Сім чудес України. Рекреаційні ресурси України та нетрадиційні туристичні продукти

 

Реферат з курсу «Регіональна економіка»

на тему «Сім чудес України. Рекреаційні ресурси

України та нетрадиційні туристичні продукти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир 2011

 

Зміст

Вступ.............................................................................................................................3

1. Рекреаційні ресурси України…............................................................................4
1. Основні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі...............5
2. Аналіз туристичного ринку України в сучасних умовах розвитку економіки.........................................................................................................10
2. Нетрадиційні туристичні продукти.....................................................................15

2.1. Чорнобильська зона відчуження як новий туристичний продукт.............15

3. Сім чудес України..................................................................................................21
1. I етап: Сім історико-культурних пам'яток України......................................22
2. IIетап: Сім природних чудес України ...........................................................24
3. III етап: Сім чудес України: замки, фортеці, палаци....................................27

Висновки........................................................................................................................28

Література......................................................................................................................29

 

Вступ

 

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

Географічне положення  України та її природні ресурси є  сприятливими для розвитку санаторно-курортного та туристичного господарства. Узбережжя Чорного та Азовського морів, гірські масиви Карпат і Криму, лісові простори Полісся, розвинена транспортна мережа, бальнеологічні ресурси та мінеральні джерела є головними чинниками для розвитку рекреаційних зон і будівництва рекреаційних споруд.

Рекреаційне господарство займає важливе місце в соціальній інфраструктурі України. До закладів рекреації  належать санаторії, курорти, пансіонати, бази відпочинку тощо. Розвиток рекреаційного  господарства базується на природних ресурсах та інфраструктурі обслуговування.

Крім природних рекреаційних ресурсів (морські узбережжя, гірські  курорти, лісові масиви тощо) в Україні  туристів приваблюють пам’ятки архітектури. Найпопулярнішими курортними місцями в Україні є Крим, Шацькі озера, Карпати. Також широку популярність серед туристів мають такі міста: Київ — столиця Держави, Львів — місто, сповнене історичними архітектурними пам’ятками, Одеса — місто відоме як столиця гумору. Дуже популярними в Україні є екскурсії по старовинних замках та фортецях, найбільше їх у західних областях.

Сфера туристичних інтересів  в Україні включає як активний відпочинок і спортивний туризм, так  і мандрівки з пізнавальними  цілями, де об’єктом пізнання є історична, археологічна та релігійна спадщина країни. Мандрівки Україною можуть також бути спрямованими на покращення здоров’я.

Також можна зазначити, що поряд з існуючими та широко поширеними в країні видами туризму з'явився менш розвинений нетрадиційний туризм. Він отримав розвиток на території України порівняно недавно. У спрощеному вигляді, нетрадиційні види туризму - це такі види рекреаційної діяльності, які не типові для даної місцевості.

Туристична діяльність в Україні сприяє розвитку тих  територій, де є рекреаційні ресурси і немає перспектив для промисловості, створюючи нові робочі місця, підвищуючи рівень доходів населення, водночас забезпечуючи збереження пам'ятників історії, архітектури, культури

 Туризм в Україні  може і повинен стати сферою  реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Завдання цієї роботи полягає у глибшому вивченні рекреаційного комплексу України, зокрема, природних, соціально-економічних, історичних передумов його розвитку, розкритті порівняно нових, але не менш цікавих видів туризму, а також у визначенні проблем та напрямів подальшого розвитку рекреаційного господарства в сучасних умовах розвитку економіки.

 

1. Рекреаційні ресурси України

 

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так  і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

 Туристичні  ресурси можна розподілити на  три групи:

 Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти; об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Рекреаційні ресурси - географічні об'єкти, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення.

Україна володіє  багатими природнокліматичними, культурно-історичними  та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для  розвитку багатьох видів туризму. Більшість  регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями. [7, с.21-23]

 Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

Найбільшим санаторно-курортним  і туристичним районом України  є Крим. Щороку його відвідують близько 5 млн осіб. У причорноморських та приазовських областях (Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській) туристів приваблюють тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води. Карпатський регіон відзначається значною кількістю санаторіїв і пансіонатів (понад 150), що працюють на базі унікальних цілющих мінеральних вод.

