Продуктивність праці персоналу підприємства

Готова продукція розливається в пляшки й бочки. У 2006 р. і 2007 р. винзавод розлив готової продукції, у пляшки й бочки: 3761400 дал і 3786100 дал відповідно.

У 2007 р. на винзаводі було розлито: у пляшку – 3572912 дал; у бочку – 213188 дал.

2.2. Показники ефективності використання праці

До групи показників ефективності використання живої праці можна  віднести наступні:

• темп зростання продуктивності праці;
• частка приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці;
• відносна економія живої праці.

Продуктивність праці – показник ефективності використання ресурсів праці, трудового фактора. Продуктивність праці виміряється кількістю продукції в натуральному або грошовому вираженні, виробленою одним працівником за певний, фіксований час (година, день, місяць, рік).

Підвищення продуктивності праці  – об'єктивний економічний закон  розвитку людського суспільства. У  процесі праці жива праця використовує результати минулої, упредметненої  праці (предмети й засоби праці) для  виробництва нових продуктів.

Продуктивність живої праці  – це здатність живої праці  виробляти в одиницю часу певну  кількість продукції.

Показники продуктивності праці:

1. Виробіток:

,

де Ч – чисельність працівників, Т – обсяг продукції, Зт – витрати  праці.

2. Трудомісткість:

 чи  ,

У залежності від прийнятої одиниці  виміру праці будуть виходити різні показники: на одну людину, на один людино-день, годину, на 1 грн. витрат праці.

Показники динаміки продуктивності праці  – індекси продуктивності праці:

а) індивідуальні індекси (по якому-небудь продукту):

,

б) загальні індекси – у цілому по виробництву:

,

 – (по формулі середнього  індексу),

,

де I_d – індекс структурних зрушень;

,

де 

, a .

Продуктивність праці – основний фактор зростання ефективності виробництва. Підвищення її означає зростання  інтенсивності виробництва, тобто  зменшення витрат праці (часу) на виробництво одиниці продукції.

Темпи зростання продуктивності праці  розраховуються по формулах:

, і 

де W_i – продуктивність праці в розрахунковому періоді, грн./чол.; W_Б – продуктивність праці в базовому періоді, грн./чол.; Ч – кількість виробничого персоналу, чол.

Так, показник продуктивності праці  на винзаводі ВАТ "Ударний" становить:

 грн./чол. 2009 р.

 грн./чол. 2010 р.

 грн./чол. 2011 р.

Темп зростання продуктивності праці на підприємстві:

2010 р.

2011 р.

Таким чином, динаміка продуктивності праці на винзаводі ВАТ "Ударний" свідчить про підвищення даного показника, тобто з 67,7 у 2009 р., до 73,8 у 2010 р. і до 81,0 у 2011 р., а темп зростання продуктивності праці склав 109,1% і 109,7% у 2010 р. і в 2011 р. відповідно.

Показник частки приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці

Показник частки приросту продукції  в результаті підвищення продуктивності праці, безсумнівно, повинен бути віднесений до показників, що характеризують ефективність виробництва, тому що він виражає збільшення випуску продукції з меншими витратами праці.

Показник частки приросту продукції  в результаті зростання продуктивності праці dВ (у %) визначається по формулі:

де DЧ – темпи зростання чисельності промислово-виробничого персоналу, %;  
Jв – темпи приросту випуску продукції, %.

У свою чергу показники DЧ й Jв можна обчислити по формулі:

де Ч_ф і Ч_б – чисельність промислово-виробничого персоналу відповідно фактично й у базисному періоді, чоловік; В_ф і В_б – обсяг випуску продукції відповідно фактично й у базисному періоді, тис. грн.

Для визначення показника частки приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці, в ВАТ "Ударний", розраховуємо показники DЧ й J_в:

Отже, показник частки приросту продукції  в результаті зростання продуктивності праці dВ (у %) в ВАТ "Ударний" становить:

Однак варто помітити, що у випадку, коли фактична чисельність промислово-виробничого персоналу в порівнянні з чисельністю в базисному періоді не змінюється або зменшується (випадок із ВАТ "Ударний"), немає необхідності робити указаний розрахунок, тому що весь приріст продукції при цьому утворюється у результаті зростання продуктивності праці. З іншого боку, при відсутності зростання випуску продукції цей показник узагалі не визначається.

Відносна економія живої  праці

Проблема економії живої праці  взагалі, а на сучасному етапі  розвитку нашої економіки особливо, є надзвичайно важливою. Вирішувати її можливо лише на основі – неухильного підвищення продуктивності праці в результаті збільшення її фондоозброєності. Чим більше економія живої праці, тим вище її продуктивність і вище частка приросту продукції.

Показник економії живої праці  дуже наочно показує, наскільки використані резерви збільшення продуктивності праці. Адже найважливішим завданням планування праці є визначення мінімальної потреби в працівниках, необхідних для нормального ходу процесу виробництва й виконання виробничої програми.

Відносна економія живої праці  Е_п (чоловік), розраховується по формулі:

де J_в – темпи зростання випуску продукції, %.

Розрахуємо темп зростання випуску  продукції за 2011 р., стосовно 2010 р.:

Тоді показник відносної економії живої праці Е_п (чоловік), на підприємстві складе:

 чол. 2010 р.

 чол. 2011 р.

Розрахований нами показник економії живої праці дуже наочно показує, наскільки використані резерви зростання продуктивності праці.

Чим більше економія живої праці, тим  вище її продуктивність і вище частка приросту продукції.

Таким чином, на підставі проведених розрахунків, можна констатувати про неухильне підвищення продуктивності праці, на винзаводі ВАТ "Ударний", що є результатом зростання фондоозброєності праці (див. додатки Б, В).

Розділ 3. Перспективи підвищення продуктивності праці

3.1. Резерви підвищення продуктивності  праці

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів  виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна  об'єднати в три групи:

• матеріально-технічні;
• організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
• соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний  прогрес, який є основою всього суспільного  виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає  на всі елементи виробництва –  засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

• упровадження комплексної механізації та автоматизації;
• удосконалення технології виробництва;
• хімізація виробництва;
• зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації  виробництва здійснюється через  механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної  механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації  та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана  з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці  велике значення має удосконалення  технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення  технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та ін., надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним  з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить  докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники  виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий  фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів  праці здійснюється за двома напрямами:

• екстенсивним – збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має  змінити інвестиційну політику держави  з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою  ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало  те, що виробничий потенціал України  через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам  часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %.

Тільки нині для планування відтворення  основних фондів в Україні починають  застосовувати моделі міжгалузевого  балансу, за допомогою яких можна  розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва  велику роль мають відіграти фондові  біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво  невикористані устаткування та виробничі  площі, організовувати й обслуговувати  лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці  як у цілому по економіці, так і  на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних  факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.