Формування і використання виробничої потужності підприємства

Середньорічна виробнича потужність (Мс) - це потужність, яку має у своєму розпорядженні підприємство (цех, дільниця) у середньому протягом року з урахуванням її величини на початок року, а також приросту нових і вибуття наявних потужностей. Вона розраховується шляхом підсумовування потужності на початок року і середньорічної потужності, що вводиться, за винятком середньорічної виведеної потужності:

,(1.8)

де К1 - кількість місяців, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення потужності, до закінчення року; К2 -кількість місяців, починаючи з місяця виведення потужності до закінчення року, середньорічна потужність, що вводиться, середньорічна виведена потужність.

Більш точні результати розрахунку величини середньорічної виробничої потужності підприємства (як і будь-якого моментного показника) можна одержати при використанні формули середньої хронологічної:

,(1.9)

де М1 ,М2,..., М12, - величина виробничої потужності на початок кожного відповідного місяця розрахункового року;

 М1/ -величина виробничої потужності на початок першого місяця року, що йде за розрахунковим. [17]

Вихідна потужність підприємства визначається з урахуванням:

• намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";
• введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі (Впвих), обчислюється за формулою:

ВПвих = ВПвх + Впвв - Впвив,; (1.10)

 де Впвх -виробнича потужність на початок періоду, грн;Впвв — введена в календарному періоді виробнича потужність, грн; Впвив - виведена за календарний період виробнича потужність, грн.[8]

Виробнича потужність автоматичної потокової лінії визначається на основі годинної продуктивності, передбаченої в технічному паспорті лінії і річного ефективного фонду часу її роботи. [3]

Методичний підхід до розрахунку виробничої потужності складального виробництва (цеху, дільниці) залежить від типу виробництва. Так, у масовому і крупносерійному виробництві складання виробів здійснюється на потокових лініях .

В умовах одиничного, дрібно- і середньосерійного виробництва в складальних цехах створюються робочі місця (як тимчасові, так і постійні), обладнані, як правило, спеціальними стендами, на яких здійснюється складання виробів (так звана «стендова»).

Величина виробничої потужності складального цеху при стендовому складанні виробів залежить від співвідношення наявного ресурсу складального цеху і необхідного питомого ресурсу в розрахунку на один виріб. Наявний ресурс складального цеху розраховується в квадратних метро-годинах, як добуток режимного фонду часу цеху (Фp ) на величину його виробничої площі (SB). Питомий необхідний ресурс на один виріб визначається добутком нормативної трудомісткості складання виробів (tод ) на площу, яку займає один стенд (Sод ). Формула розрахунку виробничої потужності складального цеху має такий вид:

.[5] (1.11)

Особливості розрахунку потужності технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва

При розрахунку потужностей технологічно спеціалізованих виробничих одиниць (цехів, дільниць, груп устаткування, агрегатів) в умовах багатономенклатурного виробництва виникають труднощі, пов'язані з тим, що:

• на тому самому обладнанні виготовляються машинокомплекта заготовок і деталекомплекти до великої кількості найменувань виробів;
• на тих самих площах здійснюється складання різних видів продукції.

В даних умовах можуть застосовуватися два підходи (або способи) до розрахунку потужності виробничих одиниць: спрощений підхід, заснований на балансових розрахунках, і підхід, що забезпечує розрахунок виробничої потужності у фізичних виробах.

Спрощений підхід до розрахунку потужності технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва

Перший підхід - спрощений - не передбачає визначення виробничої потужності у фізичних виробах. Даний підхід широко використовується на практиці для техніко-економічного обґрунтування виробничого плану підприємства, однак він не дозволяє оцінити виробничий потенціал промислового підприємства. Суть підходу полягає в розрахунку й аналізі для кожної виробничої одиниці коефіцієнта використання його наявного ресурсу (Кв.р. ). В економічній літературі даний показник, розрахований для окремої групи устаткування, розрахований для окремого підрозділу основного виробництва (ливарного, складального та ін. цехів (дільниць) - коефіцієнтом використання його виробничої потужності (Кв.п. ). У загальному вигляді розрахунок коефіцієнта використання наявного ресурсу здійснюється за формулою:

,(1.12)

де Рп, Рн - величина потрібного і наявного ресурсу для даної виробничої одиниці.

