Роздержавлення і приватизація як шлях перебудови відносин власності

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Роздержавлення і приватизація як об’єктивна необхідність формування ринкових відносин……………………………………………………………5
2. Особливості і шляхи приватизаційних процесів в Україні……………… 14
3. Результати і перспективи трансформації власності в Україні……………27

Висновки…………………………………………………………………………….41

Література…………………………………………………………………………...44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розбудова ринкової економіки  в Україні супроводжується роздержавленням  великої кількості підприємств, їх приватизацією, під якою розуміють  процес перетворення державної власності  у приватну або змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної власності і зв'язану  з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних  осіб), нових форм колективного (але  персоніфікованого) володіння. Приватизація майна державних підприємств  становить найважливіший елемент  побудови багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки. Кожному громадянинові  України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних приватизаційних  цінних паперів (сертифікатів, житлових чеків, земельних бонів та інших  цінних паперів), що підтверджують право  на безплатне придбання державного майна, яке підлягає приватизації.

Трудовим колективам і  окремим громадянам України в  цьому процесі надаються пріоритетні  права, додаткові пільги.

Роздержавленню і приватизації підлягають майно державних підприємств  і організацій, державний житловий фонд і земельні ділянки.

Об'єктами приватизації є  підприємства з виробничими цехами, дільницями та іншими підрозділами і  структурними одиницями, які можуть виділитися в самостійні підприємства, підприємства побутового обслуговування, роздрібної та оптової торгівлі, харчування, легкої, переробної та деревообробної промисловості, комерційна кредитно-фінансова мережа, сільськогосподарські підприємства, житлове і невиробниче будівництво, автомобільний і річковий транспорт, що надає послуги населенню; великі підприємства інших галузей, які передбачені програмою приватизації майна державних підприємств; житловий і нежитловий державний, комунальний і відомчий фонд; підприємства споживчої кооперації.

Приватизацію об'єктів  державної та комунальної власності  здійснюють спеціально створені установи — Фонд державного майна і його регіональні відділення, Фонд комунального майна і його регіональні відділення, державні комітети з земельної реформи, регіональні комітети з приватизації, місцеві комітети з земельної  реформи.

Власниками державного і  комунального майна є Фонд державного майна і його відділений та Фонд комунального майна і його відділення.

Покупцями державного і комунального майна можуть бути будь-які недержавні юридичні особи, громадяни, в тому числі  іноземні.

Для надання послуг населенню  при вкладенні приватизаційних  сертифікатів і зменшення ризику покупці акцій створюють інвестиційні фонди, довірчі товариства та інші фінансові  посередницькі структури.

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно  важливою роллю роздержавлення та приватизації у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Роздержавлення і приватизація як об’єктивна необхідність формування ринкових відносин.

Для переходу до ринкових відносин в нашій країні треба запровадити  роздержавлення і приватизацію. Під  роздержавленням власності розуміють  перетворення державних підприємств  на підприємства, засновані на інших (недержавних) формах власності, під  приватизацією – процес придбання  у власність громадянами або  їх об’єднаннями усіх або частина  акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарських товариств, а також підприємств.

В  Україні   приватизацією  займається     Фонд  державного  майна, міські  комітети з управління  комунальним (муніципальним)  майном.

Використовують  такі  форми  приватизації:

• ліквідація   підприємства  і  реалізація  його  активів  на аукціоні;
• викуп майна,  що  здано  в  оренду;
• купівля-продаж  підприємства;
• перетворення підприємства   в  акціонерне  товариство  з наступним продажем  акцій.

Форма  приватизації  “купівля-продаж”   включає три її можливих способи: за комерційним, за не комерційним конкурсом, на аукціоні.

З  усіх  перелічених  способів  приватизації  варіант  купівлі- продажу  за  конкурсом дає єдину можливість  стати  повновладним  власником підприємства  для  трудового  колективу.  Однак  ризик  бути  проданими в чужі  руки  досить  великий,  тому  профспілці  та  адміністрації  насамперед  слід зважити  свої матеріальні  ресурси,  відшукати  спонсорів  або  визначитися  з  кредитом.

