Поділ та кооперація праці, нормування й оплата праці в АПК

Кабінет Міністрів  України

Національний  університет

біоресурсів і  природокористування України

 

Кафедра аграрної соціології

та розвитку села

 

Курсова робота

з дисципліни «Економіка праці й соціально-трудові відносини»

на тему:

«Поділ та кооперація праці,

нормування й  оплата праці в АПК»

 

 

 

Виконала:

студентка факультету аграрного 

менеджменту, очної форми  навчання,

напряму підготовки «Менеджмент»,

II курсу, 5 групи

Кириленко Каріна Валеріївна

 

Керівник курсової роботи:

к.е.н., доцент

Ланченко Євгеній  Олександрович

 

 

 

 

Київ 2012

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Тема моєї курсової роботи – «Поділ та кооперація праці».

Поділ праці як спеціалізація  трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних  її видів, завжди був  основним фактором зростання продуктивності праці. В  певній формі  поділ праці існує  на всіх рівнях людської діяльності –  від світового господарства до сім’ї  і робочого місця.

Поділ праці в людських суспільствах можна було знайти завжди. Адже люди ніколи не існували поодинці, і випадки появи суспільства і господарства, що складається з однієї людини , були досить рідкісним винятком. Люди завжди жили як мінімум сім'єю або плем'ям. Але розвиток поділу праці в господарстві будь-якого суспільства проходить кілька послідовних стадій від примітивного стану до надзвичайно складної схеми розподілу обов'язків. Схематично можна представити цю еволюцію в такий спосіб.

Перша стадія. Це природний  поділ праці всередині первісного суспільства. У такому суспільстві завжди спостерігалося деякий розподіл обов'язків: як правило, чоловіки займалися полюванням і війною, а жінки стежили за вогнищем і няньчили дітей.

Друга стадія. У міру зростання  чисельності членів суспільства, потреба  в кожному благо збільшується і з'являється можливість концентрації окремих людей на виробництві  окремих благ. Тому у суспільствах з'являються різні професії (ремісники, землероби, скотарі).

Характерною особливістю  цього етапу є те, що виробник виготовляє всі (або майже всі) можливі  вироби, пов'язані з його професією (обробка якогось виду сировини).

Третя стадія. Зі збільшенням  чисельності населення і відповідно розміру попиту на окремі продукти ремісники починають концентруватися  на виробництві якого-небудь одного блага. Одні ковалі роблять підкови, інші тільки ножі і ножиці, третій тільки цвяхи різних розмірів, четверті тільки зброю.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі  праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів  праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у  встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва  та узгодженні їхніх інтересів і  цілей виробництва.

Метою роботи є вивчення та дослідження поділу та кооперації праці, їхніх видів та форм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДІЛ ТА КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ

1.1 Суть поділу праці. Його види та форми.

1.2 Межі поділу праці та їх значення.

1.3 Кооперація праці та її форми.

1.4 Актуальність кооперації праці в сільському господарстві.

РОЗДІЛ 2 НОРМУВАННЯ Й ОПЛАТА ПРАЦІ В АПК

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу.

2.2 Аналіз результатів проведених спостережень і розрахунок норм праці.

2.3 Форми й системи оплати праці в АПК.

2.4 Організація оплати праці в рослинництві і тваринництві.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I РОЗДІЛ

1.1. Суть поділу праці. Його види та форми.

Протягом історії людства освоєння природи, розвиток продуктивних сил  супроводжуються відповідним прогресом  у поділі праці.

Виник поділ праці у  первіснообщинному суспільстві  коли різні за статтю і віком люди займалися різними видами праці. То був найпростіший поділ праці, пов'язаний з природними відмінностями  людей. З часом він поглибився, виділилися пастуші, племена, здійснився перший великий суспільний поділ  праці - відокремлення скотарства від  землеробства. Це було базою для  наступного зростання продуктивності праці, становлення регулярного  обміну, що в подальшому сприяло  появі приватної власності, експлуатації людини людиною, поділу суспільства  на антагоністичні класи.

Суспільний поділ праці  – це диференціація в суспільстві  в цілому соціальних функцій, що виконуються  певними групами людей, і виділення  в зв’язку з цим різних сфер суспільства (промисловості, сільського господарства, міста і села, науки, мистецтва, армії і т. ін.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці  – це диференціація видів  трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу  на ряд часткових функцій і  операцій, це спеціалізація працівників  у процесі економічної діяльності.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто  одним або групою працівників  виконується певна частина загального обсягу роботи.

Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах:

1)Технологічний поділ праці - проявляється у виконанні окремими особами різноманітних робіт єдиного технологічного циклу, що збігаються у часі. Так, на плодоовочевоконсервних заводах одночасно одна частина працівників зайнята підготовкою плодоовочевої продукції до консервування, друга виконує комплекс операцій безпосереднього консервування, третя – складує готову продукцію та ін. На принципах технологічного поділу праці обслуговуються різні вікові групи тварин у скотарстві, свинарстві та в інших галузях; виконання окремих самостійних виробничих операцій єдиного збирального конвеєру в зерновому господарстві, буряківництві, овочівництві, садівництві та деяких інших галузях рослинництва й тваринництва. Необхідність і доцільність технологічного поділу праці полягає в її спеціалізації, яка супроводжується підвищенням продуктивності праці та ефективності виробництва в цілому. [1]

