276 осіб;

• інваліди - 860 осіб;
• інші громадяни, для яких передбачені додаткові гарантії зайнятості - 8213 осіб.

Шляхом надання дотацій роботодавцям – 1809 осіб.

За рахунок виплати допомоги по безробіттю одноразово – 611 осіб.

Проходили професійне навчання – 12867 осіб.

Брали участь в оплачуваних громадських роботах – 15691 особа.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

3.1. Проблеми функціонування  ринку праці та шляхи їх  вирішення

На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин в усьому світі спостерігається загострення проблем зайнятості населення. Так, за даними Міжнародної організації праці, у світі близько 1 млрд. осіб - третина світової робочої сили - залишаться безробітними або неповно зайнятими. У країнах Європейського Союзу, за даними 2008 р. рівень безробіття становить 9,0 %. Найгостріше зазначена проблема постає в країнах, де формуються ринкові відносини.

Важливість дослідження проблем формування та функціонування ринку праці України обумовлена тим, що перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою народного господарства та виникненням нових трудових відносин, обумовлених розвитком різних форм власності.

Основними чинниками, від яких безпосередньо залежать обсяги й рівень зайнятості, є основні макроекономічні показники, що визначають загальні обсяги й темпи зростання виробництва, валового внутрішнього продукту, виробництва окремих галузей і сфер економіки, продуктивності праці. Аналіз темпів зміни основного макроекономічного показника реального ВВП України дає можливість фахівцям визначити стан економіки в 1991 - 1993 рр. як кризовий, у 1994 - 1995 рр. - депресивний, у 1996 - 1997 рр. - незначне пожвавлення, у 1998 - 1999 рр. - стабілізація, а у 2000 - 2007 рр. – піднесення, 2008 р. – глибока криза.

Кризовий стан економіки України, що супроводжував перший етап формування ринкових відносин, та економічні реформи, що відбуваються зараз, зумовили значні структурні зміни на ринку праці. Частка зайнятих у промисловості зменшилася з 30,7 % у 1990 р. до 27,7 % у 2004 р., у будівництві - відповідно з 9,4 % до 4,8 %. Зменшилась також частка зайнятих у сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві - з 19,7 % до 11,7 % і у сфері послуг - до 3,5 %. Однак така структура ще не відповідає структурі зайнятих у країнах з ринковою економікою, де у сфері послуг зайнято до 74 % населення.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується комплексом проблем, серед яких найважливішими є:

• незбалансоване співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;
• висока середня тривалість безробіття;
• вимушена неповна зайнятість;
• складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально уразливих груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);
• нагальні проблеми зайнятості в депресивних регіонах, монофункціональних містах;
• поширення неформальної та тіньової зайнятості;
• необхідність підвищення рівня професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їх конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);
• забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили.

Важливим індикатором ситуації на ринку праці є навантаження на одне вільне робоче місце. Незважаючи на позитивну динаміку, його рівень досі залишається високим, що свідчить про наявність значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили. За станом на 1 січня 2004 р. на кожне вільне робоче місце в середньому в Україні припадало 7 осіб, що шукали роботу (у 2001 р. - 11 осіб), тобто пропозиція робочої сили в 7 разів перевищувала попит на неї. Особливо високим залишається напруження на ринку праці в західних регіонах країни, зокрема в Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській областях, де навантаження на одне вільне робоче місце коливається в межах від 16 до 25 осіб, тобто перевищує середній рівень в Україні у 2 - 4 рази. Водночас у містах Київ і Севастополь майже не спостерігається диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

З погляду забезпечення соціальної стабільності особливе занепокоєння викликає значна середня тривалість незайнятості. Близько 60 % безробітних громадян України перебували в цьому стані понад рік. Проте відомо, що після більш як дев'яти місяців перебування в стані безробіття знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, маргіналізацію населення та багато інших негативних наслідків.

Ще одна негативна риса ринку праці України, яка є безпосередньо наслідком перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової економіки, - це вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили стосовно такої, що необхідна для виробництва продукції, яка користується попитом на ринку. Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення прихованого безробіття протягом останніх років, його масштаби залишаються значними.

Важливою проблемою залишається порівняно складна ситуація із зайнятістю окремих соціально-демографічних груп населення. У 2007 р. рівень зайнятості жінок дорівнював 52,9 %, тоді як чоловіків - 60,9 % до кількості економічно активного населення. Молодіжний сегмент ринку праці характеризується тим, що рівень безробіття молоді майже у 2 рази перевищує середній у країні. Це означає, що значна частина молоді не в змозі адаптуватися до ринкових умов і виявляється неконкурентоспроможною на ринку праці. Для цієї категорії молоді підвищується ризик щодо успішного працевлаштування, знижується загальна ймовірність знайти будь-яку роботу. Труднощі працевлаштування спонукають молодь займатися нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю, що, як відомо, призводить до ще більших негативних наслідків.

