Об’єднання підприємств: характеристика та особливості функціонування

В Україні, як у 2007 р. зазначала О.О. Васєчко ,  створення реєстру груп підприємств є проблематичним,  оскільки відсутній синтез інформації щодо об’єднань з різних джерел даних та спостерігається складність ведення статистичного реєстру груп підприємств через їх рухливість та нестабільність як одиниці  статистичного спостереження. Ситуація стосовно створення статистичного реєстру підприємств та врахування у ньому інформації щодо входження підприємств до груп з того часу значно змінилась на краще: у грудні 2009 р. Держкомстатом затверджено  “Положення про Реєстр статистичних одиниць та формування основ вибірки сукупностей одиниць статистичних спостережень за діяльністю підприємств” [11].  Отже,  інформація стосовно належності підприємств до груп та стосовно груп підприємств найближчим часом має збиратися органами державної статистики.   Наразі в Державному комітеті статистики України отримують дані щодо кількості таких груп підприємств як асоціації, корпорації,  консорціуми,  концерни та інші групи підприємств за Класифікатором організаційно-правових форм господарювання (табл. 2.2).[16]

Таблиця 2.2

 

Моніторинг концентрації виробництва  за видами промислової  діяльності на базі інформації  з кон’юнктурних обстежень підприємств

 Зрозуміло,  що процеси об’єднання підприємств у групи є наслідком глобалізаційних змін,  які відбуваються в світовій економіці, і які все активніше відчуваються в економіці України,  особливо,  у промисловій галузі.  Але офіційна статистика поки що не має достатньої інформації для того, щоби оцінити ефективність функціонування підприємств у складі груп та прослідкувати за її змінами протягом деякого періоду.  Таку можливість надають обстеження ділової активності  (кон’юнктурні обстеження, КО) підприємств (що проводяться НТК статистичних досліджень разом з територіальними управліннями Держкомстату), в яких збирається інформація переважно якіс-

ного характеру шляхом анкетного опитування керівників підприємств. Тому весь аналіз,  наведений нижче, ґрунтується на інформації цих обстежень. [16]

 

Протягом 2005—2010 рр. питання щодо належності до груп підприємств ставилося в анкетах для промисловості регулярно, а за іншими галузями —  періодично.  У 2005  році тільки 13,9 % респондентів у промисловості входили до груп компаній, у наступні роки, як видно на рис. 2.2, частка таких підприємств у вибірці збільшилась:

Рис.2.2. Частка промислових підприємств,що входять до груп.

 

 Цікавим для аналізу ринку є визначення, чи самостійно працює підприємство, чи належить до групи,  саме за промисловими видами економічної діяльності.  У такому розрізі найбільший відсоток підприємств-членів груп у виробництві коксу й продуктів нафтопереробки (56 %), і у 2010 р. їх стало значно більше;  та в металургії  (частка теж збільшилася з 31 %  до 43 %),  немає — тільки серед підприємств з виробництва шкіри та шкіряного взуття(табл.2.3).[16]

 

Таблиця 2.3

Висновки

Особливості становлення та  тенденції  розвитку об'єднань підприємств в  Україні досить проблематичні та повільні. Моніторинг діяльності підприємств, що входять до груп компаній,  за різними галузями економіки дозволяє отримати результати,які характеризують їх вплив на економіку у цілому.

 

2. Інтеграційні форми агропромислових підприємств як

напрям  забезпечення їх конкурентоспроможності

 в Україні  

Сільське господарство є  головною галуззю економіки будь-якої країни. Від забезпеченості продовольством залежить добробут населення, харчова  промисловість, ведення зовнішньоекономічної діяльності та ін.

У сучасних умовах розвитку економічних відносин вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники не в змозі ефективно конкурувати на ринку продовольства, що пов’язано з сезонністю виробництва, великим вартісним розривом між продукцією промисловості та сільського господарства, низьким рівнем нормативно-правового регулювання, а також умовами Світової організації торгівлі.

Глобальні інтеграційні процеси, які відбуваються і охоплюють  всі галузі економіки країни, призводять до появи фінансово-промислових  груп, холдингових компаній, транснаціональних корпорацій та інших організаційно-правових форм об’єднань підприємств.

