Зайнятість населення та ринок робочої сили

Структурними ознаками класифікації ринкiв робочої сили можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару “робоча сила”; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального пiдходу існують такі ринки робочої сили: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального пiдходу виокремлюють ринки робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi) та спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарів або шлiфувальникiв, економістів тощо.

З точки зору ланки суспiльного виробництва виокремлюють такі ринки робочої сили, що пов’язані між собою:

1) внутрiшньофiрмовий, тобто  ринок робочої сили пiдприємства, фiрми, установи, органiзацiї;

2) галузевий (включає в  себе внутрішньофірмові ринки  робочої сили);

3) народногосподарський (включає  галузеві ринки робочої сили) – даний тип ринку робочої сили збігається з національним за територіальною ознакою.

Залежно вiд кiлькiсного спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару “робоча сила” ринок робочої сили, подiбно до товарного, може бути таких типiв, як показано в табл. 1.

Таблиця 1

Основні типи ринків робочої сили за кількісним співвідношенням суб’єктів

Кількість продавців	Кількість покупців
	Один	Кілька	Багато
Один	Обопільна   монополія	Обмежена   монополія	Монополія
Кілька	Обмежена  монополія	Обопільна   олігополія	Олігополія
Багато	Монопсонія	Олігополія	Обопільна   поліполія

 

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили бувають ринки трудодефiцитнi та трудонадлишковi. Кожній з класифікацій ринкiв притаманний свiй механiзм цiноутворення залежно вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї, а також у певний перiод часу вiдповiдають своя шкала та графiки попиту й пропозицiї робочої сили.

Не є винятком також класифікацiя ринкiв робочої сили з точки зору ланки суспiльного виробництва, бо нацiональний ринок робочої сили також має механiзм цiноутворення, тому що внутрiшньофiрмовий ринок робочої сили є частиною галузевого, а сукупнiсть останнiх є частиною нацiонального. Водночас усi типи ринкiв можна розглядати умовно ізольовано (наприклад, ринки робочої сили токарiв або iнженерiв, якi мають власнi механiзми цiноутворення та узгодження спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили). Таке твердження базується на мiркуваннях про умови виникнення ринку взагалi та ринку робочої сили зокрема.

Основна функція ринку робочої сили полягає у забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили в національному господарстві між галузями та сферами виробництва і забезпеченні роботою незайнятого населення.

Також важливими функціями ринку робочої сили є:

• забезпечення раціоналізації виробництва, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів;
• встановлення рівноважних ставок заробітної плати;
• забезпечення нормального рівня доходів та добробуту населення, нормального рівня відтворення виробничих здібностей працівників;
• раціональне залучення, розподіл, регулювання та використання робочої сили;
• узгодження економічних інтересів суб’єктів ринку в системі суспільного поділу праці.

Головними складовими частинами ринку робочої сили є сукупна  пропозиція (ПР), що включає все економічно активне населення, і сукупний попит (ПП), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони становлять сукупний ринок праці. Та частина, яка утворюється шляхом перетину сукупного попиту і сукупної пропозиції, відповідає задоволеному попиту (ЗП) на сукупному ринку робочої сили.

Частини сукупного ринку робочої сили, що не перетинаються, утворюють поточний ринок робочої сили. Він утворюється за рахунок природного та механічного руху робочої сили та робочих місць і визначається кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи. Основна функція поточного ринку робочої сили полягає у перерозподілі робочої сили через сферу обігу між галузями, сферами виробництва та підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Але це є можливим лише в тому випадку, коли обсяг попиту і пропозиції збігаються, а узгодження потребує лише їх структура. Набагато складніша ситуація виникає тоді, коли сукупна пропозиція перевищує сукупний попит. Це відбувається практично завжди під час економічних криз, коли, з одного боку, згортання виробництва викликає різке скорочення попиту на робочу силу, а з іншого боку - падіння рівня життя населення спричиняє суттєве зростання пропозиції робочої сили.

Співвідношення попиту і пропозиції становлять кон'юнктуру ринку робочої сили. Вона залежить від багатьох чинників, серед яких основними є:

1) загальний стан економіки;

2) галузева структура  народного господарства;

3) рівень науково-технічного  розвитку країни;

4) рівень життя населення;

5) стан соціальної і  виробничої інфраструктури.

Крім цього, на кон'юнктуру впливають демографічні, етнічні, соціальні, політичні, економічні та інші фактори. Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон'юнктури ринку робочої сили:

• трудонадлишкова - якщо пропозиція перевищує попит;
• трудодефіцитна - якщо попит перевищує пропозицію;
• рівноважна, коли попит відповідає пропозиції, яка є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти [8, с. 128].

