Роздержавлення і приватизація як шлях перебудови відносин власності

Соціальна залежність підприємств  і організацій житлово-комунального господарства, незадовільний фінансовий стан внаслідок невідповідності  рівня доходів населення вартості виробництва житлово-комунальних  послуг, невпорядкована система пільг  та їх фінансування призводять до неспроможності надати якісні та в повному обсязі послуги, знизити їх собівартість.

Диспропорція в розвитку житлового будівництва та інженерного  забезпечення, що складалася протягом багатьох років, доступність та дешевизна  енергоносіїв створили ситуацію практично  повного ігнорування питань енергозбереження та запровадження ефективних маловитратних технологій у житлово-комунальній сфері.

Чинна законодавча та нормативна база недостатня і недосконала, не забезпечує правових засад реформування житлово-комунального господарства та взаємовідносин підприємств  і організацій галузі та споживачів послуг.

Житлово-комунальні підприємства не мають вагомих економічних  стимулів до оптимізації структури  тарифів і зниження нераціональних витрат матеріально-технічних ресурсів.

Монополізм комунальних  підприємств, нерозвиненість цивільно-правових механізмів відповідальності за кількість  і якість послуг, які сьогодні перебувають  на безпрецедентно низькому рівні, не дозволяють ефективно захищати інтереси споживачів.

Все це свідчить про наявність  системної кризи в галузі та про  міжгалузевий характер назрілих проблем, для розв’язання яких, а також  для забезпечення переходу до нової  моделі стійкого функціонування житлово-комунальному комплексу необхідне використання програмно-цільового методу.

Реформування економіки  загалом, перехід всіх галузей економіки  до роботи в ринкових умовах вимагають  прискореного реформування підприємств  житлово-комунального господарства, реорганізації  їх роботи зі споживачами, в першу  чергу з населенням.

Для прискорення реформування ЖКГ розроблена та схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 р. N 139 Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 рр. та на період до 2010 р.

Метою Програми є підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення  населення, поліпшення якості житлово-комунальних  послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат.

Реалізація Програми передбачає:

• досягнення взаємоузгодження регуляторних функцій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування, створення конкурентного середовища і формування ринку житлово-комунальних послуг, вдосконалення тарифної політики;
• забезпечення ефективної інвестиційної політики в галузі;
• запровадження стимулів до економного і раціонального господарювання та використання ресурсів;
• прозорість у прийнятті рішень щодо реформування житлово-комунального господарства, розвитку комунальних послуг та встановлення тарифів на послуги, залучення громадськості до проведення цих заходів;
• доступність житлово-комунальних послуг для громадян з низьким рівнем доходів, адресний соціальний захист населення при оплаті послуг.

Головними напрямами прискорення  реформування житлово-комунального господарства є:

• удосконалення системи управління підприємствами і організаціями  житлово-комунального господарства  усіх форм власності, розмежування функцій органів влади, підприємств – виробників послуг, споживачів житлово-комунальних послуг, розвиток ринкових відносин;
• поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення та розвиток конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризація підприємств і організацій, формування єдиної соціальної та фінансової політики на території самоврядування, створення та розвиток сільської комунальної служби в єдиній системі житлово-комунального господарства ;
• соціальний захист населення через систему адресних житлових субсидій, державних соціальних нормативів і стандартів у сфері житлово-комунального господарства;
• зменшення витрат та питомих витрат ресурсів у  житлово-комунальному господарстві, проведення ефективної енергозберігаючої політики.

Фінансово-економічне забезпечення реформування та розвитку житлово- комунального господарства.

Вирішення проблем забезпечення фінансової стабілізації житлово-комунального комплексу є головною передумовою  формування економічних взаємовідносин у цій галузі економіки країни, що передбачає:

• реструктуризацію та ліквідацію заборгованості у сфері житлово-комунального господарства;
• подолання збитковості житлово-комунального господарства і забезпечення стабільного і достатнього поточного фінансування виробництва житлово-комунальних послуг.

Для оздоровлення фінансової ситуації житлово-комунальному господарству насамперед треба реструктуризувати заборгованість бюджету та бюджетних організацій перед підприємствами житлово-комунального господарства і визначити реальні терміни її ліквідації; розробити заходи щодо погашення заборгованості населення.

Основними важелями, які  створять достатній рівень фінансування, є:

• забезпечення оплати споживачами вартості виробництва послуг;
• вдосконалення системи надання пільг та субсидій з оплати житла і комунальних послуг;
• забезпечення цільового використання складових тарифу (амортизаційних відрахувань, прибутку тощо) для модернізації і розвитку;
• державна підтримка модернізації комунального господарства як шляхом надання бюджетних коштів, так і формування фінансових інструментів надання гарантій щодо інвестицій, в тому числі іноземних;
• формування фінансово-кредитної системи розвитку та модернізації житлово-комунального господарства на території місцевого самоврядування, механізму залучення та повернення короткострокових і довгострокових кредитів та інвестицій.

