Роздержавлення і приватизація як шлях перебудови відносин власності

3. Засоби від приватизації. Найчастіше  вони надходять від ФПГ і іноземних інвесторів. Багато економістів призивають до розширення іноземних інвестицій для цілей приватизації.  Але є й інша точка зору. Так, характер участі іноземних інвесторів у виготовленні автомобільних номерних знаків дає підставу зробити висновок, що відбувається скоріше злочин, ніж блага справа. Подібна практика спостерігається майже із самого початку приватизації. Наприклад, внесок однієї компанії, "прописаної" на Виржинських островах у "Азоввагон" обмежився двома апаратами - для факсимільного зв'язку і ксерокопіювання, а внесок інший, здійснений за допомогою акцій, що викуповувалися в акціонерів по 25 коп., а потім вносилися за ціною в 300 разів більше. Крім того, багато іноземних інвестицій важко вважати іноземними: вони часто є фактично українськими і служать ширмою для непорядних угод, для вивозу капіталу за межі України.                              У принципі, залучення засобів іноземних інвесторів для приватизації можна допустити. Але при тіньовій приватизації або при заниженні ціни, що характерно для сучасної України, викуплене майно важко реприватизувати. Тому продаж наших заводів іноземним власникам доцільний лише в окремих випадках [3,с. 69].

4. Ефективність приватизації. Тут заслуговують на пильну увагу наступні проблеми.

Бюджет і дивіденди. За останні 8 років бюджет одержав 8 млрд. грн. від приватизації. Виходячи з того, що сума основних і оборотних фондів на кінець 2002 р. склала приблизно 800 + 300 = 1100 млрд. грн., а до 2003 р. було приватизовано близько 50 % державного майна, з нього за сертифікати - 50 %, тоді заниження вартості буде (1100 * 0,5 * 0,5) / 8 = 35 разів.

Дивіденди, що надходять  у бюджет від державної частки акцій у рік складають біля 300 млн. грн. Порівняно з усім отриманим  прибутком ДП це становить приблизно 300 / (30000 * 0,5) = 2 % (де 0,5 - орієнтована частка прибутку ДП у загальному прибутку). Орендна плата в бюджеті складає  цю годину близько 300 млн.грн., - це також явно незначна частина від потенційної можливої суми. Однак навіть при таких заниженнях дивідендах і орендній платі бюджет одержує близько 0,5 млрд. грн..

Але після продажу останнього заводу зникне дане джерело поповнення бюджету. Надалі , при усуненні перекосів  в оцінці основних фондів, можна  уникнути значних втрат бюджету  внаслідок заниження дивідендів або орендної плати. Наприклад, зберігаючи за собою надприбуткові підприємства, держава більше виграє, чим програє. Доречно у зв’язку з цим згадати висловлення колишнього прем'єра Великобританії Макмилана: "А що будете продавати, коли усіх продасте?"                           Дивіденди акціонерам (фізичним особам). Загальна сума дивідендів, отримана фізичними особами в 2002 - 2003 р., склала близько 1,5 млрд. грн. Віднесемо ці засоби до вартості основних  і оборотних фондів. Якщо вважати, що до 2003 р. було приватизовано близько 50 % державного майна загальною вартістю 1100 млрд. грн., то в цьому випадку відсоток на капітал складе 1,5 / (1100 * 0,5) * 100 = 0,3 % Це дуже низький показник. Загальна кількість власників - акціонерів - 17 млн. чіл. Отже на одного акціонера припадає усього лише 100 грн. у рік. Причому, слід зазначити, що дивіденди розподіляються досить нерівномірно і значну  їхню отримують позаштатні працівники.                 Ефективність приватизації у виробництві. Це одне з найважливіших питань будь-якого економічного заходу, у тому числі і приватизації. Ефективність виробництва в якомусь ступені відбивають два найважливіших показники економіки - ріст ВВП і ріст рентабельності. Аналізуючи ефективність приватизації економіки України, можна відзначити, що дві основні характеристики промислового розвитку носять суперечливий характер: з ростом масштабів приватизації в промисловості з відомою надійністю (R = 0,5) зростають обсяги виробництва, але з набагато більшою кореляцією (R = 0,9) зменшується рентабельність. Слід зазначити, що й у 2003 р. спостерігалася тенденція падіння рентабельності в промисловості. Прибуток підприємств зменшився на 18 %, а витрати збиткових підприємств зросли на 95 %. Пояснити ці тенденції досить складно, тому що на динаміку показників крім приватизації можуть впливати й інші фактори. [3,с. 71].