Тому найбільш перспективними з позицій конкурентоспроможності є об’єднання, пов’язані як з  виробництвом, так і з переробкою, реалізацією аграрної продукції, фінансовим забезпеченням.[14]

 Як засвідчує досвід  розвинутих країн світу, важливим  чинником подальшого підвищення ефективності та конкурентоспроможності агропромислових підприємств стає мінімізація трансакційних витрат, підвищення керованості та гнучкості виробництв шляхом налагодження оптимальної взаємодії з постачальниками та споживачами, на підставі спільної власності на активи, договірних відносин чи навіть неформальних угод. [6]

Інтеграційні форми об’єднань  підприємств у сучасному міжнародному економічному середовищі займають панівне  місце. В працях вітчизняних та зарубіжних авторів розглядаються наступні форми об’єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, трести, картелі, союзи, фінансово-промислові групи, холдингові структури.[14]

Видається доцільною систематизація критеріїв класифікації інтеграційних об’єднань у такі підгрупи (рис. 2.3).

. Горизонтальні інтеграційні  структури поєднують промислові  підприємства, виробників однорідної і взаємозамінної продукції та характеризуються високим рівнем концентрації та спеціалізації. Вертикальні інтеграційні об’єднання передбачають охоплення сільськогосподарських і промислових підприємств, а також сфер допоміжної діяльності, однією ієрархічною системою, що забезпечує безперервність виробничого циклу (від заготівлі сировини до виробництва і постачання споживачу готової продукції) і якомога краще використання господарських ресурсів. Комбіноване інтеграційне об’єднання побудоване на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції та характеризується сполученням різнопрофільних підприємств, де ефективність визначається високим ступенем диверсифікованості.

 

 

 

 

 

 

Рис.2.3. Критерії класифікації інтеграційних об’єднань.

 

У межах горизонтальної, вертикальної та комбінованої інтеграції розрізняють такі види інтеграційних об’єднань: виробнича інтеграція – передбачає взаємодію сільськогосподарських та переробних підприємств чи виробництв при вирощуванні та виробництві сільськогосподарської сировини, яка в подальшому надходить на промислову переробку; маркетингова інтеграція – створюється для збуту виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва; фінансово-кредитна інтеграція – передбачає об’єднання суб’єктів ринкових відносин з метою акумулювання грошових активів для подальшого розвитку аграрного виробництва; освітньо-консультативна інтеграція – спрямована на обмін досвідом між працівниками різних господарських одиниць, підвищення рівня кваліфікації робітників тощо; комплексна інтеграція – поєднує всі ці види .

За масштабом інтеграційні об’єднання поділяються на: локальні – інтеграційне об’єднання включає суб’єктів ринкових відносин місцевого рівня; регіональні – учасники інтегрованої групи є суб’єктами ринку певного регіону; національні – місцезнаходження учасників інтегрованої групи – вся країна; транснаціональні – до складу інтегрованої групи входять іноземні учасники.[6]

Найбільш поширеними в  сільському господарстві є аграрні  холдинги. Основним стимулом до їх виникнення є прагнення власників капіталу примножити його в довгостроковій перспективі. Це основний стимул до діяльності суб’єктів господарювання в ринковій економіці. Отримання прибутку і його капіталізація – це тільки спосіб збільшення капіталу. Тим часом вартість капіталу, інвестованого в агробізнес, росте сьогодні і може рости в довгостроковій перспективі за рахунок:

• сприятливої ​​ринкової кон’юнктури світових та внутрішніх ринків продукції сільського господарства та продуктів харчування;
• можливості збільшувати прибутки від діяльності за рахунок отримання дешевої сировини за допомогою інтеграції сільського господарства та переробки продукції галузі;
• низької вартості робочої сили;
• низьку орендну плату за землю;
• мінімізації податкових платежів;
• можливості акумулювати значні земельні масиви за допомогою їх оренди, а в умовах функціонування ринку сільськогосподарських земель – придбати їх у власність з можливістю подальшого перепродажу;
• можливості перепродати бізнес, вартість якого з урахуванням всіх зазначених факторів може істотно зрости через кілька років.

Прикладом може слугувати  «Мрія Агрохолдинг» – провідна агропромислова компанія Україна, один з найефективніших виробників сільськогосподарської продукції в Україні та світі .