Подальше реформування житлово-комунального господарства потребує удосконалення  правового та нормативно-методичного  забезпечення.

З урахуванням змін, що відбулися  в економіці України та її правовому  полі, необхідно розробити та впровадити низку нових законодавчих та нормативних  актів і внести відповідні зміни  до чинних, що регулюють економічні, соціальні та правові відносини  у житлово-комунальній сфері.

Реалізація програми дозволить:

• забезпечити надійність роботи інженерно-комунальних систем життєзабезпечення, комфортність і безпеку умов проживання громадян;
• підвищити ефективність роботи житлово-комунальних підприємств і знизити витрати та втрати на виробництво житлово-комунальних послуг;
• ліквідувати критичний рівень зносу основних фондів у житлово-комунальному комплексі;
• підвищити якість житлово-комунального обслуговування споживачів;
• скоротити нераціональне використання ресурсів на підприємствах житлово-комунального господарства та створити економічний механізм стимулювання збереження паливно-енергетичних ресурсів;
• підвищити господарську самостійність підприємств житлово-комунального господарства, їх відповідальність за якість обслуговування споживачів;
• забезпечити ефективне поєднання господарської самостійності конкуруючих підприємств та державного регулювання діяльності природних монополій, розвиток підприємницької активності та посилення захисту інтересів споживачів;
• досягти оптимального співвідношення рівня витрат на оплату за послуги та доходів населення. [8]

Розділ 2. Особливості і шляхи приватизаційних процесів в Україні.

Соціально-економічний розвиток України в найближчі роки і  у віддаленій перспективі визначатиметься  тими змінами, що відбулися і відбудуться  у системі власності і які  здійснювалися завдяки роздержавленню та приватизації. Приватизаційні процеси  і зміни у структурі власності, які мали місце протягом останніх років, привели не тільки до перебудови економічних відносин, а й змінили  суспільно-політичний лад у державі. Питання формування ефективної політики приватизації та управління державною  власністю на сучасному етапі  радикальних змін у державі є  досить актуальними.               Спочатку розглянемо ідеї і цілі приватизаційного процесу.          Зміна форми власності в нашій країні стала необхідною через надмірне одержавлення і монополістичне керування економікою з боку держави. З цього погляду, приватизація є важливою складовою системної економічної реформи. За рахунок зміни форми власності, шляхом трансформації планово-адміністративної економічної системи суспільство сподівається одержати ефективний механізм господарювання. Ці надії перегукуються з теоретичними розробками закордонних учених, де обґрунтовується взаємозв'язок між приватною формою власності на засоби виробництва і системою конкурентних відносин, з одного боку, а також підвищенням ефективності виробництва - з іншої. Однак такий підхід замовчує зміну соціальних відносин у суспільстві, що у перехідний період складають, по суті, головний зміст економічних реформ.

У свій час багато відомих  економістів нашої країни і ближнього  зарубіжжя писали, що ціль великої  приватизації полягає в поверненні народу власності, створеної його руками і на його гроші. Справжня мета полягала в передачі державної власності  в руки приватних підприємців, що -  у відмінності від директорів держпідприємств - вкладають у справу свій капітал, ризикуючи їм, а тому кровно зацікавлені в раціональному  використанні усіх видів ресурсів, у зниженні витрат виробництва і  зростанні прибутку, тобто  в підвищенні ефективності виробництва на своїх  підприємствах.

Інша мета приватизації полягала в масовому створенні реальних суб'єктів  ринку, чиї фінансові ресурси  відділені від ресурсів держави. Ці суб'єкти орієнтуються не на планове  завдання, спущене "зверху", а на реальний ринковий попит, і тому активно  борються за гроші споживачів. Інакше кажучи, друга важлива мета приватизації полягає в запуску механізму ринкової конкуренції, що дозволяє реалізувати переваги ринкової економіки на мікрорівні. Саме конкуренція спонукає власників підприємств здійснювати інновації, підвищувати якість продукції й обновляти її асортимент, знижувати відпускні ціни в міру зниження витрат, постійно перебудовувати виробництво відповідно до  змін обсягу, структури і динаміки ринкового попиту. Таким чином, конкуренція відіграє роль зовнішнього стосовно   підприємства фактора, що стимулює ріст ефективності виробництва.