5. Законодавча  база. Однією з причин невдалого розвитку трансформаційних процесів стало те, що в державі не було створено необхідної законодавчої бази та умов для нормального функціонування  і конкурентного розвитку підприємницьких структур усіх форм власності [6, c.21].                   Отже, принципи приватизації в Україні, закладені на початку її здійснення, декларуючи соціальну спрямованість, вільний вибір, конкурентність і прозорість процесу не передбачали запуску механізму відповідальності приватного власника, адекватного ступеня суспільної значимості об'єкта присвоєння, знімаючи цю відповідальність з держави. Таким чином, в Україні приватизація була використана як  інструмент зміни державної форми господарювання на недержавну без обліку істотного фактора - "права - обов'язки".

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ  ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ  В УКРАЇНІ  ЗА І КВАРТАЛ  2011 РОКУ                                                                                                              З  початку процесу приватизації  на 1  квітня 2011р. реформовано 126244 об’єктів,  з яких більше ніж три чверті (97586 об’єктів) належали  до  комунальної  форми  власності,  інші (28658  об’єкти) –  до державної.

 

 

Переважна  більшість  об’єктів (84,6%)  відносились  до  групи  А,  інші

об’єкти –  до  груп  Б,  В,  Г (9,1%),  Д (4,0%),  Ж (1,2%)  та  Е (1,1%).  За

регіональним розподілом значна кількість об’єктів групи  А була зосереджена 

в  Донецькій (11444),  Львівській (11000),  Дніпропетровській (6884),

Харківській (6150) областях та м. Києві (12114). За групами Б, В, Г більшість 

реформованих об’єктів спостерігалася у Донецькій (957), Дніпропетровській 

(784),  Харківській (681),  Луганській (616),  Одеській (597),  Київській  (584)

областях та м. Києві (689). 

Процес  приватизації  майна  підприємств,  установ,  організацій 

здійснювався в основному  шляхом викупу, понад 52% об‘єктів придбано цим 

способом.

Кількість об’єктів за способами  приватизації станом на 1квітня 2011р.

розподіляється таким  чином:

 

	Всього, одиниць	У % до загальної  кількості
Всього	126244	100,0
Викуп об’єкта приватизації	65996	52,28
Викуп за альтернативним планом приватизації	457	0,36
Викуп майна, зданого в  оренду з викупом	22701	17,98
Продаж на аукціоні	18858	14,94
Продаж за некомерційним  конкурсом	2497	1,98

 

Питома  вага  кількості  реформованих  об‘єктів  державної  форми 

власності  перевищує  середній  показник  по  державі (22,70%)  у  Вінницькій

(42,95%),  Житомирській (42,14%),  Чернігівській (38,11%),  Рівненській 

(37,34%),  Київській (34,34%),  Донецькій (31,94%),  Черкаській (31,80%)  та 

Луганській (29,93%)  областях.  А  в  Автономній  Республіці  Крим (94,30%),

місті  Києві (91,36%),  Івано-Франківській (88,88%),  Львівській (87,11%),

Закарпатській (85,98%)  та  Чернівецькій  областях (83,97%)  питома  вага

кількості  реформованих  об‘єктів  комунальної  форми  власності  перевищує 

середній показник по Україні (77,30%).

