Заповідна справа. Збереження біорізноманіття

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

    Створений відповідно  до Постанови Кабінету Міністрів  від 08.02.1994 р. за № 79 “Про  державний історико-культурний заповідник  у м. Корсуні-Шевченківському  Черкаської області”. Загальна площа  заповідника складає 106 га. На  території заповідника знаходиться  27 пам’яток археології, архітектури  та містобудування, історії, мистецтва  та природи. У м. Корсуні-Шевченківському  є пам’ятки архітектури XVIII —  початку XIX ст. (палац, башта в’їзних  воріт, триповерховий флігель,  каретна, манеж, дві православні  каплички, швейцарський будиночок); пам’ятка садово-паркового мистецтва  XVIII — початку XIX ст. — ландшафтний  парк; пам’ятка історії — могила  І.М.Сошенка; пам’ятка археології  — городище XI ст.; у смт Стеблові  — будинок та садиба Головинських, могила батька і діда І.С.Нечуя-Левицького, Василя Авраменка; у селі Виграєві  — місце остаточного розгрому  польської армії українським  військом під командуванням Богдана Хмельницького. До складу заповідника входять: Музей історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей, художня галерея у м. Корсуні-Шевченківському, Меморіальний музей К.Г.Стеценка у с. Квітках, філіал заповідника — Літературно-меморіальний музей І.С.НечуяЛевицького у смт Стеблові. У фондах заповідника нараховується понад 53 тис. одиниць зберігання.

ТРАХТЕМИРІВ. ДЕРЖАВНИЙ  ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТРАХТЕМИРІВ”

     1578 р. польський король Стефан Баторій передає козакам містечко Трахтемирово разом з прилеглими землями і Зарубським монастирем. За дорученням короля козаків переписали в реєстри та призначили гетьмана. Трахтемирів, фактично, став офіційною столицею реєстрових козаків. З початком визвольної війни 1648 р. була створена Трахтемирівська сотня Канівського полку. У 1649 р. Трахтемирів — місце ув’язнення коронних гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського. 1678 р. місто було зруйноване турками. Пізніше його відбудували. 1748 р. місто зруйноване гайдамаками. Нині в с. Трахтемирові залишилося козацьке кладовище ХVІІ—ХVІІІ ст.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТРАХТЕМИРІВ”

  Створений відповідно до Рішення Черкаської обласної ради народних депутатів від 09.08.1994 р. за № 3 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1994 р. за № 446 про Державний історико-культурний заповідник “Трахтемирів”. Територія заповідника розташована на правому крутосхилому березі Дніпра між селами Трахтемирів та Григорівка Канівського району, на рубежі Черкаської і Київської областей. Саме ця ділянка узбережжя Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 19.06.1986 р. за № 185 була оголошена заповідною територією “Трахтемирів” з метою забезпечення охорони нерухомих пам’яток історії, археології та унікальних пам’яток природи. Дослідження території розпочалося в XIX ст. У 1899 р. біля с. Зарубинці В.В. Хвойкою було розкопане поселення, яке потому дало назву археологічній культурі — зарубинецька. Серед останніх відкриттів особливу наукову цінність має ранньослов’янське городище на горі Лисуха, де на цей час розкопано близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто. На думку деяких дослідників, це може бути літописне місто Пересічень.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО — КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА”

    Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 284 від 13.03.2002 р. з метою збереження і раціонального використання пам’яток землеробської трипільської культури. До складу заповідника нині входить 11 поселень трипільської культури, що розташовані на території трьох районів області, а саме: Тальянки, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївка — Тальнівський район; Косенівка, Доброводи, Аполянка — Уманський район; Вільховець, Чичиркозівка — Звенигородський район. Загальна площа заповідника — 2045 га. У селі Легедзине створено музей поселень трипільської культури. Нині заповідник перебуває на стадії становлення. В перспективі розвитку заповідника заплановано створення об’єктів музейнотуристичного призначення, серед яких музей трипільської культури у м. Тальне. В місці проведення розкопок біля с. Тальянки планується створення критого павільйону над групою розкопаних та реконструйованих трипільських жител.

УМАНЬ. ДЕРЖАВНИЙ  ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „СТАРА УМАНЬ”

        Місто — районний центр Уманського району Черкаської області. Розташоване на Придніпровській височині над рікою Уманкою (басейн Південного Бугу). З 1569 р. Уманщина перебувала у складі Польщі. В 1609 р. в сеймовому акті «пустинь, іменована Уманью», була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському та вінницькому старості Валенсію Олексію Калиновському. Вперше як містечко згадується в офіційних документах від 1616 р. В 1629 р. в Умані вже була дерев’яна фортеця з ровами і валами. Містечко належало до Брацлавського воєводства.