2)Функціональний поділ праці - характеризується тим, що за характером виконуваних функцій якась кількість працівників бере безпосередню участь у технологічному процесі виробництва продукції, а інша - не прямо, побічно (молодший обслуговуючий персонал, керівники виробничих підрозділів, працівники агрономічної, зоотехнічної, ветеринарної сфери та ін.). Відповідно до цього усіх зайнятих працівників класифікують на основних (трактористи, машиністи, комбайнери, водії, оператори машинного доїння корів, оператори з відгодівлі тварин тощо) і допоміжних, які забезпечують безперервність праці основних працівників. Це зайняті обслуговуванням агрегатів, підвезенням насіння, добрив, підготовки сховищ, місць розміщення зібраної продукції, працівники планової й облікової служби, культури, торгівлі та громадського харчування, дитячих установ, навчальних закладів, житлово-комунального господарства, а також ті, що виконують інші види допоміжної діяльності.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації  виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції – фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників, в інших - її скорочення.

Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Водночас, збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.[2]

 

2)Кваліфікаційний поділ праці - відбувається за умов, коли одні й ті ж спеціалізовані трудові процеси чи функції (або посади чи роботи) можуть виконувати працівники різної кваліфікації. Рівень кваліфікації працівників у багатьох випадках відображається такими показниками, як розряди, категорії, класи тощо. Наприклад, робоче місце тракториста, машиніста, шофера, комбайнера, майстра машинного доїння корів та інших працівників можуть займати фахівці (спеціалісти) різних класів першого, другого, третього або такі, які зовсім не мають класності. Класність як показник професійної майстерності або як показник рівня кваліфікації значною мірою визначає якість виконуваних сільськогосподарських робіт, кількість і якість одержуваної продукції, а отже, ефективність праці в цілому.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт. Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівника за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, класами тощо.

4)Професійний поділ праці - відбувається між групами працівників за ознакою однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва. Під впливом цих чинників відтворюються зміни в професійному поділі праці, що характеризується зростанням кількості професій  механізованої праці, скороченим переліком вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Виходячи  з цієї форми поділу праці, встановлюється необхідна чисельність працівників різних професій.[3]

 

 

 

 

 

 

1.2. Межі поділу  праці. Їх значення.

Соціально - трудові відносини на будь-якому виробництві певним чином визначаються поділом праці як однією із форм її організації в будь-якому за чисельністю трудовому колективі. Поділ праці – це розмежування трудової діяльності людей у процесі їх спільної праці, наслідок спеціалізації виробництва, яка за своєю суттю є вічною, безкінечною, а тому розмежування праці є неминучим і невичерпним у часі і просторі.

Зважаючи на згадані переваги поділу праці, економічна наука допускає доцільність розукрупнення (розчленування) трудових процесів з тим, щоб кожен працівник виконував окрему операцію або навіть окремий трудовий прийом, трудову дію або трудовий рух. Але спеціалізація будь-яких робітників, забезпечуючи підвищення ефективності праці, супроводжується разом з тими деякими негативними явищами, а саме: довічним прикріпленням людей до певних видів діяльності, однобічним професійним розвитком особистості, одноманітністю (монотонністю) праці, обмеженістю творчого її характеру та ін. Такі протиріччя спеціалізації праці (тобто розмежування трудових процесів) регулюються певними межами економічної, психофізіологічної та соціальної діяльності.

Існують технологічна, економічна, психофізіологічна і соціальна  межі поділу праці.

Технологічна  межа поділу праці визначається існуючою технологією, яка ділить виробничий процес на операції. Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менше ніж з трьох трудових дій, безупинно наступних один за одним і мають конкретне цільове призначення. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу повністю.[4]

Економічна межа поділу праці обумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операції, до підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці і робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці.

Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій, призводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого - збільшуються такі елементи витрат як: час на установку і зняття деталей,між операційного транспортування предмета праці, між операційний контроль і підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним може бути варіант, коли загальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, більше спільного впливу протилежних факторів. [7]

Іншим економічним критерієм  є повнота зайнятості робітника. Закріплення за робочими вузькоспеціалізованих  функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому, необхідно  знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники  не будуть простоювати в очікуванні роботи або під час автоматичного  циклу роботи обладнання. Особливе значення це зауваження здобуває в  даний час, коли під впливом науково-технічного прогресу йде процес перерозподілу  функцій між робітниками і  виконавчим органам обладнання. У  складі робочого часу зростає частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити  повну зайнятість робітників протягом зміни. Необхідне розширення зон  обслуговування та виробничих функцій  робітників.

Психофізіологічна межа поділу праці залежить від ступеня монотонності праці й стомлюваності працівника. Згідно з дослідженнями праці вченими фізіологами, повторність одноманітних трудових дій протягом однієї години не повинна перевищувати 180, а трудових рухів, щоб забезпечити нормальний темп роботи - 250-300.Для забезпечення навантаження на різні органи людського організму рекомендується також, щоб будь-яка робота складалася з п’яти_шести різноманітних трудових прийомів (трудових дій). Внаслідок цього зменшується (або певною мірою згладжується) монотонність праці, підвищується її змістовність і знижується рівень втомленості працівника завдяки розподілу фізичних та розумових зусиль на різні частини тіла та органи почуттів. Хоча всі ці нормативи та рекомендації розроблені для умов промислового виробництва, їх можна застосувати в процесі організації багатьох робіт у сільському господарстві та на підприємствах, які переробляють його продукцію.