Крім природних рекреаційних ресурсів (морські узбережжя, гірські  курорти, лісові масиви тощо) в Україні  туристів приваблюють пам’ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін., яких особливо багато в Києві, Львові та інших обласних центрах. Вони належать до соціально-економічних рекреаційних ресурсів України.

Це унікальні  ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля..

Рекреаційні ресурси  України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

Досвід показує, що майже  в усіх областях України щорічно  проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.[6, с. 298-305]

На даний момент першочерговим завданням рекреаційного господарства є прискорений розвиток інфраструктури санаторно-курортного та туристичного господарства, є вдосконалення кадрового забезпечення, розвиток нових перспективних районів лікування та „зеленого” туризму. Такими можуть бути мальовничі схили Сіверського Дінця, Шацькі озера, лісисте Українське Полісся.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі  можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних  зв`язків відкриває нові шляхи  для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

 

 

1. Основні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі

 

Згідно із Законом "Про  туризм" : туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчими, пізнавальними чи професійно-діловими цілями без заняття оплачуваною діяльністю.[1]

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Аналізуючи перспективи  розвитку туристичної індустрії в Україні, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

 Стратегічною метою  розвитку туристичної індустрії  в Україні можна визначити  створення конкурентоспроможного  на світовому ринку туристичного  продукту, здатного максимально  задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

 Нарощування темпів  та підвищення ефективності роботи  підприємств сфери туризму, становлення  туристичної галузі як однієї  з провідних галузей вітчизняної  економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.[6, с.123-126]

Фактори, що спричиняють  розвиток туризму, неадекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному  потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з них є:

• недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності. Потрібно також відзначити, що нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів (лише близько 10% готелів відповідають). Чинне законодавство України містить нечіткість щодо визначення готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг та відомчого підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Закону України "Про розвиток готельного господарства". Положення Закону повинні визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на зазначеному ринку.
• про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток, облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). Крім того, підтримання належного стану потребують і рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України, інші об’єкти туристичних чи екскурсійних послуг [6, с.25];
• необхідність надати відповідні повноваження органам місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах. Це сприятиме оздоровленню економіки в регіонах, соціальному захисту його населення та поліпшенню ситуації в туризмі загалом. Першочерговим має бути поетапне передання місцевим органам влади прав на ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію підприємств готельного господарства та пунктів харчування, а також повноважень щодо відповідного контролю. Переважання у плануванні та управлінні територіального принципу найбільше відповідає оптимізації експлуатації рекреаційно-туристичних ресурсів. В основу планування та управління повинна бути покладена територія, насамперед природно-економічний регіон, однорідними умовами використання та відтворення рекреаційно-туристичних ресурсів і розвитку продуктивних сил. Територіальні плани розвитку рекреаційно-туристичної галузі повинні мати визначальний характер і орієнтувати заклади в плануванні виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг[4].
• відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів.Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням. Необхідно забезпечити регулярне проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо; створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюються вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців; проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів туризму; організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в країну найбільшого числа іноземних туристів;
• низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги. В нашій державі поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду;
• випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм. Для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макро- та мікросередовища взаємопов'язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему [4]. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.
• відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів. Необхідно створити умови для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;
• відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності. Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямків розвитку національної культури та економіки. Державна політика в рекреаційно-туристичній галузі повинна бути направлена на: 
  - сприяння залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів у галузь. Незважаючи на великий потенціал розвитку галузі, інвестиції у розвиток туристичних послуг скорочуються. Так, заданими Держкомстату України, у 2009 р. освоєно (використано) інвестицій в основний капітал у діяльність готелів та ресторанів на суму 2589 млн. грн., що на 27,9% менше, ніж у 2008 р. [10]; 
  - збільшення обсягів фінансування, інформаційно-рекламних заходів щодо рекреаційно-туристичних можливостей України; 
  - вдосконалення законодавчої та нормативної бази; 
  - створення єдиної методологічної бази розрахунків щодо кількісного визначення впливу рекреаційно-туристичної галузі на економіку держави в цілому та окремих регіонів; 
  - збільшення потоку іноземних туристів і України шляхом максимального спрощення процедури оформлення візових документів, прикордонного та митного контролю для іноземних туристів;
• розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;
• проведення сертифікації туристичних послуг;
• здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;
• удосконалення порядку ліцензування суб’єктів туристичного підприємства.