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рис. 1.

            Р    1                  2

 

1 – лінія попиту на робочу силу, 2 – лінія пропозиції робочої сили

Рис.1. Попит і пропозиція на ринку робочої сили

З рисунка 1 видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку робочої сили. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча – дефіцит працівників [20, с. 32].

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку робочої сили безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

• підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

• утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок робочої сили не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

• підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць [18, с. 16-18].

Пропозиція робочої сили визначається: чисельністю населення взагалі і чисельністю працездатного населення зокрема; середньою кількістю робочих годин за відповідний період (тиждень, місяць, рік); кількісним складом і структурою населення, рівнем його кваліфікації.

Попит на робочу силу відображає потребу економіки в певній кількості працівників на кожний даний момент. Попит у цифрах кількісно повинен дорівнювати чисельності зайнятих плюс наявні вакансії.

Робоча сила є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку робочої сили притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його дослідження:

1. На звичайному ринку  купівля товару означає перехід  права власності на нього від  продавця до покупця. Купівля робочої сили роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці, оскільки остання виявляється лише в результатах.

2. На ринку матеріальної  продукції контакти між продавцями  і покупцями короткі і знеособлені. Угоди ж, що укладаються на  ринку робочої сили, означають  початок тривалих взаємовідносин  роботодавця і найманого працівника. Людина виходить на ринок робочої сили не лише як носій робочої сили, але в усій повноті своєї особи. На відміну від інших факторів виробництва людина може сама контролювати і змінювати якість своєї праці, виявляти більшу чи меншу прихильність до підприємства роботодавця. У зв’язку з цим ринок робочої сили існує не лише у сфері обігу, поза підприємствами, а значною мірою і на підприємствах.

3. Своєрідність відносин, що виникають на ринку робочої сили, викликає необхідність чіткої і детальної регламентації різних аспектів діяльності його агентів. Тому цей ринок дуже насичений різноманітними інституціональними структурами особливого роду, до яких передусім належать система трудового законодавства, державна служба зайнятості, профспілки різного рівня як представники інтересів найманих працівників та спілки роботодавців як виразники їх інтересів, державні програми в галузі праці та зайнятості та інші.

4. На ринку робочої  сили важливішими, ніж на інших  ринках, є негрошові аспекти угоди. До них в першу чергу належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку та службового просування, мікроклімат в колективі, територіальне місцезнаходження підприємства та ін. Дуже часто на ринку робочої сили негрошові аспекти угоди стають важливішими, ніж розмір заробітків. Якщо є можливість вибору, сучасний працівник все частіше відмовляється від нецікавої, безперспективної, а тим більше шкідливої роботи, навіть за умови її вищої оплати.

5. Угоди, що укладаються на ринку робочої сили, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Кожен працівник по-своєму унікальний, навіть якщо формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників. Більш того, найчастіше унікальність робочого місця і особливо працівника розпізнається не в момент укладання угоди, а вже пізніше, в процесі праці. Тому угоду на ринку робочої сили слід розглядати швидше не як короткий акт, а як тривалий процес [8, c. 128-129].

 

 

 

3. Сучасний стан та  особливості формування ринку  робочої сили України

 

В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку робочої сили. До цього, як наголошують Васильченко В. С., Василенко П. М. [5, с. 287-288], система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. Взагалі ж процес розвитку ринку робочої сили України вчені пов'язують із системою реформування заробітної плати, виділяючи при цьому чотири періоди.

Перший період – за часів радянської влади, тобто від 1920 до 1991 року. Другий період – з 1991 року – характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, погіршенням соціального стану багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України “Про підприємництво на Україні”, статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці. Третій період розвитку ринку робочої сили (грудень 1992 р. – травень 1995 р.) характеризується відміною дії ст. 19 вищезгаданого закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції за рахунок того, що були “прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей” [2, с. 288]. Початок четвертого етапу визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України “Про оплату праці” приховане безробіття поступово переходить у відкрите.

Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України і Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики [21, с.18-21], які за факторами періодизації можна використати і для оцінки розвитку ринку робочої сили України.

Перший етап (до 1991 року) характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної “зрівнялівки”. За словами Науменко В.І.: “Cпецифічний товар “робоча сила” піддавався жорсткій дискримінації” [21, с. 19].

Другий етап (1992–1994 рр.) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставлення до робочої сили, але й поглибились вартісні деформації в українській економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992–1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету та не мотивувало до продуктивної праці.