Об’єднання підприємств: характеристика та особливості функціонування

Мета об'єднання: домовленість групи виробників зі зменшення або подолання конкуренції між ними і отримання монопольного прибутку; спільна діяльність з реалізації продукції пов'язується, певною мірою, з її виробництвом. [12]

 

Синдикат - договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників Синдикат, зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами синдикату.

Мета об'єднання: централізація збуту і зменшення витрат на збут.[12]

 

Промислово-фінансова група - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємстврізних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.[5]

Особливості ПФГ  та його членів:

-  головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, незалежність у здійсненні господарської і фінансової діяльності;

-  ПФГ не має статусу юридичної особи і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання; право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство;

-  у складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство;

-  головним підприємством не може бути банк, фінансово-кредитна установа, торговельне, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування;

- у складі учасників  повинна бути присутня обов'язкова  наявність банківської установи, кількість банків не обмежується;

-  головне підприємство  і учасники укладають генеральну  угоду про спільну діяльність, пов'язану з виробництвом кінцевої  продукції;

-  підприємство, установа, організація можуть бути головним  підприємством або учасником  тільки однієї ПФГ.

Мета об'єднання: підвищення ефективності національної економіки та діяльності окремих підприємств-учасників промислово-фінансових об'єднянь  на основі об'єднання матеріальних та фінансових ресурсів.              

 

    Таблиця 1.1.

 Порівняльна характеристика організаційно-правових форм

 об'єднань підприємств                        

 

 

    

 

Висновок

 Порівнюючи види та організаційно-правові форми , враховуючи особливості формування та функціонування об'єднань, суб'єкти господарювання можуть вибрати ту форму,  яка буде найефективнішою для них,  враховуючи не тільки власні можливості і внутрішнє середовище (наявність власних фінансових та матеріальних ресурсів, рівень конкурентоспроможності продукції, витрати на виробництво та збут, обсяг необхідних інвестицій для реалізації проектів тощо), а й зовнішнє середовище (наявність конкуренції, система оподаткування, ринкова кон'юнктура тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Функції та компетенція об'єднання підприємств. Управління об'єднанням підприємств

 

Функції та компетенція об'єднання  підприємств за загальним правилом визначаються в індивідуальному  порядку - тими актами, якими створюється  об'єднання.

Об'єднанню підприємств, як правило, притаманні такі функції:

1. виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);
2. вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;
3. проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність тощо);
4. виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або засновницьким договором;
5. координаційні;
6. захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо.

Існує також практика делегування  Кабінетом Міністрів України  окремим об'єднанням підприємств функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів". Цим декретом державним корпораціям, створеним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів виконавчої влади, тобто вони є вищестоящими органами щодо підприємств, які входять до об'єднання.

Делегування функцій і відповідних  повноважень означає, що об'єднання  діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищестоячий орган. Вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження:

• приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств і організацій;
• затверджують статути цих суб'єктів;
• контролюють дотримання підприємствами статутів;
• вживають заходів до керівників підприємств у випадках порушення статутів;
• здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням майна, закріпленого за підприємствами;
• укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;
• дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств, у статутні фонди яких передається майно, що є державною власністю, тощо.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання:

• затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;
• вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;
• утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;
• вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Певні особливості встановлені  ГК щодо управління державним (комунальним) господарським об'єднанням. Управління цими суб'єктами здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

Особливості та правові основи управління об'єктами державної власності в  оборонно-промисловому комплексі визначені  Законом України від 16 червня 2011 р. "Про особливості управління об'єктами державної власності в  оборонно-промисловому комплексі". [17,с. 153-155]

Висновок

Отже, функції об'єднань підприємств характеризують особливості функціонування  і розвитку  цих об'єднань в ринковій економіці. Управління здійснюється  вищим виконавчий органом господарського об'єднання, який має свої певні функції та обов'язки. Можна зробити висновок,що функцій та компетенції об'єднань підприємств, можна з впевненістю констатувати позитивний вплив діяльності об'єднань підприємств на розвиток національної економіки.

