Виробнича потужність підприємства і його підрозділів

Для розрахунків  виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва  фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів.

У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок  виробничої потужності підприємства повинен  проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.[10]

1.3 Факторні показники виробничої потужності підприємства

 

Виробнича потужність промислового підприємства залежить від ряду факторів, що здійснюють прямий і непрямий вплив на її величину (рис. 1.3).

До основних факторів, що безпосередньо визначають виробничу потужність діючого підприємства відносяться:

• номенклатура й асортимент продукції, що випускається;
• кількість виробничого устаткування;
• одинична потужність (продуктивність) устаткування;
• трудомісткість одиниці продукції;
• розмір виробничих площ;
• режимний фонд часу роботи підрозділів основного виробництва;
• ефективний фонд часу роботи устаткування в підрозділах

основного виробництва.

Номенклатура й асортимент продукції визначають величину виробничої потужності по трьох напрямках:

а) по-перше, номенклатура й асортимент продукції визначають об'єкти розрахунку виробничої потужності підприємства;

б) по-друге, широта номенклатури й асортименту продукції, що випускається, визначають рівень спеціалізації підприємства;

в) розходження в питомій трудомісткості (машиномісткості) окремих видів продукції обумовлюють (за інших рівних умов) різну величину виробничої потужності для різних варіантів номенклатурного й асортиментного плану підприємства.

При розрахунку виробничої потужності включається все устаткування, закріплене за основними цехами підприємства (у т.ч. непрацююче внаслідок несправності, ремонту і модернізації), а також устаткування на складі, призначене до введення в основних цехах у розрахунковому році.

Рисунок 1.3 – Визначні фактори виробничої потужності[23]

Не приймається в  розрахунок:

• резервне устаткування;
• устаткування дослідно-експериментальних дільниць;
• устаткування, яке використовується для навчання учнів.

Одинична потужність устаткування (верстатів, агрегатів) визначається паспортними даними про їхню часову (змінну) продуктивність. Потужність вузькоспеціалізованих агрегатів виражається, як правило, у натуральних показниках продукції, що випускається, чи переробки сировини.

Наприклад, у машинобудуванні в експлуатації знаходиться величезний парк металообробних верстатів і машин, на яких виготовляється широка номенклатура деталей, вузлів, виробів. Тому одинична потужність зазначеного устаткування частіше визначається не в показниках готової продукції, а в умовно-натуральних показниках - деталекомплектах, деталепредставниках.

При розрахунку виробничої потужності застосовуються прогресивні норми трудомісткості продукції, окремих вузлів і деталей (деталекомплектів). При цьому враховується досягнутий і планований відсоток виконання норм виробітку.

До виробничих площ, що враховується при розрахунку виробничої потужності, відносять площі, зайняті виробничим устаткуванням, верстатами, складальними стендами, транспортними засобами, запасами деталей і вузлів на робочих місцях, проходами між устаткуванням і робочими місцями (крім магістральних проїздів).

Розмір виробничих площ визначає кількісний склад парку технологічного устаткування в цехах основного виробництва, а також кількість робочих місць (кількість одночасно виготовлюваних виробів) у складальних цехах (дільницях) за умов стендового складання продукції.

Величина виробничої потужності знаходиться у прямій залежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і виробничого устаткування. При розрахунку виробничої потужності для окремих виробничих підрозділів підприємства, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу обчислюються в днях і годинах.

Календарний фонд часу виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу і визначається за формулою:

*t      (1.4)

де - число днів у певному календарному періоді,

t – число годин роботи на добу

Режимний, або номінальний фонд робочого часу машини обчислюється за формулою:

     (1.5)

де  - число днів у певному календарному періоді,

- число неробочих днів у  певному календарному періоді;

t – середнє число годин роботи агрегату на добу в робочі дні по прийнятому режиму змінності та з врахуванням скороченої тривалості зміни в передвихідні та в передсвяткові дні.

Плановий  (Фп) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

   (1.6)

де Тtp, t_p - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Ttn, t_n - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.[23]

Розглянуті вище фактори  є факторними показниками або факторами виробничої потужності першого рівня, тому що вони безпосередньо (прямо) враховуються при визначенні її величини. В економічній літературі їх частіше ідентифікують з інформаційною базою розрахунку величини виробничої потужності підприємства.

До найважливіших факторів виробничої потужності другого рівня, що справляють непрямий вплив на величину виробничої потужності підприємства і опосередковано враховуються при визначенні її величини, відносяться:

• спеціалізація і кооперування підприємства (виробництва);
• якість предметів праці;
• рівень організації праці;

♦ кваліфікація виробничого  персоналу та ін.[9]

Виробнича потужність багато в чому визначається рівнем спеціалізації і кооперування підприємства. Розвиток даних форм громадської організації виробництва є необхідною і найважливішою передумовою механізації й автоматизації виробничих процесів, впровадження прогресивного високопродуктивного устаткування, поліпшення виробничої структури підприємства, підвищення уніфікації і стандартизації конструкцій виробів і т.ін. У кінцевому підсумку розвиток спеціалізації і кооперування виробництва обумовлює зниження питомої  трудомісткості продукції і підвищення одиничної продуктивності технологічного устаткування, що за інших рівних умов забезпечує збільшення виробничої потужності підприємства (виробництва).