Методику розрахунку потрібного і наявного ресурсів, що має специфічні особливості для окремих виробничих одиниць, наведено нижче. •

На основі розрахованих коефіцієнтів робиться висновок про забезпеченість проектних обсягів виробництва продукції наявними ресурсами відповідних виробничих одиниць (цехів, дільниць, агрегатів, груп устаткування). Виробнича програма вважається обґрунтованою наявним ресурсом відповідної виробничої одиниці, якщо К < 1.

Коефіцієнт завантаження агрегату періодичної дії (доменної і мартенівської печей, автоклава, хімічного агрегату, плавильної печей і т.ін.) в умовах багатономенклатурного виробництва визначається за формулою:

, (1.13)

де Вкі - вага комплекту лиття на і-ий виріб, т; Vі. - планований річний обсяг випуску і-го виробу (комплектів заготовок до і-го виробу) відповідно до проекту виробничої програми цеху, шт.

Коефіцієнт використання ресурсу складального цеху (дільниці) за умов стендового складання виробів в рамках багатономенклатурного виробництва:

,(1.14)

де Sodi - площа, яку займає один стенд для складання і-го виробу, м2; todi - нормативна трудомісткість складання одного виробу і-го виду, н-год.; Vі - плановий річний обсяг випуску і-го виробу відповідно до проекту виробничої програми цеху, шт.[11]

Спрощений підхід до розрахунку виробничої потужності технологічно спеціалізованого обладнання в умовах багатономенклатурного виробництва полягає в розробці й аналізі балансу завантаження обладнання провідного цеху (дільниці) у розрізі окремих його груп. З цією метою для кожної групи обладнання розраховується наявний і необхідний фонд часу. Наявний фонд часу визначається  добутком середньорічної кількості обладнання й ефективного річного фонду часу одиниці обладнання. Необхідний фонд часу розраховується, виходячи з планованих обсягів виробництва продукції (відповідно до проекту виробничої програми підприємства) і нормованих верстато-годин по групах обладнання на одиницю виробу.

Коефіцієнт завантаження обладнання для кожної j-ої групи верстатів (Кзj) розраховується за формулою:

,(1.15)

де tод.ij   - нормативна трудомісткість обробки одного деталекомплекта і-го виду, на j-ому обладнання, н-год.; Оj- середньорічна кількість обладнання j-й групи, од.; Феj  -річний ефективний фонд часу обладнання j-ї групи, год.

На основі зіставлення наявного і необхідного фондів часу й аналізу коефіцієнтів завантаження по кожній групі обладнання роблять висновки: 1) про можливість збільшення виробничої програми (за наявності лишків фонду часу обладнання по всіх групах); 2) про скорочення виробничої програми (при дефіциті часу по всіх (або більшій частині) групах обладнання); 3) про наявність «вузьких місць» (при нестачі наявного фонду часу по одній чи декількох групах обладнання). [17]

Розрахунок потужності технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва у фізичних виробах

Необхідність оцінки виробничого потенціалу промислового підприємства обумовлює необхідність розрахунку потужності виробничих одиниць у фізичних виробах, що входять до його складу. Для визначення потужності технологічно спеціалізованої виробничої одиниці у фізичних виробах в умовах багатономенклатурного виробництва виникають певні труднощі, пов'язані з необхідністю вибору структури розраховуваної виробничої потужності.

Наведений нижче алгоритм дозволяє розрахувати для будь-якої технологічно спеціалізованої виробничої одиниці потужність у фізичних виробах для двох варіантів її структури:

Алгоритм включає таку послідовність розрахунків:

1. виділяється виріб-представник, що має найбільшу питому вагу у виробничій програмі цеху, дільниці (чи будь-який інший виріб);
2. для кожного і-го виробу розраховується коефіцієнт приведення (kпі)

kпі=Рі/Рп., (1.16)

де Pj - нормативна питома витрата ресурсу відповідної виробничої одиниці на один виріб і-го виду (нормо-год.; м2-год; т та ін.); Рп - нормативна питома витрата ресурсу даної виробничої одиниці на один виріб-представник (нормо-год.; м2-год; т та ін.).

3)визначається обсяг випуску і-ої продукції у виробах-представниках, (Vпі),шт.:

Vпі =Vi*kпі , (1.17)

де Vі — планований річний обсяг випуску і-го виробу відповідно до проекту виробничої програми підприємства, шт.;

4) визначається   весь   обсяг   випуску   продукції   цеху (дільниці) у виробах-представниках, (Vn), шт.:

,(1.18) 

5) розраховується потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці (цеху, дільниці, групи обладнання) у виробах-представниках, (ВПп), шт.:

ВПп=Рнз/Рп, (1.19) 

де Рзн - загальний річний обсяг наявного ресурсу відповідної виробничої одиниці (потужність плавильної печі в тоннах металу; річний ефективний фонд часу групи устаткування в годинах, ресурс складального цеху (дільниці) у м2-год.).