 

 

Розділ 2. Характеристика  об'єднань підприємств в Україні.

Вітчизняний досвід

1. Особливості становлення та тенденції розвитку об'єднань підприємств в українській економіці

 

Україна офіційно визнана  країною з ринковою економікою –  це імідж для країни і прагматична вигода для виробників,  які торгують з країнами Євросоюзу, це також позитивний сигнал для інвестора. Проте ринкова економіка – це не тільки ринкова ціна та ринкова конкуренція, це також потужна ринкова інфраструктура. З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Необхідність створення в нашій країні об'єднань була визнана ще наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті перші спроби створення виробничих і науково-виробничих об'єднань.

На першому етапі реформи (1992-1993 рр.) було штучно зруйновано багато виробничих і науково-виробничих комплексів, систем, які складалися з технологічно взаємопов'язаних підприємств. Велику роль зіграло надане колективам структурних підрозділів підприємств право приймати рішення про їх перетворення в самостійні акціонерні товариства. Найбільш наглядний результат таких дій - створення на базі "Аерофлоту" бульш ніж 400 самостійних авіакомпаній, з яких тільки 20 життездатні, а інші, маючи на балансі 1 - 3 літаки, не мають можливості нормальної організації польотів. Як слідство - масова неплатоспроможність авіакомпаній, відсутність коштів для ремонту і обновлення техніки, різке зниження безпеки польотів. Для аеропортів - відсутність коштів на забезпечення і профілактику наземного устаткування. Для виробництва - відсутність замовлень на поставку авіаційної техніки. В результаті цього в порівнянні з 1991 р. об'єм перевезень авіаційним транспортом до 1995 р. зменшився вдвоє. З 1992 по 1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в 5 разів, знос авіаційної техніки досягнув 70%. Кількість діючих аеропортів знизилася з 1302 в 1991 р. до 875 в 1995 р. Спроби виділення і перетворення в самостійні підприємства наукових і дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничих комплексів привели їх до руйнування високотехнологічних галузей промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємких виробництв.

Починаючи з 1994 р. все більш  підприємств мають наміри ввійти в склад великих об'єднань. Такі об'єднання, включаючи в себе промислові підприємства, наукові інститути, торгові  фірми, банки, страхові компанії і інші фінансові структури, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому, основою сучасного промислового виробництва.

В Україні  діяють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об'єднання в великі структури:

• необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв'язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових і конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об'єднання на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.
• Необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення великих фінансових ресурсів.
• Лобіюування інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні інтереси.

На сьогодні в Україні  господарські об’єднання створені у найбільш важливих сферах діяльності держави:  авіабудівній (наприклад, концерн “Антонов”), автобудівельній (наприклад, корпорації  “УкрАВТО”  та  “Агро-Союз”,  Український Авто-мобільний холдинг,  Автоальянс),  торфовидобувній  (наприклад, концерн “Укрторф”), нафтогазовій (наприклад, концерни“Галнавтогаз”  та “Нафтоенерго”),  ядерній енергетиці (наприклад,  концерн  “Ядерне паливо”),  спиртовій (наприклад,  концерн  “Укрспирт”),  телерадіомовлення  (наприклад,  Концернрадіомовлення,  радіозв’язку та телебачення)  та інших. Окремими прикладами багатопрофільних груп підприємств є группа “Приват”, до сфери інтересів якої входять фінанси, телекомунікації,  металургія,  коксохімія,  нафтовий бізнес,  або найбільша українська група підприємств —  Систем Кепітал Менеджмент  (ЗАТ  “СКМ”),  що займає лідируючі позиції гірничо-металургічній галузі, енергетиці, банківському бізнесі,  страхуванні,  телекомунікаціях,  медіабізнесі,  нерухомості, спорті, ритейлі тощо.