На сьогоднішній день «Мрія» – це вертикально інтегрований агропромисловий холдинг з власною інфраструктурою і сучасним парком автотранспорту і сільгосптехніки.

Продукція «Мрії» поставляється  в більш ніж 20 країн світу, в  тому числі, і найбільшим харчовим компаніям  Європи.

Земельні угіддя «Мрії» складають 218 000 га, сконцентровані на Західній Україні, чорноземи якої є одними з найродючіших земель у світі. Агрохолдинг вирощує широкий спектр сільськогосподарських культур: пшеницю, ріпак, кукурудзу, цукровий буряк, картоплю, гречку, ячмінь, горох, сою і соняшник.

Агрохолдингами вважаються компанії, які мають у своєму розпорядженні більше 50 тис. га земель. Таких, на думку експертів в Україну, 40 структур. Близько 150 компаній володіють земельним фондом в розмірі 20-50 тис. га. На думку експертів, надалі ці компанії будуть нарощувати кількість оброблюваних земель і можуть незабаром перетворитися на агрохолдинги .

Так, основні напрямки діяльності компанії «Миронівський хлібопродукт» – птахівництво і суміжні виробництва (виробництво охолодженої курятини, готових заморожених продуктів, соняшникової олії); рослинництво (вирощування кукурудзи, соняшнику, пшениці та рапсу); інша сільськогосподарська діяльність.

На кінець 2010 р. виробничі  потужності «Миронівського хлібопродукту» становлять 350 тис. тонн курячого м’яса  на рік.

Продукція «Миронівського хлібопродукту» відома за брендами «Наша Ряба» (охолоджена курятина), «Легко!» (Заморожені напівфабрикати) та іншими .

Особливості агрохолдингів  полягають у наступному:

1. господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є ;
2. агрохолдинги, пов’язані з іноземним бізнесом, можуть брати недорогі позики у міжнародних банків, які незначно коливаються від ставки LIBOR і EURIBOR;
3. можливість проведення IPO (розміщення акцій компанії за допомогою депозитарних розписок на Лондонській фондовій та інших біржах).

 

Так, агрохолдинг «Миронівський  хлібопродукт» завершив розміщення 10 млн акцій компанії за допомогою  глобальних депозитарних розписок за ціною 16,5 дол за акцію, таким чином  залучена сума склала 165 млн дол. Про  це йдеться в повідомленні, розміщеному  на сайті Лондонської фондової біржі.

Крім того, Morgan Stanley і UBS Limited отримали право розмістити додатково 1,5 млн акцій протягом 30 днів після основного розміщення, в цьому випадку остаточний розмір залучених коштів становитиме 189 800 000 дол ;

4. високий рівень диверсифікації виробництва;
5. залучення великих інвестицій в основне виробництво, що не під силу середнім і дрібним підприємствам;
6. централізація управління;
7. високий рівень кваліфікації управлінського персоналу.

В кінці 80-х років у  сільському господарстві Україні стала  виникати така форма об’єднань, як агроконсорціуми, засновниками яких стали  сільськогосподарські підприємства, банки, а в ряді випадків – промислові підприємства різного профілю. Мета створення консорціуму – об’єднання фінансових, матеріальних, але часто і трудових ресурсів для вирішення певних господарських завдань.

Одним з перспективних  ринкових інтегрованих структур в оздоровленні економіки підприємств є промислово-фінансові  групи, які були розпочаті в промисловості, і їх різновид – аграрно-промислово-фінансові  групи (АПФГ) в агропромисловому виробництві.

АПФГ – це об’єднання, до складу якого можуть входити сільськогосподарські і промислові підприємства, банки, наукові, проектні та інші установи.

Важлива роль належить в  Україну асоціаціям. Так, асоціація  «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) заснована в 2007 році для захисту економічних та професійних інтересів гравців аграрного бізнесу України. УКАБ є унікальною платформою в Україну для налагодження ділових контактів між лідерами агробізнесу, підвищення ефективності їх роботи та налагодження діалогу з органами державної влади. УКАБ активно сприяє українським виробникам у встановленні та підтримці міжнародних ділових зв’язків. До складу Асоціації входять найбільші виробники та переробники сільськогосподарської продукції України [14].