Найбільше  відповідає  інтересам  трудового колективу  і Україні в цілому  той варіант  приватизації,  при якому трудовий  колектив  за умови закритої  підписки  одержує не менше,  ніж  51%  акцій.  Але  такий  варіант  придатний  не в  усіх  випадках. У  працівників  підприємств,  що продажу  за  конкурсом дає єдину можливість  стати  повновладним  власником підприємства  для  трудового  колективу.  Однак  ризик  бути  проданими в чужі  руки  досить  великий,  тому  профспілці  та  адміністрації  насамперед  слід зважити  свої матеріальні  ресурси,  відшукати  спонсорів  або  визначитися  з  кредитом.

Найбільше  відповідає  інтересам  трудового колективу  і Україні в цілому  той варіант  приватизації,  при якому трудовий  колектив  за умови закритої  підписки  одержує не менше,  ніж  51%  акцій.  Але  такий  варіант  придатний  не в  усіх  випадках. У  працівників  підприємств,  що мають    високу  вартість  виробничих  фондів,  може просто  не вистачити  грошей  на викуп  акцій.

Однак  одержати в  процесі  приватизації  контрольний  пакет  акцій - ще  не означає  стати власником. Для цього  треба ще реально  управляти  підприємством,  отже    до статуту  акціонерного  товариства,  що створюється на  базі  державного підприємства,  необхідно внести  пункти,  які б  забезпечили  трудовому   колективу  участь в  управлінні  підприємством  і можливість  контролювати  діяльність  адміністрації.

На  сьогодні  в Україні  мають  місце  такі  організаційно-правові  форми  підприємств:  державні,  муніципальні,  приватні, товариства, акціонерні товариства,  кооперативи. Для  всіх їх законом  гарантуються  рівні права й  можливості,  що  створює  нормальне  ринкове  середовище.

  Законодавством  України   передбачено,  що  претензії   кредиторів  можуть  бути  звернені  на  основні  фонди  та  будь-яке  майно  підприємства,  яке  збанкрутувало.

В  умовах  переходу  до ринкових  відносин  різко  підвищується  роль  розробок  стратегії  та тактики  поведінки  підприємства  на  ринку. Це  потребує  зусиль  усіх  економічних  служб,  економічної  підготовки  кадрів.

Враховуючи те,  що значна  частина  підприємств  житлово-комунального господарства  є  природними  монополістами,  високу  соціальну  значущість   житлово-комунальних  послуг,  цінову  політику,  що  склалася  в  галузі  (за роки  планової  економіки)  та  інші  фактори, Державний  Комітет  України  з  житлово-комунального  господарства  розробив  Концепцію  переходу  підприємств  до  ринкових  відносин. Держкомітетом розроблена   галузева  Концепція  приватизації  майнового  комплексу  житлово-комунального господарства,  основні  положення  якої  включені  в  державну  програму  приватизації  майна  державних  підприємств,    затверджену  Верховною  Радою  України.

У  житлово-комунальному  господарстві  першочерговій  приватизації  підлягають:  житловий  фонд,  експлуатаційні  підприємства  житлово-комунального  господарства,  що включають  підприємства  ліфтового, готельного,  зеленого господарства,  ритуального обслуговування,  благоустрою  населених  пунктів,  ремонтно-будівельних,  а  також  за  погодженням  з  Кабінетом  Міністрів  України  і  експлуатаційні   підприємства  водопровідного,  каналізаційного  та  теплового  господарства.

Не підлягають  приватизації  підприємства    міського  електротранспорту,  об’єкти  інженерної  інфраструктури   та благоустрою міст, включаючи  мережі, споруди,  обладнання,  що пов’язано   з виробництвом  та  забезпеченням  споживачів  водою,  теплом,  відведенням  та  очисткою  стічних  вод,  а  також  крематорії  та  кладовища.

Держкомітетом  сформовано  прогноз-програму  приватизації  майна  підприємств,  що  знаходяться  в загальнодержавній  власності.  Аналогічні  програми  на  рівні  комунальної  власності  є  в  кожній  області.

Роботу  з  приватизації майна  державних  підприємств  здійснює   Фонд  державного  майна  України  та  його  регіональні  відділення. Держкомітет   з  житлово-комунального  господарства, як орган  державного управління  визначає  основні  напрямки  цієї  роботи  в галузі,  розробляє  методичні  матеріали, проводить  навчання  кадрів,  координує  процес  приватизації  майна,  що  знаходиться   в  загальнодержавній  власності.

