Зайнятість населення та ринок робочої сили

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії

на тему: «Зайнятість населення та ринок робочої сили»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП..............................................................................................................3

1. Проблема зайнятості населення.................................................................5

2. Ринок робочої сили  та його складові.......................................................14

3. Сучасний стан та  особливості формування ринку робочої сили

України...........................................................................................................24

ВИСНОВКИ...................................................................................................31

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ................................................................34

 

ВСТУП

 

Перехід України до ринкової економіки, масштабні соціально-економічні зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо.

Сьогодні розробка заходів соціально-економічної політики, зокрема і політики зайнятості, є неможливою без теоретичного осмислення й обґрунтування цих заходів, що й визначає актуальність теми даної роботи. Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці, однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції українського ринку робочої сили, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку робочої сили це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі робочої сили та її повне чи часткове виключення з основних ресурсів людини для її подальшого існування.

Оскільки робоча сила є одним із основних видів ресурсів, проблема зайнятості населення потребує чіткого визначення відповідного теоретичного матеріалу. Вивчення проблем зайнятості населення на сьогодні є одним із найголовніших компонентів комплексного дослідження та вивчення сучасного стану ринку робочої сили України, прогнозування його майбутнього розвитку та ефективності відтворення населення і трудового потенціалу. Тому, розглядаючи це теоретичне поняття, необхідно виходити з того, що воно охоплює сукупність взаємопов’язаних та взаємообумовлених категорій: зайнятість населення як економічна ринкова категорія є системним поняттям, сутність якого можна розкрити тільки комплексно.

Метою даної роботи є вивчення особливостей зайнятості населення та ринку робочої сили в цілому та в Україні зокрема.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання: розкрити поняття зайнятості населення та ринку робочої сили, дослідити проблеми зайнятості населення і визначити сучасний стан та особливості формування ринку робочої сили України.

 

 

1. Проблема зайнятості  населення

 

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального і нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус “зайнятих”. Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні – це жінки та чоловіки від 16 до 60 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства [3, c. 445-446].

Поняття “зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, вихованні дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства [17].

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Ці відносини охоплюють різних суб’єктів, таких як: покупці робочої сили; особи, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою діяльністю; особи, що продають свою здатність до праці.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП) [16, c. 132-138], все населення можна поділити на три категорії:

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

- “без роботи”;

- “робить активні спроби  найти роботу”;

- “готова зразу ж стати до роботи”.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер. Зайняті і безробітні становлять економічно активне населення в даний момент часу.

Розрізняють такі види безробіття:

• фрикційне – виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу; вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту;
• структурне – є продовженням фрикційного; виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. “Структурні” безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким;
• циклічне – виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

3) особи поза робочою силою або економічно неактивне населення – це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, – дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [24, с. 130-132].

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для її здійснення.

До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносяться громадяни, які проживають на її території на законних підставах, зокрема:

• працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;
• обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації особи;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи творчої праці тощо);
• громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;
• особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій [15].

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

1) повна, що означає використання усіх придатних до праці трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори;

2) неповна – зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути «примусовою», що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки тощо), явною або прихованою [22, с. 115-127].

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.