 

 

 

Приватизація державного та комунального майна у І кварталі 2011 року

здійснювалась  виключно  за  грошові  кошти.  За  договорами  купівлі-продажу 

від продажу об’єктів комунальної  форми власності до  відповідних  місцевих

бюджетів  повинно  надійти  майже 92,3  млн.  грн.  Крім  цього  від  продажу 

об’єктів малої приватизації (групи А, Д, Е, Ж) державної форми  власності за

договорами купівлі-продажу  до державного бюджету повинно надійти  більш 

ніж 342,3 млн.  грн. Сумарна  номінальна  вартість  статутних  фондів об’єктів

великої  приватизації,  які  у  звітному  періоді  змінили  державну  форму 

власності, становить –19,3 млн. грн.  [9]

 

Отже, оцінюючи процес приватизації на Україні, можна стверджувати, що ідея інституційних та структурних  перетворень не отримала належного  суспільного схвалення, а її реалізація не носила соціально орієнтованої спрямованості, не була законодавчо та організаційно  підготовленою, не мала достатнього  методологічного фундаменту [5, с. 29]. Підсумовуючи вище сказане, можна виділити основні негативні наслідки приватизації:

• Практично повне усевладдя управлінського корпусу приватизованих підприємств стосовно розпорядження активами цих підприємств з метою збагачення.
• Відсутність відповідальності за знищення виробництва.
• Зменшення  можливих надходжень до державного бюджету
• Утрата працівниками основних соціальних гарантій та прав.
• Поширення масового безробіття

Усі соціально-економічні індикатори показують, що в Україні реалізувався неефективний варіант трансформації  власності, коли економічні, соціальні  та інші інтереси держави, народу взагалі  не враховувалися при її здійсненні, а всі зрушення в структурі  власності відбувалися , в основному, виходячи з політичних цілей та егоїстичних інтересів окремого прошарку населення, що врешті-решт призвело до розвалу економіки, економічного занепаду держави та зниження рівня життя її населення.

Якби  приватизація проводилася  більш продумано, а ефективність виробництва на акціонованих підприємствах  істотно виросла, то результати приватизації були б зовсім іншими. По-перше, ріст ефективності акціонованих підприємств  став би важливим фактором стійкого економічного росту, привівши до підвищення реальних доходів населення, збільшенню кількості  робочих місць, зменшенню масового безробіття, а отже - і до зміцнення  соціальної бази ринкових реформ. По-друге  цей фактор обумовив би поліпшення конкурентоздатності українських товарів на світовому і внутрішньому ринку, підвищення міжнародного економічного й політичного статусу України, а отже - відродження внутрішньо природного, а не штучно нав'язаного патріотизму громадян. По-третє, істотний ріст ефективності виробництва на акціонованих підприємствах наочно продемонстрував би переваги приватно-корпоративної форми власності в порівнянні з державно-бюрократичної, тим самим зашкодив би тим, хто призиває повернутися до мобілізаційної економіки, і отже - у вирішальному ступені додав би ринковим реформам необоротний характер. По-четверте такий ріст став би однією з найважливіших передумов для переходу до інноваційного типу стабільного економічного росту, характерному для постіндустріальної інтелектуально-інформаційної економіки, а тому сприяв би скороченню розриву між основними економічними показниками України і країн Західної Європи, а також реалізації курсу на інтеграцію нашої держави в ЄС. Нарешті, підвищення ефективності виробництва на приватизованих підприємствах є необхідною умовою переходу від     економічного розвитку, до інноваційно-структурного типу., що дозволить скоротити розрив між основними макроекономічними показниками України та країн Західної Європи і відкриє їй шлях у ЄС.

