Сучасні регіональні проблеми розвитку туристичного обслуговування в Україні

- формує ринок туристичних  послуг різного рівня комплексності;

- виступає мультиплікатором  росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;

- є сферою, в якій дешево  створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;

- виступає ефективним  засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;

- сумісність практично  з усіма сферами, галузями і  видами діяльності людини;

- має переваги в інтеграційних  і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Основною властивістю туризму є його здатність впливати на економіку регіону, країни і світу.

II.Передумови розвитку і розміщення туристичного комплексу

Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку в'їзного та виїзного туризму.

Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

З огляду на місце і роль туризму в світовій економіці, Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 pp., у якій було надано пріоритет розвиткові в'їзного і внутрішнього туризму[4].

На основі державної програми розроблені і виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів. Розвиток туризму в них узгоджено з такими секторами економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і туристичного призначення. Туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

Результатом виконання програми розвитку туризму в Україні стало перевищення темпів зростання кількості в'їзних туристів над виїзними. Протягом періоду 2002-2010 рр. виїзний туристичний потік збільшився з 14,85 млн. осіб у 2002 р. до 15,33 млн. осіб у 2010 р., тоді як за цей же період в'їзний туристичний потік зріс із 9,17 млн. осіб у 2002 р. до 20,7 млн. осіб у 2010 р.

 Оцінка динаміки туристичних потоків (див. табл. 2.1) свідчить про те, що протягом 2002-2010 рр. мали місце позитивні тенденції щодо розвитку туризму в Україні, а саме - спостерігалось більш стрімке зростання в'їзного туристичного потоку на фоні повільного приросту (в період 2007-2008 рр. поступового скорочення) виїзного туризму, що поступово призвело до створення позитивного сальдо туристичних потоків в 2009 р.

 

Таблиця 2.1

Роки	Виїзний туристичний потік			В'їзний туристичний потік			Сальдо туристичних потоків
	Млн. осіб	Приріст, млн.	Темп приросту, %	Млн. осіб	Приріст, млн.	Темп приросту, %
2003	14,73	- 0,12	- 0,8%	10,52	1,35	14,7%	-4,21
2004	14,79	0,06	0,4%	12,51	1,99	18,9%	-2,28
2005	15,49	0,7	4,7%	15,63	3,12	24,9%	0,14
2006	16,45	0,96	6,2%	17,63	2	12,8%	1,18
2007	16,88	0,43	2,6%	18,94	1,31	7,4%	2,06
2008	17,33	0,45	2,7%	23,1	4,16	22,0%	5,77
2009	15,49	-1,84	-10,6%	25,4	2,3	10,0%	9,91
2010	15,33	-0,16	- 1,0%	20,7	-4,7	-18,5%	5,37

 

Незважаючи існуючі кризові явища, які в майбутньому впливатимуть на попит та використання пропозицій на туристичному ринку, експерти прогнозують перспективу подальшого розвитку галузі туризму.

Реалізація державної політики розвитку туризму здійснюється шляхом:

- визначення пріоритетних  напрямів туристичної діяльності;

- відновлення та охорони  туристичних ресурсів;

- залучення громадян до  раціонального використання вільного  часу;

- удосконалення нормативно-правової  та податкової бази туризму, адаптації  її до світових стандартів  і контролю за дотриманням  законодавства;

- запровадження пільгових  умов для малозабезпечених верств  населення;

- стимулювання інвестицій  у туризм і розвиток туристичних  ресурсів гарантії безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів  і майна;

- організації й розвитку  системи наукового забезпечення  туризму, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів  у сфері туризму;

- ліцензування туристичної  діяльності, стандартизації та сертифікації  туристичних послуг, визначення  кваліфікаційних вимог до посад  фахівців туристичного супроводу  тощо;

- встановлення єдиної  системи статистичного обліку  та звітності у сфері туризму  та курортно-рекреаційного комплексу;

- розвитку співробітництва  із закордонними країнами і  міжнародними туристичними організаціями;

- участі в розробленні  та реалізації міжнародних програм  розвитку туризму тощо [11].

Необхідною умовою функціонування туристичної індустрії є стабільна політична обстановка в країні.

Позитивна дія факторів розвитку туризму забезпечує високі економічні результати, стабільний розвиток діяльності та успішне вирішення соціальних питань.

Виділені фактори впливу на туризм в Україні визначили цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичного бізнесу, передбачені законом України «Про туризм».

