Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій»

 

 

 

 

 

 

 

Члени комісії	________________  (підпис)	___________________________  (прізвище та ініціали)
	________________  (підпис)	___________________________  (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................ .3

Розділ 1 Теоретичні аспекти сутнісно-змістової характеристики ринкового середовища діяльності вітчизняних підприємств.....................................................5

1.1. Сутність  ринкового середовища господарювання  підприємств та організацій................................................................................................................5

1.2. Поняття, функції та структура ринку...............................................................13

1.3. Механізм  удосконалення принципів поведінки  суб’єктів господарювання на  ринку…………………………………………//……………………………..…...…..23

Розділ 2 Виробнича програма підприємства……………………………………..25

Висновок.................................................................................................................42

Література...............................................................................................................43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Докорінні зміни в економіці  України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення  такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати  принципи ринкових відносин, сприятиме  підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток.

В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які  рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.

Задоволення потреб споживача – основна мета ринкової економіки. Але фірми, які  виробляють певні товари чи надають  послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.

Підприємство  як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з’ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. 

  В  умовах ринкової системи господарювання  підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

Кожне підприємство самостійно приймає рішення щодо того, скільки і як виробляти товарів (надавати послуг), де і як їх реалізувати  та як розподіляти доход.  По усіх цих питаннях вони приймають рішення  у відповідності зі своїми інтересами, відповідаючи своїм майном за помилки  або неправильно вибрані дії.

Інтересами підприємства є забезпечення достатнього рівня життя (у формі заробітної плати та задоволення соціальних потреб) для своїх робітників, а також динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства та виплати відповідних податків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні аспекти  сутнісно-змістової характеристики  ринкового середовища діяльності вітчизняних підприємств

1.1. Сутність ринкового  середовища господарювання підприємств  та організацій

У загальному розумінні ринок – це прояв  економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У більш вузькому розумінні ринок — це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів. Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв’язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги [2].

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб’єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємозв’язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв’язків і товарно-грошового обміну, управління попитом і пропонуванням, механізмами самоналагоджування основних ланок виробництва на ефективний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є чотирьохпозиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб’єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв’язків і територіально-просторової організації

Найбільше охоплення суб’єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п’яти основних типів ринків:

● ринку  споживачів — окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

● ринку  виробників — сукупності осіб і  підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

● ринку  проміжних продавців (посередник) —  сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із вигодою для себе;

● ринку  громадських установ, які купують  товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

● міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

Укрупнений  поділ ринку за суб’єктним складом, а також більша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важливе аналітичне і практичне значення для забезпечення структурної збалансованості ринку, а також розробки суб’єктами господарювання своєї маркетингової стратегії.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних  форм ринку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об’єкти обміну у відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків, незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює основні цикли відтворювального процесу (інноваційного, інвестиційного, виробничого), поділяє (з урахуванням неоднакового економічного призначення, обігу і споживання) суспільний продукт на засоби виробництва та предмети споживання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоплює ринок грошей як необхідну передумову здійснення обмінних операцій, придбання на елементних ринках товарів, необхідних для тих чи тих процесів споживання та відтворення.

Ринок як сфера товарного обліку має свої просторово-територіальні межі. З  урахуванням останніх, а також  масштабів товарообміну, можна виділити місцевий (локальний), регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, обумовлені місткістю ринку, різновидами товарів і послуг, що реалізуються, структурою товарообороту, складом агентів товарного руху (виробники, посередники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими ринковими чинниками.

Важливим  принципом поведінки на ринку  є принцип свободи підприємництва. Він забезпечується певними правами підприємства, а саме:

• можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об’єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки, спільні підприємства тощо);
• самостійністю в організації виробництва (вибір напрямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції (послуг) та його ресурсному забезпечуванні (використання з цією метою власного майна, залучення на добровільних засадах майна (коштів) юридичних осіб і громадян, а також будь-яких інших матеріальних, трудових, інтелектуальних і природних ресурсів за винятком тих, застосування яких заборонене чи обмежене законодавством);
• самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон’юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції, у тім числі експортованих товарів і послуг;
• правом розпорядження майном, також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом [6].

Підприємство  як відкрита соціально-економічна система  визначає і реалізує свою місію, досягає цілей лише у взаємодії, взаємозалежності з навколишнім середовищем. З навколишнього середовища воно отримує необхідні для нормального функціонування ресурси (матеріали, сировину, устаткування, енергію, інформацію, кадри. В навколишньому середовищі підприємство формує свою репутацію, втілює в життя свої наміри, реалізує продукцію, отримує прибуток для розширеного відтворення. Оточуюче середовище надає можливість подальшого поглиблення розподілу суспільної праці, розширення міжнародного економічного співробітництва, розповсюдження науково-технічних і соціально-економічних нововведень на ширший підприємницький простір, вирівнювати рівень життя людей у різних країнах.

Навколишнє  середовище підприємства в широкому розумінні – це сукупність суб’єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві.

Залежно від характеру впливу на функціонування об’єкта господарювання навколишнє середовище поділяють на макросередовище  і мікросередовище (рис. 1).

Рис. 1. Макро  і мікросередовище підприємства [1]

Макросередовище охоплює матеріально-технічні й  економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі:

• природно-екологічні (доступність (дефіцит) сировинних ресурсів, кліматичні умови, забруднення середовища, енергія і т.ін.);
• соціально-демографічні (рівень народжуваності (смертності), статево-вікова структура, освіта, кваліфікація персоналу, соціальна інфраструктура та рівень її розвитку);
• політико-правові (політична стабільність, законодавча база, регулювання економіки країни);
• науково-технічні (оновлюваність продукції та технологій, рівень розвитку технологій, розвиток науки в цілому, впровадження новітніх розробок, інформаційні можливості);
• економічні (рівень доходів, рівень цін, інфляція, фаза економічного розвитку (спад чи підйом);
• міжнародні (зв’язки з іншими державами) [7].

Мікросередовище – це оточення прямого впливу на підприємство, яке утворюють певні  суб’єкти, що перебувають у безперервному  зв’язку з виробничо-господарською діяльністю підприємства.

До них  належать: споживачі, постачальники, конкуренти, контактні та директивні установи. До контактних установ належать:

• комерційні інформаційні центри;
• сировинно-товарні, фондові, валютні біржі;
• комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки;
• мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, пункти прокату, лізингові центри, ремонтні та сервісні організації, страхові, аудитні, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агенції, виставки.