Аналіз і оцінка діяльності пенсійного фонду України

 

зрівняння пенсійного віку чоловіків та жінок до 65 р.

Другим кроком вирішення проблем функціонування Пенсійного фонду та пенсійної системи України є вдосконалення системи пенсійних виплат.

Бюро журналістських розслідувань "Свідомо" дістало дані про те, що всього в Україні на початок 2010 року був 1 мільйон спеціальних пенсіонерів, чия пенсія визначається окремими законами. Їхня середня пенсія складала від 1 061 гривні у військових і до 15 443 гривень у депутатів (див. Таблиця 3.4).

Ще 12,5 млн. українців отримували пенсію згідно із законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування - в середньому по 874 гривні.

Як підрахувало бюро "Свідомо", якби держава сплачувала усім спецпенсіонерам середню пенсію для звичайних пенсіонерів, то економила б майже 11 млрд. гривень на рік. Це б покрило частково дефіцит Пенсійного фонду, наприклад, у 2010 році - 34 млрд. гривень. Проте навіть коли б залишити пенсії військовослужбовців, науковців та чорнобильців без скорочення, а зменшити значно пенсії інших категорій економія складе декілька мільярдів гривень.

 

Таблиця 3.4

Характеристика спеціальних пенсій в Україні на початок 2010 р.

Категорія	Середній розмір спецпенсії (гривень)	Кількість, чол	Скільки на це витрачається щомісячно (млн. гривень)
Народні депутати	15 443	893	13,8
Урядовці	10 105	103	1
Прокурори	5 678	5 222	29,6
Судді	5 637	1 016	5,7
Митники	4 432	236	1
Співробітники НБУ	4 285	765	3,3
Помічники народних депутатів	3 374	770	2,6
Журналісти державних та комунальних ЗМІ	2 800	3 801	10,6
Державні службовці	2 718	96 580	263
Службовці з органів місцевого самоврядування	2 495	12 796	31,9
Судові експерти	2 151	230	0,5
Науковці	1 903	79 862	152
Військовослужбовці	1 703	614 620	1 047
Чорнобильці	1 403	75 903	106,5
Рядові та сержанти строкової служби	1 061	84 120	89,3
Всього	-	976 917	1757,8

 

Важливу роль мають відігравати заходи щодо детінізації оплати праці в Україні. Головним у цьому напрямку стало введення єдиного соціального внеску, який має замінити обтяжливі нарахування на фонд оплати праці, який диференціюється залежно від категорій ризику діяльності на підприємствах і становить в більшості випадків 36,6 % і це, в свою чергу, повинно стимулювати роботодавців зменшувати суму оплати праці в конвертах.

Загалом, вдосконалення солідарної пенсійної системи можливе через:

запровадження дієвого механізму зростання пенсії шляхом удосконалення порядку перерахунку пенсії та її індексації, причому всі рішення щодо збільшення пенсії чи зниження ставки внесків мають прийматися з урахуванням наведеного вище прогнозу і перевагу доцільно надавати гнучким формам, наприклад, гнучкій індексації пенсій відповідно до темпу зростання реальної заробітної плати;

забезпечення диференціації розмірів пенсій, зокрема шляхом застосування вищого коефіцієнта страхового стажу;

визначення мінімального розміру пенсії для всіх категорій осіб на рівні не нижче рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

запровадження для всіх громадян єдиних правил пенсійного забезпечення з урахуванням особливого характеру умов праці та/або виконання особливих для держави функцій;

проведення ефективної інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб [22].

Водночас для зменшення навантаження на Пенсійний фонд держава замислилася над створенням правових передумов для запровадження та розвитку обов’язкової накопичувальної системи шляхом прийняття Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"; проведенням необхідних фінансово-економічних розрахунків стану пенсійної системи на перспективу та розширення напрямів інвестування пенсійних ресурсів з метою створення економічних передумов запровадження обов’язкової накопичувальної системи (яка за попередньо названим законом повинна увійти в дію при досягненні бездефіцитності Пенсійного фонду України). Кабінет Міністрів вже подавав до Верховної Ради України законопроект "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування", який у квітні 2007 р. був прийнятий у першому читанні. Цим законопроектом передбачалося започаткувати роботу Накопичувального фонду вже з 1 січня 2009 р. З обов’язковою участю у ньому всіх осіб віком до 40 років та без можливості добровільної участі людей старших вікових категорій. Розмір страхових внесків встановлювався на рівні 2 % від розміру заробітної плати з підвищенням щороку на 1 % до досягнення 7 %. Дані пропозиції були включені до прийнятого Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

Ефективна система фінансування пенсійного забезпечення, яка б вирішувала більшість із наведених проблем, можлива за умови створення поряд із солідарною пенсійною системою в особі Пенсійного фонду України обов’язкової і добровільної накопичувальних систем, основу яких становитимуть Накопичувальний пенсійний фонд та недержавні пенсійні фонди. Теперішньою реформою пенсійного забезпечення накопичувальний рівень пенсійної системи повинні повністю увійти в дію за умови виконання певних умов.