Для удосконалення приватизаційного процесу в Україні на нашу думку є доцільним:

1. Оцінити діяльність державних підприємств з позиції їх соціально-економічної ефективності та необхідності їх функціонування як складової усієї господарчої системи країни, як бази для вирішення макроекономічної проблеми – забезпечення умов відтворення господарчої системи як єдиного цілого.
2. Проводити справедливу соціальну політику, в рамках якої зберегти рівень соціальних послуг населення у разі приватизації невиробничих фондів соціальної інфраструктури.
3. Удосконалити систему прав та обов’язків власників підприємств щодо надання певних соціальних гарантій своїм робітникам.
4. Удосконалити систему оцінювання підприємства у разі приватизації.
5. Встановити мінімальну кількість працюючих та посадових осіб на приватизованих підприємствах виходячи з їх ефективності.
6. Оцінити та урахувати вплив приватизації кожного окремого підприємства на забезпечення національної економічної та екологічної безпеки.
7. Урахувати той факт, що державний сектор економіки є не меншим, а навіть більшим фундаментом для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки.
8. Зміна форми власності має здійснюватися не стихійно, а планово, скеровано з регулюючою роллю держави у цьому процесі.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, можна стверджувати, що процес приватизації в Україні не є досконалим, ця проблема вимагає невідкладного  вирішення, адже від ефективності приватизації залежить як благоустрій кожного  окремого громадянина, так і соціально-економічний  рівень розвитку держави в цілому.

 

Розділ 3. Результати і перспективи трансформації власності в Україні.

Наприкінці ХХ ст. країни східної Європи, у тому числі й  Україні, змінили напрям свого суспільного  розвитку і стали на шлях радикальних  соціально-економічних і політичних перетворень. У науковій літературі історичні зміни такого роду одержали назву трансформації.

Трансформація української  економіки – це перехід від  особливої планової економіки, що базувалася на своєрідних підвалинах, і тому їй властиві свої риси і закономірності. Так, становлення індустріальної основи капіталістичного суспільства обумовило  основні процеси усуспільнення  виробництва і праці, зростання  масштабів приватної власності, розвиток таких форм власності, як акціонерна і державна. Це об'єктивний природний  процес. Адміністративно-командна система  базувалася на абсолютному пануванні  державної власності, й одна з  головних задач трансформаційного  періоду полягає в реформуванні відносин власності, у наслідок чого замість єдиної державної повинні  затвердитися різноманітні форми власності. Отже, якщо при становленні ринкових відносин усуспільнення обумовлює  розвиток нових форм власності, які  б сприяли зростанню масштабів  виробництва, то тепер здійснюється зворотний процес, який покликаний перебороти надмірне формальне усуспільнення  виробництва і створити умови  для функціонування таких форм власності, які б сприяли розвитку продуктивних сил. Аналіз дозволяє прийти до висновку, що зміні відносин власності, які  відбуваються в країні, можна називати революційними. Необхідно звернути увагу на суперечливу єдність  понять «Трансформація державної та комунальної власності» і «реформування  державної та комунальної власності». Трансформація державної та комунальної  власності є процесом її модифікації, обумовлений дією об'єктивних економічних  факторів. У свою чергу реформування державної та комунальної власності  стає свідомим процесом її перетворення як у середині відносин, так і  шляхом її зміни на інші форми. Таким  чином, на сучасному етапі в рамках розвитку відносин власності відбувається реформування (а не трансформація) державної  та комунальної власності.

Українські дослідники пропонують розглядати приватизацію як перетворення державної власності в інші правові  форми. Таким чином, під роздержавленням  мається на увазі загальний процес зміни державної економіки економікою багатоукладною, змішаною, плюралістичною, а приватизація є стрижнем переходу від державно-бюрократичної системи  господарства притаманною командою, планово-розподільною підсистемою  управління до ринкової економіки. У  деяких випадках під приватизацією  розуміють процес трансформації  державної власності в різні  форми недержавної, включаючи приватну, кооперативну, акціонерну, колективну, змішану, а роздержавлення розглядається  як процес зменшення впливу втручання  держави в роботу виробничо-господарських  структур, наданням їй повної самостійності  в здійснення функцій управління результатами виробництва, причому  держава не відповідає за результати роботи підприємства.