6) визначається потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці у фізичних виробах, шт.:

а) питома вага продукції і-го виду в загальному обсязі наведених до представника виробів (Уі), %:

,(1.20)

б) потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці у фізичних виробах (ВПі), шт.:

,(1.21)

7) розраховується нормативна питома витрата ресурсу на один збірний виріб (Рз.к.), (нормо-год.; м2-год; т та ін.):

,(1.22)

8) визначається потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці в збірних виробах (ВПз.к.), шт.:

,(1.23)

9) розраховується потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці у фізичних виробах (ВПі), шт.:

.[19] (1.24)

Методика розрахунку виробничої потужності окремих виробничих одиниць

Визначення виробничої потужності підприємства в кінцевому підсумку зводиться до розрахунку виробничої потужності (пропускної здатності) технологічних ліній, груп устаткування, окремих агрегатів. Розглянемо алгоритми розрахунку потужності виробничих одиниць, які найчастіше застосовуються на практиці.

Потужність виробничих одиниць з предметно-технологічною спеціалізацією

Виробнича потужність агрегатів періодичної дії (доменних і мартенівських печей, автоклавів, хімічних агрегатів, плавильних печей і т.ін.) визначається за формулами:

а) у тоннах (лиття та ін.):

,(1.25)

б) в одиницях готової продукції :

, (1.26)

де Q - ємність агрегату, т; кв - коефіцієнт корисного виходу продукції; Тц - тривалість циклу, год.; Фс - ефективний річний фонд часу роботи агрегату, год.; Вк — вага комплекту лиття на виріб, т.

Виробнича потужність групи предметно спеціалізованого технологічно однорідного обладнання :

  ,(1.27)

де Nоб- кількість обладнання; tод - нормативна трудомісткість одиниці продукції, нормо-год.; kнв- коефіцієнт виконання норм виробітку; Нв- годинна норма виробітку.

Потужність потокової лінії механічної обробки чи складання продукції, яка часто визначає виробничу потужність цехів масового і крупносерійного виробництва, розраховується за формулою:

, (1.28)

де Фе - річний ефективний фонд часу потокової лінії, хв.; t- такт потокової лінії, хв.[13]

 

1.3. Формування виробничих  потужностей та джерела їх  фінансування. 
Розглядаючи основні форми технічного розвитку підприємства, необхідно звернути увагу на наступні їх особливості й характеристики. Підтримання техніко-технологічної бази виробництва та виробничого потенціалу — головне завдання повсякденної поточної діяльності виробничої інфраструктури підприємства (ремонтного, інструментального й обслуговуючого господарства, їх підрозділів).[22]

Аналізуючи елементи інноваційного розвитку техніко-технологічної бази виробництва і підприємства , необхідно звернути увагу на наступні  характеристики цих елементів:

1. Модернізація в широкому розумінні даного терміна — це вдосконалення або поліпшення окремих складових того чи іншого об'єкта (обладнання, оснастки, інструменту, продукції, що виготовляється, технології, організації виробничого процесу, контролю, рівня якості тощо), що має за мету приведення цього об'єкта у відповідність до нових вимог ринку, споживачів або норм. Модернізація здійснюється поступово шляхом окремих планомірних змін у конструкції продукції, яка виготовляється, а також в обладнанні та технології, що використовуються для її виготовлення. Модернізацію звичайно проводять не зупиняючи виробництво та без значних капіталовкладень.
2. Якщо схарактеризувати інші форми розвитку техніко-технологічної бази , необхідно підкреслити, що вони пов'язані з капітальним будівництвом на підприємстві, потребують більш значних капіталовкладень, а інколи вимагають зупинення на певний час окремих ділянок або навіть усього виробництва на підприємстві.

  Тому ці форми техніко-технологічної бази (технічне переозброєння, реконструкція, розширення, нове будівництво) слід упроваджувати на основі планів і проектної документації, що утворюють "проект" реалізації тієї чи іншої форми. Цей "проект" охоплює всі сторони виконання зазначеного процесу .[4]