Продуктивність праці персоналу підприємства

Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно  також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці [6, 198].

Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією  заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

Отже, управління продуктивністю праці  – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Висновки

Отже, продуктивність праці показує  співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості  затраченої на це праці. Тобто зростання  продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу  можливо лише за умови ефективного  використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під  дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною  умовою прогресу і розвитку виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використанім праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Вимірювання продуктивності праці  має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу  визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сукупність матеріально-технічних  факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Резерви підвищення продуктивності праці  – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії  тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Література

1. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 248 с.
2. Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
3. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. Учебник. – М.: Имфра-М, 1999. – 392 с.
4. Горемыкин В.А., Бугулов Э.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии. Учебник, издание 2-е, стереотипное. – М.: Информационно-издательский дом "Филинъ", Рилант, 2000. – 328с.
5. Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі; новаторство і підприємництво / Пер. з англ. – К.: Україна, 1994.
6. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А. В. Шегда, Т. М. Литвиненко, М. П. Нахаба та ін.; За ред. А. В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.
7. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
8. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.
9. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: В 2-х ч. Часть 2. Тактическое планирование / Под. Общей ред. А.И. Ильина. – Мн.: ООО "Новое знание", 2000. – 416 с.
10. Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. – Минск: Высшая школа, 1991. – 270 с.
11. Организация планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. Под ред. Бухало С.М. – Киев, Вища школа, 1978. – 472 с.
12. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
13. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 215 с.
14. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 228 с.
15. Планування діяльності підприємства: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Белов, Н.М. Євдокимова, В.Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В.Є. Москалюка. – К.: КНЕУ, 2002. – 252 с.
16. Саати Т., Керне К. Аналитическое планирование. Организация систем: пер. с англ. – М.: Радио и связь, 1991. – 224с.
17. Совершенствование планирования на промышленном предприятии / Грещак М. Г., Минин Л.В., Белик Н.Г., Гончарук П.Д. – К.: Техника, 1983. – 184 с.
18. Тарасюк Г.М., Шваб Л.I. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.: "Каравела", 2003. – 432 с.
19. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 156 с.
20. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. A.M. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.
21. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем./ Под ред. и с предисл. Турчака А.А., Головача Л.Г, Лукашевича М.Л. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 800 с.
22. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – З 88 с.
23. Шах А.Д., Погостин С.З., Альман П.А. Организация, планирование и управление предприятием химической промышленности: Учебник / Под ред. Н.П. Федоренко. 3-е изд., перероб. и доп. – М.: Высш. Школа, 1981. – 432 с.
24. Экономика и организация промышленного производства: Учеб. пособие / Ред. коллегия: М.Н. Тимохин и др. – М., Мысль, 1997.
25. Экономика предприятия: Пер. с нем. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 928 с.
26. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О.И. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 416 с.

Додатки