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення надав би змогу широкого вибору громадянами фінансових установ для формування накопичень, необхідних для одержання матеріального забезпечення додаткового до пенсійних виплат із солідарної системи. Це сприяло б, з однієї сторони, розвитку системи стимулювання роботодавців до фінансування програм додаткового пенсійного забезпечення працівників, а з іншої, посилило б контроль за операціями, які здійснюються з пенсійними активами.

В Україні офіційно зареєстровані 96 недержавних пенсійних фондів. У Польщі кількість таких фондів, що надають подібні послуги 16, Угорщині - 21 фонд. Але потрібно усвідомлювати, що недержані пенсійні фонди не зможуть замістити держану систему виплати пенсій, а лише переберуть на себе додаткові функції ПФУ.

Отже, розробка і впровадження у практику нових підходів до управління Пенсійним фондом та його ресурсами стало однією з головних умов підвищення життєвого рівня значної частини населення країни та розв’язання багатьох соціально-економічних проблем.

 

В Україні вже давно назріла необхідність вдосконалення функціонування Пенсійного фонду та системи пенсійного забезпечення в цілому, адже їх ефективна діяльність є передумовою підвищення рівня соціального захисту в державі. Реформування механізму функціонування цільового фонду держави доцільно здійснювати зокрема із врахуванням зарубіжного досвіду побудови пенсійних систем та міжнародних тенденцій у визначенні пенсійного віку та розміру страхових внесків. На нашу думку, такий досвід був частково взятий до уваги при розробці проекту реформування пенсійної системи.

Сьогодні системи пенсійного забезпечення, що діють у більшості країн більше 40 років, досягли своєї зрілості. Це означає, що більшість працюючих охоплені пенсійними планами і мають право на одержання певних гарантій у повному розмірі, населення старіє, частка осіб, які сплачують внески в рамках пенсійного забезпечення, зменшується.

У багатьох країнах, насамперед, розвинених, відносна чисельність людей старшого віку значно збільшилась у порівнянні з минулими роками. У розвинених країнах частка населення 60 років і більше досягла в 2007 р. 20% від загальної чисельності населення, а до 2050 р. кожен третій буде не молодше 60 років. У найбільш розвинених країнах чисельність людей старшого віку уже перевершує чисельність дітей молодше 15 років, а до 2050 року на кожну дитину буде приходитися дві людини 60 років і більше (див. Додаток А) [30].

Досвід функціонування пенсійних систем в світі свідчить, що будь-яка солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків. Таким чином, у зв'язку зі старінням населення і зростаючою фінансовою нестійкістю солідарних пенсійних систем в багатьох країнах, починаючи з 80-х років минулого століття, стали змінювати деякі параметри пенсійних програм, запроваджуючи схеми обов'язкових базових виплат, підвищуючи законодавчо встановлений вік виходу на пенсію, скорочуючи стимули і вигоди більш раннього виходу на пенсію, доповнюючи їх системами обов’язкових та добровільних пенсійних накопичень [30]. Тому Підвищення пенсійного віку є основним і широко розповсюдженим компонентом пенсійної реформи. Багато країн вже підвищили пенсійний вік, або знаходяться на етапі його підвищення. Приклади таких країн наведено в Додатках. (див. Додатки Б, В, Д).

Якщо порівнювати середній розмір пенсії із солідарної системи України та інших країн світу, то бачимо, що її рівень значно відстає в розмірах від рівня пенсій в інших країнах світу.

 

Таблиця 3.5

Середня державна пенсія за рахунок коштів солідарної системи у різних країнах світу станом на 2010 рік

Країна	Середня державна пенсія за рахунок коштів солідарної системи
Україна	В середньому 1103 грн. або 50% середньої зарплати (жовтень 2010 р.)
Німеччина	14000 грн. (1300 євро) = 46% середньої зарплати
Франція	14000 грн. (1300 євро) = 61,5% середньої зарплати
Велика Британія	5300 грн. на місяць (£420,00) = 20% середньої зарплати
США	9370 грн. на місяць ($1175) = 33.3% (третина) середньої зарплати
Нідерланди	15222 грн. на місяць (1416 євро) = 60% середньої зарплати
Данія	7983 грн. (5500 датських крон) або 17,5% середньої зарплати
Росія	5369 грн. (20473 рублів) = 37,6% середньої зарплати
Польща	4120 грн. (1500 злотих) = 45% середньої зарплати

 

Отже, середня пенсія українця значно менша від пенсій в інших країнах світу, а саме: від Німеччини та Франції - майже в 12 разів, Великої Британії - в 5 разів, від США - 8,5 рази, Нідерландів - 13,8 рази, від Данії - в 7 разів. Якщо ж порівнювати з країнами, які ще недавно входили до радянського блоку, то й тут ми суттєво програємо: Росії - уп’ятеро, Польщі - учетверо разів [23].

