Поділ та кооперація праці, нормування й оплата праці в АПК

Крім цього, сільськогосподарські виробничі кооперативи виконують  важливі соціальні функції, певним чином компенсуючи несприятливі наслідки ринкової трансформації аграрної сфери. На даному етапі принципово важливо  використати переваги виробничих кооперативів, які надають унікальні можливості для соціального відродження  сільської громади, що є нетиповим  для підприємств інших організаційно-правових форм.

Проте далеко не всі теоретичні та прикладні проблеми розвитку сільськогосподарських  виробничих кооперативів достатньо  мірою вивчені. Це насамперед стосується обґрунтування внутрішньогосподарських  економічних відносин, мотиваційного  механізму та пріоритетів соціального  розвитку виробничих кооперативів, які  б чітко відповідали особливій  економічній природі, демократичним  цінностям та соціальній місії кооперативної  організації.

Таким чином, у сільському господарстві економічні переваги кооперації праці порівняно з індивідуальною діяльністю виявляються, по-перше, в більш раціональному використанні робочого часу, а отже, і в безпосередньому підвищенні продуктивності праці; по-друге, в подоланні критичних термінів багатьох сільськогосподарських робіт (чим значною мірою визначається кінцевий результат діяльності будь-кого трудового колективу) і, нарешті, в більш ефективному використанні земельних і матеріальних ресурсів, забезпечуючи більш економне використання засобів виробництва.

 

 

II РОЗДІЛ

2.1. Суть нормування  праці, способи вивчення трудових  процесів і затрати робочого  часу.

Нормування праці  — це вид діяльності з управління виробництвом, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної  й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід’ємною  частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.[11]

Норми праці є основою системи  планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці  персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами  тощо.[10]

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для  виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми  праці є основою для визначення пропорцій у розвитку галузей  економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми  праці використовуються під час  здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою  норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів  і дільниць, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють  календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація  роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність  і ритмічність виробничого процесу.[9]

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції  і відповідних затрат праці для  виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так  і міри винагороди за працю залежно  від її кількості та якості.

Мета нормування праці в нових  умовах господарювання полягає в  тому, щоб на основі зростання технічної  озброєності та удосконалення організації  виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Дослідження трудових процесів проводяться  для визначення структури операції і витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і засобів праці, виявлення  причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання  даних про чинники, які впливають  на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також  для вирішення ряду інших задач.[9]

У загальному випадку дослідження  трудового процесу припускає  аналіз усіх його характеристик, які  впливають на витрати праці і  ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються конструктивно-технологічні параметри обладнання, його відповідність  продукції, що виготовляється, і ергономічним вимогам; професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні  і соціальні характеристики робітників; умови праці, яка застосовується технологія, організація робочого місця, його обслуговування і т. под. Виходячи з мети дослідження, вибираються  засоби отримання й обробки інформації. Критерієм оптимальності є мінімум  сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації та її наступним  використанням.[10]

Під час нормування праці найбільше  значення має вирішення двох задач, зв'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша полягає у визначенні фактичних витрат часу на виконання  елементів операцій (трудових рухів, дій, прийомів і т. под.). Друга –  у встановленні структури витрат часу протягом робочої зміни або  її частини.

У відповідності з метою дослідження  виділяють наступні засоби: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Хронометраж служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості елементів операцій, що повторюються.

Фотографія робочого часу застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини.

Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури витрат часу тривалості окремих елементів виробничої операції.[7]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Аналіз результатів проведених спостережень і розрахунок норм праці.

У процесі розвитку продуктивних сил  суспільства виникає об’єктивна необхідність встановлення норм затрат праці на виконувані обсяги робіт чи виготовлену продукцію. Практика показує, що більшість виробничих процесів без нормування праці не може бути раціонально організована. Крім того, в умовах ринку норми праці залишаються важливим елементом розподільчих відносин у суспільстві.

В цілому сутність нормування праці  полягає у розрахуванні міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт  або виробництва певної кількості  продукції.