Ситуацію на ринку праці України ускладнює поширення неофіційної та тіньової зайнятості. За даними Світового банку, тіньова економіка зараз становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати працівникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення.

В останні роки пожвавлення в економіці особливо відчутною стала проблема дефіциту робітничих кадрів. На сьогодні потреба у кваліфікованих робітниках у 2 - 3 рази перевищує пропозицію. Попит на ринку праці на робітничі професії - токар, фрезерувальник, слюсар, муляр, маляр, штукатур, тесляр, швачка, складальник верху взуття - у декілька десятків разів перевищує їх пропозицію. У результаті дії цих факторів, що впливають на формування трудового потенціалу, зайнятого в промисловості, можна виділити такі проблеми, що потребують нагального вирішення.

1. Профорієнтація і трудове навчання учнів загальноосвітніх шкіл.

Велику частку профорієнтаційних заходів спрямовано на роботу не з усіма учнями, а тільки з випускниками загальноосвітніх шкіл стосовно їх професійного визначення після закінчення школи. Трудове навчання, що раніше було основою профорієнтаційної роботи в загальноосвітніх школах, останнім часом докорінно змінилося. Недостатнє матеріально-технічне оснащення шкільних майстерень, відсутність необхідних інструментів і матеріалів не дає змоги поставити цей процес на належний рівень. Підприємства та організації майже не займаються профорієнтаційною роботою в загальноосвітніх школах. Рідкісними стали їх виступи в школах, оформлення стендів і куточків з інформацією про роботу підприємств і кращих робітників. Таким чином, робота із профорієнтації та трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл вимагає докорінної зміни в напрямку комплексності, системності і конкретизації професій та спеціальностей, на які існуватиме попит на ринку праці.

2. Підготовка робітничих кадрів у навчальних закладах профтехосвіти.

Незважаючи на зменшення загальної кількості професійно-технічних навчальних закладів за рахунок об'єднання деяких з них, загальна кількість учнів у них майже не змінилась. Однак значно змінилась структура підготовки спеціалістів: визначилася стійка тенденція до зменшення обсягів підготовки кадрів за робітничими професіями, загальними для всіх видів економічної діяльності.

Зменшення підготовки кваліфікованих робітників для базових галузей економіки було виправданим кроком за часів кризових явищ в економіці, але в період піднесення виробництва, який розпочався, необхідне коригування професійної структури підготовки кадрів у навчальних закладах профтехосвіти відповідно до потреб виробництва підприємств та організацій, що розвиваються.

Головними причинами ситуації, що склалася з підготовкою кваліфікованих робітничих кадрів у навчальних закладах профтехосвіти, визначено:

• недосконалість порядку формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів у системі професійно-технічних навчальних закладів;
• відсутність прогнозних розрахунків потреби в робочій силі в професійно-кваліфікаційному аспекті на рівні підприємств, організацій та галузей економіки в цілому, що не дозволяє планувати підготовку робітничих кадрів;
• руйнування наявної матеріально-технічної бази профтехучилищ з підготовки робітничих кадрів для базових галузей економіки;
• незадовільне фінансове і матеріально-технічне забезпечення профтехучилищ. Унаслідок недостатнього фінансування устаткування, наочне приладдя і технічні засоби навчання фізично і морально застаріли, що впливає на якість підготовки кваліфікованих робітників.

Таким чином, чинна система підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах вимагає докорінного реформування в напрямку переорієнтації на підготовку робітничих кадрів згідно з потребою ринку праці.

3. Підготовка робітничих кадрів на виробництві.

За даними органів статистики, за останні десять років обсяг підготовки кадрів на виробництві зменшився у п'ять разів, періодичність підвищення кваліфікації працівників, зайнятих у галузях економіки, становить у середньому 15-17 років, тоді як у розвинутих країнах - 3 - 5. Деякі керівники підприємств та організацій продовжують «за старим звичаєм» вважати, що підготовка кадрів має здійснюватися за державні кошти, тому навіть не укладають договорів з ПТУ на підготовку робітників за певними професіями. Вони беруть на роботу випускників ПТУ, якщо в цьому є потреба, без будь-яких зобов'язань. Низка керівників підприємств знайшли простіший та дешевший вихід із цієї ситуації: замість того, щоб вкладати гроші в підготовку висококваліфікованих робітників, одні переманюють їх від інших роботодавців, пропонуючи більш високу заробітну плату, а інші - беруть резерви з армії безробітних. Це призводить до того, що на багатьох промислових підприємствах середній вік робітників нині перевищує 50 років.