Отже, основна задача приватизації  полягала в кардинальному підвищенні ефективності виробництва. Велика приватизація означає корінну трансформацію  соціально-економічного ладу. Однак  така трансформація може бути успішною тільки в тому випадку, якщо вона забезпечить  ріст ефективності виробництва, тобто  якщо ефективність виробництва на приватизованих підприємствах буде істотно вище, ніж на державних. Інакше кажучи, якщо будуть на практиці реалізовані переваги ринково-капіталістичних форм господарювання (ендогенні стимули до праці), то підприємницькій діяльності, інноваціям і технічному прогресові забезпечена  раціональна алокація і використання ресурсів суспільства [4, c.35].

Звертаючи до стартових умов побудови в нашій країні соціально  орієнтованої ринкової економічної  системи, необхідно відзначити, що в  дореформений період громадянам гарантувалися  право на працю і його оплату, безкоштовна освіта і медичне  обслуговування, соціальний захист, особиста безпека, мінімальна вартість житла, широкий  доступ до досягнень мистецтва і  культури. Протягом  багатьох десятиліть держава забезпечувала соціальні  гарантії (розроблялися відповідні нормативи  по всім складовим соціальної інфраструктури). Соціальна структура розвивалася  за рахунок централізованих капітальних вкладень. Отже, якщо при проведенні економічної реформи в Україні змінюються не цілі соціальної державної політики, а тільки методи і способи їхнього досягнення в процесі побудови ринкової економічної системи, то метою зміни форми власності повинна бути поряд з економічною і соціальна. І приватизація - як складова еволюційного економічного реформування, націленого на збереження всього коштовного, що є в старій системі, - повинна була стати важливим засобом побудови нової демократичної економіки.[7, c.37]

Отже, цілі та задачі, поставлені до приватизації були гарні, але ж  чи вдалося реалізувати їх на практиці? Спочатку проаналізуємо характер приватизаційного процесу, виходячи з проблем, що обмежують  ефект від зміни форм власності.  Розглянемо деякі з них.

1. Оцінка вартості основних фондів (ОФ) у даний час проводиться головним чином по залишковій вартості, що, у свою чергу, є функцією балансової вартості. Цей показник малопридатний для визначення продажної ціни основних фондів, тому що залишкова вартість часто не відбиває ні поточної, ні перспективної їхньої вартості. Набагато вірніше було б оцінювати ОФ по ринковій вартості. Показовий такий приклад: відновна вартість 2-кімнатної квартири в Києві (для цілей приватизації) складає усього дев'ять грн., хоча цю ж квартиру відразу можна продати дорожче в кілька тисяч разів.

2. Штучне заниження вартості ОФ. Для цього застосовуються різні методи. Розглянемо деякі з них.              Метод перший - штучне банкротство. Воно досягається за рахунок заниження цін на реалізовану продукцію і завищення цін на споживану сировину і матеріали. Найбільш "ефективно" це робиться на базі малих підприємств (МП), особливо якщо керівники дочірніх МП зв'язані родинними або діловими узами з материнським підприємством.          Не останню роль у штучному банкрутстві відіграють і фіктивні підприємства: вони дозволяють нарощувати дебіторську заборгованість, потім зникають, і борг не може бути погашений. Так, у 2004 р. податкова міліція виявила п'ять тисяч фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності [3,с. 68].                Часто комерційні структури ховають свій прибуток в офшорах. Наприклад, декількома пакетами акцій підприємств "Укррудпрома" володіють комерційні структури на Кіпрі.                          Метод другий - вартість ОФ навмисне занижується штучним скороченням кількості конкурсантів, зокрема, за допомогою введення багатьох додаткових умов для придбання підприємств. Наприклад,  у відношенні металургійного заводу імені Дзержинського таких умов було не менш п'яти.                 Метод третій - безкоштовна передача ОФ. Здійснюється в трьох варіантах:

1. Передача об'єктів з балансу на баланс.

2. Передача комерційним структурам, обласним державним  адміністраціям,   банкам і т.д. корпоративних прав державних підприємств у керування.

3. Тіньова приватизація: на неприватизованих підприємствах "сидять" ФГП і їхні керівники. Не купуючи акцій, ФГП (банки) отримують прибуток за рахунок фіктивних угод або простроченої кредиторської заборгованості, роблячи тиск на підприємство.                    Останнім часом   одержали широке поширення двійники материнських підприємств: паралельно з основним підприємством створюється інше, куди переходить трудовий колектив і передається велика частина основних фондів, а борги залишаються за старим підприємством. Крім того, можна відзначити історичну аналогію: спочатку багато державних підприємств здавалися в оренду, потім приватизувалися, а тепер йде повернення до оренди приватизованих підприємств, але доход замість держави одержують окремі групи.