Якість предметів праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів) впливає на часову продуктивність технологічного устаткування і трудомісткість одиниці продукції, а отже, і на величину виробничої потужності. Характер цього впливу полягає в наступному:

• процентний вміст корисної речовини (заліза в руді, сухих речовин у томатах, цукру в цукровому буряку, олії в зернах соняшника) визначає вихід продукту з одиниці перероблюваної сировини, тобто часову продуктивність устаткування в одиницях готової продукції;
• якість заготовок, що характеризується ступенем наближення їх геометричних параметрів до параметрів деталей, що виготовляються (що багато в чому залежить від рівня прогресивності застосовуваної технології), визначає машиномісткість металорізальних операцій і, відповідно, трудомісткість одиниці продукції.

Рівень організації  праці впливає як на величину норм виробітку, так і на ступінь їх виконання виробничими робітниками, що багато в чому визначає прогресивну трудомісткість одиниці продукції, а отже, і величину виробничої потужності.

Кваліфікаційний і культурно-освітній рівень виробничого персоналу багато в чому визначає можливості впровадження сучасних наукомістких технологій і, як наслідок, ступінь прогресивності застосовуваних технологічних процесів, а відповідно і одиничну продуктивність устаткування. Значний вплив рівень кваліфікації робітників справляє і на ступінь виконання норм виробітку, визначаючи прогресивну трудомісткість одиниці продукції.

Крім зазначених факторів, у ринковій економіці при обґрунтуванні виробничої потужності проектованих підприємств (виробництв) у процесі бізнес-планування необхідно також враховувати:

• ємність і потенціал ринку збуту;
• прогнозний обсяг продажів продукції підприємства;
• обсяг беззбитковості виробництва (точку беззбитковості);
• необхідність збільшення виробництва в перспективі.[2]

Ємність і потенціал  ринку визначає максимально можливий обсяг продажів на цільовому ринку, і на цій основі - максимальну величину обсягу реалізації продукції проектованим підприємством (а також і його виробничу потужність) в умовах 100%-го охоплення ним цільового ринку. Даний фактор варто враховувати при розрахунку виробничої потужності підприємств-монополістів, а також при організації виробництва нової ексклюзивної продукції.

Прогнозний обсяг продажів продукції підприємства визначає граничну величину виробничої потужності підприємства, що працює на конкурентному ринку. Цей обсяг є похідним від трьох факторних показників:

а) величини попиту на цільовому ринку;

б) рівня конкурентоспроможності продукції проектованого підприємства;

 в) потужності маркетингової  програми підприємства.

 

2 Методичні основи визначення виробничої потужності підприємств 2.1 Проблемні моменти в розрахунку виробничої потужності

 

Під час визначення виробничої потужності на підприємствах часто стикаються з рядом проблемних моментів. При визначенні середньорічної потужності методика, наведена в розділі 1.1, застосовується у випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно техничних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцям, а по кварталам, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися у середині планованих кварталів.

При розробці середньо- та довгострокових планів неможливо передбачити не тільки місяць, але і квартал, в якому будуть введені додаткові потужності. У цьому випадку при розрахунку їхніх середньорічних величин період дії  потужностей, які вводяться приймається в розмірі 0,35 року.[7]

При розрахунку виробничої потужності вихідною інформаційною базою є технічні паспорти робочих місць, устаткування, в яких зазначена їх одинична потужність. Інформація у паспорті може бути недостовірною, або не точною у зв’язку з чим, значення виробничої потужності підприємства може бути необ’єктивним.

Найважливішою умовою коректного розрахунку виробничої потужності є  правильний вибір основної виробничої одиниці.

Під провідним цехом  розуміється цех основного виробництва, у якому виконується найбільший обсяг робіт чи найважливіші стадії виробничого процесу виготовлення продукції.

У машинобудуванні провідними зазвичай є механічні цехи, однак  у залежності від конкретних виробничих умов у якості провідних можуть прийматися й інші цехи (наприклад, ливарний чи складальний). На підприємствах текстильної промисловості провідними є прядильні або ткацькі цехи (виробництва) Провідною дільницею вважається така виробнича дільниця, на якій виконуються найважливіші для цеху часткові виробничі процеси і яка відіграє вирішальну роль у виконанні виробничої програми цеху.

Наприклад, провідною  дільницею механічного цеху частіше  приймається дільниця металорізального устаткування (окремих груп металорізальних верстатів) або дільниця верстатів із ЧПУ.

Провідною групою устаткування (машини чи агрегату) вважається таке устаткування, на якому здійснюються найголовніші на дільниці технологічні операції з виготовлення продукції.