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші  з них такі:

• Норма часу - це максимально допустимі витрати робочого часу(в люд/год., люд/хв.) на виготовлення одиниці продукції робітником(бригадою робітників) при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно- технічних умов.
• Норма виробітку - це встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати (виготовити, перевезти тощо) за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах;
• Норма обслуговування - це кількість виробничих об'єктів, які працівник чи група працівників певної кваліфікації повинні обслужити протягом одиниці робочого часу у певних організаційно-технічних умовах. Норми обслуговування призначаються для нормування праці працівників, зайнятих обслуговуванням устаткування, виробничої площі, робочих місць тощо. Різновидом норм обслуговування є норма управління, що визначає чисельність працівників, підпорядкованих одному керівникові.

 

 

 

2.3. Форми і системи  оплати праці в АПК

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата  як соціально-економічна категорія, з  одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація  зацікавлює працівників підвищувати  ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи  й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Відповідно до статті 1 Закону України  «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.[12]

Важливим елементом механізму  визначення індивідуальної заробітної плати є форми й системи  оплати праці. Останні виступають, з  одного боку, з`єднувальною ланкою між  нормуванням праці і тарифною системою, а з другого – засобом  досягнення певних якісних показників. Ці елементи організації оплати праці  є способом установлення залежності величини заробітної плати від кількості, якості праці та її результатів.

Системи та форми оплати праці взаємодоповнюють одне одного і у взаємозв’язку складають  механізм визначення величини заробітної плати для кожного працівника підприємства. Системи оплати праці  трудівників підприємства є методами обліку кількості і якості праці, форми оплати праці – способи  обліку в оплаті праці з урахуванням  особливостей виробничого процесу  та інших умов господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 96 Кодексу законів  про працю України основою  організації оплати праці є тарифна  система оплати праці, яка складається  з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і  тарифно-кваліфікаційних характеристик[17]

Тарифна система оплати праці  – це сукупність правил, за допомогою  яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Як зазначалося вище тарифна  система оплати праці включає:

а) тарифну сітку;

б) тарифні ставки;

в) тарифно-кваліфікаційні довідники у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників(ЄТКД);

г) кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців.[18]

Система оплати праці включає  два напрямки : організацію праці  та нарахування заробітної плати. Перше  пов’язане з обліком відпрацьованого  часу. а друге - з кількістю виконаної  роботи. Тому системами оплати праці  є тарифна та окладна, а формами  – погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності

Відрядна заробітна  плата – нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру(штуках, кілограмах).

Погодинна заробітна  плата виражає залежність між її розміром та кількістю відпрацьованого часу працівником. Вона впроваджується при оплаті праці адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу, що працює за ненормованим робочим днем, робіт, які важко чи недоцільно нормувати, коли відсутні можливості здійснювати облік обсягу виконаної чи виробленої продукції, а також у тих випадках, коли необхідно забезпечити високу якість роботи. Підприємство може проводити оплату праці фактично відпрацьованого часу за тарифними ставками.

Сьогодні в Україні  переважною формою оплати праці робітників залишається відрядна. Погодинна  заробітна плата застосовується для оплати праці професіоналів, фахівців і технічних службовців.

В основі побудови системи  оплати праці мають бути конкретні  показники роботи, які піддаються точному обліку і повною мірою  відображають працю даної групи  робітників, або окремого працівника. Система оплати праці ґрунтується  на одному-двох вирішальних для даної  групи працівників або окремого працівника показниках і має бути простою і зрозумілою кожному.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Організація  оплати праці в рослинництві  та тваринництві.

Технологічні процеси  в рослинництві потребують оптимальних  агротехнічних строків і відповідної  якості (обробка грунту, сівба, збирання врожаю), бо це визначатиме долю майбутнього  врожаю. Такі особливості умов праці  вимагають застосування поточного  преміювання та інших заохочень.

В умовах ринкових взаємовідносин у галузі тваринництва системи оплати праці та їх вибір визначаються виключно через результати роботи коллективу ферми – його чисельність, обсяг  і якість отриманої продукції, витрати  на виробництво та виручку від  їх реалізації. Тобто, основним джерелом формування фонду оплати праці є  кінцевий результат – валовий  дохід і прибуток .