Основні цілі державного регулювання туристичної діяльності:

- забезпечення прав громадян  на відпочинок, відновлення та  зміцнення здоров'я, на безпечне  для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб  та інших прав;

- захист прав і законних  інтересів туристів і суб'єктів  туристичного бізнесу;

- відновлення та збереження  цілісності туристичних ресурсів  України, їх раціональне використання  й охорона при плануванні та  забудові територій, на яких розміщені  об'єкти туристичних відвідувань;

- створення сприятливих  умов для удосконалення й розвитку  індустрії туризму, підтримка пріоритетних  напрямів туристичної діяльності.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

- удосконалення правових  засад регулювання туристичних  відносин;

- становлення туристичного  бізнесу як високорентабельної  галузі економіки;

- заохочення національних  та іноземних інвестицій у  розвиток індустрії туризму та  створення нових робочих місць;

- сприяння розвитку в'їзного  та внутрішнього туризму, сільського  та екологічного (зеленого) туризму;

- розширення міжнародного  співробітництва у сфері туристичної  діяльності та утвердження України  на світовому туристичному ринку;

- гармонізація законодавства  України про туризм до світових  вимог, створення нормативної бази  функціонування систем стандартизації  та сертифікації робіт і послуг  в туристичному бізнесі тощо.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у «вільному плаванні», бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.

III. Сучасний рівень  розвитку і структура туристичного  комплексу

 Згідно із Законом  України «Про туризм» (у редакції 2003 р.), туристична індустрія представлена  сукупністю різних суб’єктів  туристичної діяльності (готелі, туристичні  комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які  забезпечують прийом, обслуговування  та перевезення туристів [19]. В. Ф. Кифяк дотримується законодавчого визначення цього поняття, а також розглядає туристичну індустрію як «вид економічної діяльності», яка реалізується на туристичному ринку [15, с. 69]. Окремі автори досліджують індустрію туризму за її складовими, тобто індустрію транспортного забезпечення, розміщення, харчування.

Туристична індустрія представлена різними суб’єктами господарювання: підприємствами, установами й організаціями, приватними підприємцями, які виготовляють і реалізують туристичні продукти (товари та послуги туристичного попиту). Отже, індустрія туризму визначається як сукупність організаційних форм бізнесу, які здійснюють функції розміщення, перевезення, харчування, пізнавально-розважального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення.

Як уже зазначалося, близьким за змістом до поняття «індустрії туризму» є поняття «рекреаційно-туристичний комплекс», або ж «територіальний рекреаційно-туристичний комплекс». Здійснивши аналіз фахової літератури, ми дійшли висновку, що рекреаційно-туристичний комплекс - це система економічно та соціально поєднаних окремих галузей, виробництв, виробничих підприємств і підприємств сфери послуг на певній території, призначення яких полягає у забезпеченні рекреаційними послугами населення конкретної територіальної одиниці. Рекреаційно-туристичний комплекс – це типовий міжгалузевий комплекс, оскільки в рекреаційному обслуговуванні, прямо чи опосередковано, бере участь багато різних галузей і видів економічної діяльності. Як бачимо, у визначеннях, рекреаційно-туристичний комплекс пов’язується з певною територією, і деколи замість терміну «рекреаційно-туристичний комплекс», з’являється поняття «територіальний рекреаційно-туристичний комплекс». Вважаємо, що у цьому термінологічному словосполученні слово «територіальний» можна опустити, оскільки рекреація завжди має просторове значення. Важливою проблемою, яка випливає з аналізу рекреаційно-туристичних комплексів (систем), є рекреаційне районування (зонування) певної території, тобто виділення менших за рангом рекреаційно-туристичних утворень.

Автори, що займалися розробкою методологічних основ визначення поняття рекреаційно-територіальних утворень, пропонували багато суттєво відмінних одна від одної методик їх організації та принципи функціонування. Все це свідчить про актуальність даного питання. При організації рекреаційно-територіальних утворень ми зіштовхуємося із конгломератами, елементи яких пов’язані між собою та навколишнім середовищем величезною кількістю прямих і зворотних зв’язків. Найбільш логічним видається підхід, за якого структура рекреаційно-туристичного комплексу має такий вигляд (див. дод. А). В основу цього рекреаційного поділу території покладено такі основні ознаки:

1) атрактивні рекреаційні ресурси даної території;

2) соціально-економічний  потенціал для рекреаційного  освоєння території;

3) частка реалізованого  рекреаційного продукту у валовому  продукту території, тобто ступінь  її рекреаційної спеціалізації;

4) інші особливі ознаки (місцеві традиції, промисли, релігійне  значення);

5) стан матеріальної та  допоміжної бази рекреації в  регіоні.

Отже, рекреаційно-туристичний комплекс (РТК) - це міжгалузевий комплекс, який структурно складається з самостійних, проте тісно пов’язаних галузей, що продукують товари і послуги для потреб туризму. Одні галузі повністю обслуговують рекреаційно-туристичний комплекс, а доходи інших лише частково залежать від туристичної діяльності. За розрахунками Всесвітньої туристичної організації, частка доходів від обслуговування туристів у загальному обсязі доходів є такою: