Сучасні регіональні проблеми розвитку туристичного обслуговування в Україні

Проаналізуємо причини і мотиви споживачів купувати туристичні послуги. За метою подорожі розподіл туристів має такий вигляд: найбільшу питому вагу мають туристи, що подорожують з метою відпочинку (82,7% у 2011 р.), 8,8% туристів подорожують з метою лікування, 5% - з метою бізнесу або навчання (див. дод. З). Найменша частка припадає на спеціалізований туризм (0,2%). Дана структура свідчить про перевагу туризму з метою відпочинку, відновлення людських сил, дозвілля.

Динаміка іноземного туризму є нерівномірною. Спостерігається зростання обсягів послуг, наданих іноземним туристам: у 2007 р. – на 64,3%, у 2008 р. – на 27,6%, у 2010 р. – на 25,7% та на 0,5% у 2011 р.

Подібна динаміка помітна і щодо кількості іноземних туристів. Даний сегмент туристичного ринку повинен бути пріоритетним у залученні споживачів та розширенні його меж, оскільки саме його розвиток забезпечить надходження додаткових грошових коштів в економіку України.

Визначимо, чи зумовлена така динаміка розвитку туристичного ринку України загальносвітовими тенденціями. З 2003 р. по 2012 р. помітно невпинне зростання популярності туризму, що характеризується збільшенням кількості міжнародних туристичних прибуттів (з 694,6 млн. у 2003 р. до 1035 млн. у 2012 р.). При цьому, у 2009 році відбулось зменшення кількості прибуттів з 919,6 млн. до 880,3 млн., після чого позитивна динаміка відновилась і зберігається до цього часу. До того ж, зменшились і грошові туристичні надходження (з 944 млрд. дол. до 887,4 млрд. дол.). Отже, 2009 рік відзначився стриманням споживчого попиту на туристичні послуги не тільки в Україні, а й на світовому ринку. Тому можна припустити, що погіршення показників в Україні відповідає загальносвітовим тенденціям, зумовленим глобальною фінансово-економічною кризою. Звідси виникає необхідність швидкого подолання негативних її наслідків в Україні для збереження конкурентних позицій на міжнародному ринку туристичних послуг.

З’ясування основних причин динаміки показників розвитку туристичної сфери та зміни структури туристичного ринку дасть змогу передбачити тенденції використання туристичного потенціалу територій та розробити необхідні заходи для зростання економіки регіонів та України в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Проблеми та напрями подальшого розвитку туристичного комплексу України

Оцінюючи ситуацію в рекреаційно-туристичному комплексі держави і регіонів, яка склалася на сьогодні, можемо зазначити наступне:

- рекреаційно-туристичний комплекс України за десятиліття не зумів подолати інерції в розвитку і вийти на прогнозовані показники, трансформуватися у високорентабельний сектор економіки.

- основними рекреаційними регіонами продовжують залишатися АР Крим, Херсонська, Запорізька, Одеська, Миколаївська, Львівська, Закарпатська області, туристичними центрами — Київ, Севастополь, Івано-Франківська область. Водночас у таких традиційно рекреаційних регіонах, як Львівська та Херсонська області, відбувалося поступове скорочення обсягів рекреаційної діяльності із одночасною переорієнтацією на туризм. Натомість Закарпатська, Миколаївська, Одеська, Полтавська області при скороченні туристичних потоків здійснювали нарощування в рекреаційній сфері.

- диспропорції у розвитку регіональних рекреаційно-туристичних комплексів продовжують залишатися значними, навіть поглиблюються, що обумовлюється як активізацією конкуренції на внутрішньому ринку рекреаційно-туристичних послуг, так і відсутністю дієвих стратегій розвитку регіональних рекреаційно-туристичних послуг.

Одним з найбільш проблемних питань залишається низький рівень рекреаційної діяльності переважної більшості регіонів, що не може бути виправданим ні з точки зору внутрішніх потреб регіонів в оздоровленні населення, зокрема короткочасному відпочинку на вихідні дні; ні з урахуванням вимог щодо раціонального та за призначенням використання природних оздоровчих та рекреаційних ресурсів, які є практично у кожному регіоні; ні з позиції загальнодержавних пріоритетів зміцнення здоров’я населення та збереження його працездатності, поліпшення демографічної ситуації в країні.