З  питань  цінової  політики  основні  напрямки  галузевої  Концепції  полягають  в  наступному.  Політика цін  та  тарифів  на  послуги  житлово-комунального  господарства,  що  передбачає  дотування  підприємств,  не         відповідає  ринковим  умовам.  Необхідно перейти на  нові ціни  та  тарифи, які забезпечили б їх  економічну  відповідність витратам  підприємств на надання послуг.

При  здійсненні  реформи  цін  та тарифів  виникає  ще одна  складна  комплексна  проблема  входження  житлово-комунального  господарства  та населення   до  ринкових  відносин -  адресні  компенсації    на  оплату  житлово-комунальних  послуг  малозабезпеченим  громадянам,  що  повинні  пом’якшити  наслідки  зростання  цін.

Основними  напрямками  проведення  реформи  цін  та  тарифів є :

• впровадження  єдиних  для  всіх споживачів  цін  та  тарифів;
• поступовий  поетапний  перехід  від  державного  дотування  житлово-комунальних підприємств   до  адресних  компенсаційних  виплат  безпосередньо споживачам  послуг  -  громадянам  з мінімальними й середніми доходами;
• поступова,  в міру  переходу  підприємств  на  бездотаційні  умови  господарювання, передача  функцій  затвердження  тарифів  місцевими органами  влади,  виходячи  з витрат  на  виробництво  житлово-комунальних  послуг  у  конкретному  населеному  пункті  з  урахуванням  оптимального рівня  рентабельності;
• розробка  та  впровадження механізму  стимулювання  споживачів  до    економії  при  користуванні  житлово-комунальними  послугами;
• удосконалення  законодавчих  та  нормативних  актів,  що  регулюють 

     взаємовідносини  між  споживачами  послуг   та підприємствами  житлово-

     комунального  господарства;

• організація  виготовлення  контрольно-вимірювальних приладів,  запірної 

 арматури  для  обліку  та  регулювання  споживання  холодної  і гарячої 

 води,  теплової  енергії  та  ін.

Розроблені за останні  роки законодавчі й нормативні акти, постанови Верховної Ради України, ряд Указів Президента України і  рішень Уряду дали можливість розпочати  реформування галузі й відносин у  житлово-комунальній сфері.

Указом Президента України  від 19.10.99 №1351/99 “Про прискорення реформування житлово-комунального господарства”  визначені основні напрями прискорення  реформування житлово-комунального господарства, а розпорядженням Кабінету Міністрів  України від 17.01.2000 р. № 30-р затверджено  перелік нормативно-правових актів  для реалізації цих напрямів.

Верховна Рада України  в червні 2001 р. розглянула стан формування цін і тарифів у житлово-комунальній  сфері і прийняла постанову щодо приведення цього процесу у відповідність  до чинного законодавства.

На сьогодні житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою  галуззю економіки з багатьма проблемами, які в останні роки вкрай загострились.

Незадовільним є фінансовий стан підприємств, зумовлений насамперед постійно зростаючою заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги  з боку підприємств, бюджетних установ  та населення. Погіршує ситуацію велика кількість пільг, передбачених законодавством для окремих категорій населення, і заборгованість бюджетів різних рівнів з відшкодування цих пільг.

Невирішеним залишається  питання фінансування не тільки розвитку, але й оновлення, модернізації та утримання діючих потужностей, насамперед водопостачання та водовідведення, санітарної очистки та переробки сміття, міського електротранспорту.

Технічний стан мереж і  споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства, дійшов критичної межі. В аварійному стані  перебуває 25 відсотків водопровідних  та 24 відсотки каналізаційних мереж, майже 14 тис. км теплових мереж. Близько 60 відсотків  котелень експлуатується більше 20 років. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які у 2-3 рази вищі.

Кількість та обсяги повністю замортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання та водовідведення, міськелектротранспорту, систем сміттєпереробки в 1,5-2 рази більші, ніж у будь-якій галузі країни. На межі повної зупинки ліфтове господарство.

На відновлення основних фондів вже сьогодні потрібно понад 5 млрд. грн. Стримує розвиток житлово-комунального господарства невідповідність структур та систем управління підприємствами житлово-комунального господарства умовам інтегрування в ринкову економіку.