Усі дані, що наведені вище, свідчать про те, що наша пенсійна система є досить нерозвиненою в порівнянні з іншими система світу, тому потрібно вдосконалювати пенсійне забезпечення, спираючись на зарубіжний досвід. На нашу думку, з-поміж інших систем пенсійного забезпечення Україні доцільно звернути увагу на пенсійну систему Швейцарії, адже їй вдалось досягти фінансової стабільності першого рівня пенсійної системи (обов’язкова солідарна державна пенсійна система) завдяки поділу пенсійних виплат з першого рівня на два типи. Базова пенсія забезпечує виплату мінімальної пенсії тим особам, які мають маленький стаж роботи (коли їх солідарна пенсія не досягла певного гарантованого державою рівня). Вона встановлена на рівні, меншому від прожиткового мінімуму. Але пенсіонери, які не мають інших джерел доходу після виходу на пенсію, мають право на отримання пенсійних надбавок до базової пенсії до рівня прожиткового мінімуму. Цей підхід встановлення базової пенсії, що є нижчою за прожитковий мінімум, та пенсійних доплат, які залежать від матеріального становища пенсіонера, набув широкого застосування в багатьох інших країнах світу. Цей підхід також може застосовуватися і в Україні, тому що повністю узгоджується з конституційною вимогою і дозволяє створювати фінансово стабільнішу пенсійну систему, ніж у випадку гарантування мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму за рахунок страхових внесків солідарної системи.

Перший і, особливо, другий рівень швейцарської пенсійної системи, що складається з обов’язкових корпоративних пенсійних фондів, може бути використаний Україною як модель для побудови обов’язкових пільгових пенсійних схем роботодавців, а саме при визначенні тарифів внесків до професійної пенсійної системи. Тобто, у Швейцарії обов’язкові пенсійні схеми є схемами з встановленими внесками, але з певними елементами пенсійних схем з встановленими виплатами. Розміри обов’язкових внесків роботодавців і працівників встановлюються таким чином, щоб сума пенсійних виплат з першого та другого рівнів дорівнювала приблизно 60% заробітної плати працівника напередодні виходу на пенсію [23].

Досить цікавою є модель пенсійної системи США, яка ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. У США функціонують як державні, так і приватні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну роль. Більш того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку.

Найбільша державна пенсійна система США, так називана Загальна федеральна програма - ЗФП (Social Security), що охоплює майже всіх зайнятих у приватному секторі економіки, побудована по розподільному принципі. Кошти фондів ЗФП не можуть використовуватися ні на які інші цілі, крім установлених законом. Зокрема, вкладення коштів може здійснюється тільки в державні цінні папери. Якщо головна державна пенсійна програма носить розподільний характер і виконує, насамперед, соціальну функцію, то практично всі інші пенсійні системи, що існують у США, навпроти, побудовані по накопичувальному принципі. Їхня інвестиційна функція відіграє першорядну роль, насамперед для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди служать найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку.

До накопичувальних систем відносяться як державні, так і приватні пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд і місцеві органи влади (хоча частина зайнятих у держсекторі одержує пенсійне забезпечення по ЗФП). Федеральні програми охоплюють головним чином урядових чиновників, а також військовослужбовців. Головним джерелом надходжень у ці фонди служать щорічні внески Федерального уряду, а також інвестиційний доход фондів.

У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у який обов'язково і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система поступається їй у розмірі приблизно в два рази. Однак вона розвивається випереджальними темпами.

Існують два види накопичувальних пенсійних програм: із встановленими виплатами (defined benefit plan) і встановленими внесками (defined contribution plan). Перший вид гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, що для кожного працівника визначається з урахуванням розміру зарплати і стажу роботи в компанії. Як правило, програми з установленими виплатами формують фонди за рахунок відрахувань з підприємців, а самі наймані робітники внески в ці фонди не платять. У 1980-90-і роки в приватному секторі економіки особливо швидкими темпами росли програми з встановленими внесками. Ці пенсійні програми звичайно фінансуються підприємцями і найманими робітниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такої програми має свій персональний рахунок у пенсійному фонді і має право вибору між різними інвестиційними програмами, пропонованими керуючими компаніями. Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-як працівник компанії. Право на пенсію можна одержати, проробивши в даній компанії п'ять-десять років.