Стосовно останнього варто зазначити, що, на превеликий жаль, констатуючи вкрай незадовільну медико-демографічну ситуацію в Україні, переважання у структурі захворюваності хронічних неінфекційних хвороб, зростання смертності і скорочення середньої очікуваної тривалості життя, принципи державної політики щодо забезпечення прав громадян на охорону здоров’я не передбачають широкомасштабних профілактичних заходів, а базуються на традиційних підходах, де пріоритет надається медикаментозному лікуванню. Про це яскраво свідчить Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002-2011 роки, в якій відсутні положення щодо санаторно-курортного лікування і оздоровлення населення — найбільш природного і адаптогенного засобу як лікування, так і профілактики багатьох хвороб, загального зміцнення здоров’я дорослих і дітей.

Вочевидь, за відсутності належної уваги з боку держави до цих питань, на місцях розвиток рекреаційно-туристичної сфери відбувається за залишковим принципом, як і в державі у цілому.

При мовчазному самоусуненні держави від втручання і вирішення багатьох проблемних питань (приватизація санаторно-курортних і рекреаційних об’єктів профспілкової власності, передача в довготривалу оренду земель рекреаційного призначення, відсутність належного контролю за використанням природних оздоровчих і рекреаційних ресурсів тощо) на місцях відбувається непрозора і неконтрольована, у багатьох випадках, передача природних ресурсів високої якості і вартості (оздоровчих і рекреаційних) у приватну власність, що в подальшому часто має наслідком обмеження доступу до користування цим ресурсом інших громадян на правах вільного і рівного доступу до використання природних лікувальних і рекреаційних ресурсів.

Схожу картину можемо спостерігати і щодо використання туристичних ресурсів, де доступ громадян до туристичних послуг обмежується у непрямий спосіб через відсутність доступного у ціновому відношенні туристичного продукту та переважання закладів розміщення високого класу з відповідно високими цінами або ж закладів, що можуть запропонувати дешеві послуги з розміщення, проте неприйнятної для споживача якості.

За таких умов не варто очікувати загального покращення у розвитку рекреаційно-туристичного сфери держави і регіонів. Без належної уваги з боку держави до розвитку рекреації і оздоровчого туризму якісні санаторно-курортні, рекреаційні і туристичні послуги стануть доступні лише обмеженому колу громадян із високими статками при практичній недоступності для широкого загалу потребуючих. Це не стимулюватиме розширення мережі санаторно-курортних і оздоровчих закладів, готелів та інших закладів розміщення, загального розвитку регіональних рекреаційно-туристичних комплексів. Не сприяє цьому також і політика розвитку туризму з орієнтацією на іноземного туриста та на виїзний туризм, що до кінця себе не виправдала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 1. Тенденції розвитку туристичного ринку України у значній мірі відповідають загальносвітовим тенденціям. Майже всі країни, задіяні у міжнародному туризмі, відчули негативний вплив глобальної економічної кризи. Головна проблема її наслідків для розвитку туризму в окремих країнах полягає в тому, що саме в період кризи та після кризовий період може відбутись перерозподіл часток країн в загальній структурі міжнародного туристичного ринку. Додаткове підкріплення даного впливу внутрішньодержавними причинами збільшує ризик втрати ринкової ніші та конкурентних позицій країни на світовому ринку туристичних послуг. Зміна негативної динаміки показників розвитку туризму в Україні позитивною свідчить про збереження іміджу країни-виробника якісного туристичного продукту як для споживання громадянами України, так і іноземними відвідувачами.

2. Пряма залежність між  доходами населення і обсягом  виїзного та внутрішнього туризму  свідчить про те, що підвищення  рівня і якості життя населення  зумовлює необхідність задоволення  всезростаючих потреб населення  у більш якісному туристичному  продукті.

Першочергове завдання полягає у створенні конкурентоспроможного продукту сфери туризму з метою залучення більшої кількості як внутрішніх, так і іноземних туристів. За умов пріоритетності розвитку туристичної сфери, ефективного управління на державному та регіональному рівнях дасть змогу підвищити рівень використання туристичного потенціалу країни і регіонів та забезпечить сталий розвиток регіональних господарських систем.

Основними завданнями економічної діяльності у сфері туризму є :

а) створення (комплектування) туристичного продукту;

б) формування ринку туристичних послуг;

в) удосконалення інфраструктури туризму;

г) реалізація туристичних послуг через систему оптової й роздрібної торгівлі з використанням комп'ютерних технологій;

д) пріоритетний розвиток внутрішнього та в'їзного туризму.

Туристична діяльність ґрунтується на умовах і факторах, що охоплюють економіку, політику, культуру країн світу, на швидкості проникнення у світову цивілізацію, здатності адаптації до нових туристичних технологій, що ґрунтуються на комп'ютерній техніці, та гнучкого просування до інтеграційних та інших процесів у світовому просторі.

Оцінка динаміки туристичних потоків свідчить про те, що протягом існують позитивні тенденції щодо розвитку туризму в Україні.

Реалізація державної політики розвитку туризму має здійснюватися на основі дотримання нормативно-правової бази законодавства в сфері індустрії туризму; розвитку співробітництва із закордонними країнами і міжнародними туристичними організаціями та участі у розробці та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

 Подальший розвиток  туристичної індустрії має ґрунтуватися  на нових механізмах господарювання, ефективних організаційно-управлінських  структурах, економічній свободі  виробників туристського продукту, що в умовах вільної конкуренції  забезпечить насичення ринку  високоякісними послугами і сприятиме  соціально-економічному розвитку  країни.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Агафонова Л. Туризм, готельний  та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання : Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Л. Агафонова, О. Агафонова; Київський ун-т туризму, економіки і права. -К.: Знання України, 2008. -351 с.

2. Азар В.И., Экономика туристского рынка / В.И. Азар, С.Ю. Туманов//. - М.: ИПК госслужбы, 2009. – 203 с.: ил. - ISBN 5-94125-050-9

3.Алейникова Г.М. Организация и управление турбизнесом: Учеб. пособие. – Донецк, 2002. – 184 с.

4. Аналіз динаміки та головні тенденції розвитку туризму: [Електронний ресурс] //Офіційний сайт Державної служби туризму і курортів України. – Режим доступу: www.tourism.gov.ua - Назва з екрана.

5. Аналіз інформаційних систем оброблення даних туристичної сфери: [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: www. nbuv.gov.ua/portal/chem.../ 258_Szachowska_18_10.pdf . – Назва з екрана

6. Боголюбов В.С., Орловская В.П. Экономика туризма. – М.: Академія, 2005. – 192 с.

7. Бутко М. П. Туризм – важлива галузь економіки / М. П. Бутко // Сіверянський літопис. – 1997. – № 4. – С. 3-7.

8. Герасименко В.Г. Основы туристического бизнеса: Учеб. пособие. – Одесса: Черноморье, 1997. – 160 с.

9. Гуменюк Ю.П. Удосконалення управління рекреаційно-туристичним комплексом регіону // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Зб. наук. праць. Вип. 3 (XLVII) НАН України. ІРД. Ч.І – Львів, 2004. С.435-441.

10. Державна служба курортів і туризму України //www.tourism.gov.ua

11. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу / Л.П.Дядечко - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.

12. Закон України Про туризм: від 15.09.1995 р., № 324/95-ВР; зі змінами станом на 02.10.2012 // ВВР. – 2012. – N 40. – Ст. 477. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1086.367.10&nobreak=1 ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА 2’2013[40] Всеукраїнський науково-виробничий журнал

13. Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 228 с.

14. Квартальнов В. А. Туризм: Учебник / В. Квартальнов; Российская международная академия туризма. – М.: Финансы и статистика, 2009.-314 с.

15. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. – 300 с.

16. Котляров Е.А. География отдыха и туризма. Формирование и развитие территориальных рекреационных комплексов. – М.: Мысль, 1978.

17. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України: Монографія. – Львів, 1997. – 259 с.

18. Наказ Про затвердження Методики розрахунку обсягів туристичної діяльності: від 12.11.2003 р., № 142/394. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=z1128-03

19. Про туризм: Закон України в редакції від 18.11.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №13. - с.180.

20. Самко О. О. Генезис економічної теорії та методологічні підходи до оцінки туристичного потенціалу регіону / М. П. Бутко, О. О. Самко // Економіка та держава. – 2009. – № 6 (77). – С. 33–38.

21. Самко О. О. Особливості формування та функціонування регіонального ринку туристичних послуг / О. О. Самко, М. П. Бутко // Продуктивні сили і регіональна економіка: зб. наук. праць. : у 2 ч. / РВПС України НАН України. – Ч. 2 – К. : РВПС України, 2008. – С. 53–64.

22. Статистичний щорічник України за 2011 рік / Державна служба статистики України / За ред. О.Г. Осауленко – К. : ТОВ «Август трейд», 2012. – 559 с.

23. Стецюк О.В. Туристичний комплекс Карпатського регіону України: структура та територіальна організація: Автореф. дис. ...канд. географ. наук: 11.00.02/Львівський національний університет ім.І.Франка. – Львів, 2006. – 17 с.