У 1648 р. місто стало адміністративним центром Уманського козацького полку. З 1648 по 1667 рр., Умань входила до складу козацько-гетьманської держави. За Андрусівським перемир’ям місто знов увійшло до складу Речі Посполитої. Після руйнування міста у 1674 р. військами Дорошенка разом з турками і татарами Умань приходить в занепад, який продовжується до 1726 року, коли місто з околицями переходить у володіння Франциска Потоцького. В 1760 р. місту було надане Магдебурзьке право. В 1793 р. Умань увійшла до складу Російської імперії і в 1795 р. стає повітовим містом Вознесенської губернії Російської імперії, а в 1797 р. входить до складу Київської губернії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ  ЗАПОВІДНИК „СТАРА УМАНЬ”

  Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 833 від 31.08.2005 р. на виконання Розпорядження Президента України від 18.04.2005 р. за № 969/2005-рп. На території заповідника знаходиться понад 150 пам’яток археології, архітектури, містобудування та культури. До пам’яток археології відносяться залишки поселень пізнього палеоліту, трипільської культури, доби пізньої бронзи, черняхівської культури та періоду Київської Русі; архітектури та містобудування — будівлі початку XIX ст. — готелі “Брістоль”, “Європа”, “Лондон”, “Гранд-отель”, міська управа, чоловіча та жіноча гімназії, комерційний банк, римо-католицький костел та торгові ряди (ратуша). За твердженням дослідників, автором трьох пам’яток архітектури (готель “Лондон”, вище міське народне училище, чоловіча гімназія) є відомий архітектор В. Городецький.

 ШЕВЧЕНКОВЕ. НАЦІОНАЛЬНИЙ  ЗАПОВІДНИК „БАТЬКІВЩИНА ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА”

   До початку ХІХ ст. носило назву Керелівка, до 1929 р. — Кирилівка. Село розташоване на Придніпрянській височині Звенигородського району, на вододілі рік Вільшанки та Гнилого Тікичу. Перша згадка про Кирилівку зустрічається в 1618 р. На початку ХVІІІ ст. Кирилівка була власністю польських магнатів Яблоновських. Деякий час селом володіли польські князі Любомирські. Потім Кирилівку купив князь Потьомкін. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Російської імперії Кирилівка увійшла до володінь В.В. Енгельгарда. 1855 р. маєток був проданий Е. Фліорковському. У Кирилівці пройшли дитячі роки Тараса Шевченка. До цього часу збереглася дякова хата, де він навчався. На місці хати батьків Шевченка встановлено обеліск, у садибі Шевченків влаштовано літературно-меморіальний музей його імені.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК „БАТЬКІВЩИНА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

Створений відповідно до Постанови  Кабінету Міністрів України від 25.03.1992 р. на базі нерухомих пам’яток культурної спадщини і природи низки  сіл Звенигородського району Черкаської області, пов’язаних з дитинством, життям і творчістю Тараса Шевченка, з метою збереження Шевченківських меморіальних місць. Указом Президента України від 26.01.2006 р. за № 74/2006 заповіднику надано статус національного з подальшою назвою — Національний заповідник “Батьківщина Тараса Шевченка”. Загальна площа заповідника 27,3 га. До складу заповідника входить 43 об’єкти культурної спадщини, що мають історичну, наукову та культурну цінність і розташовані на території сіл Шевченкове (колишня Кирилівка), Моринці, Будища. В складі заповідника діє Літературно-меморіальний музей, експозиційні матеріали якого пов’язані з життям і творчістю Т.Г. Шевченка.

ЛИПІВСЬКИЙ ОРНІТОЛОІЧНИЙ  ЗАКАЗНИК

     Липівський орнітологічний заказник був створений у 1974 р. з метою охорони місця відтворення корисної водоплавної дичини. Він займає площу 4 500 га акваторії Кременчуцького водосховища у трикутнику с. Кедина Гора — с. Чапаєвка — ст. Панське (Золотоніський район Черкаської області). Має статус заказника загальнодержавного значення. Створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Установа у віданні якої знаходиться заказник − мисливське господарство «Вільхівська дача». Являє собою головним чином мілководні ділянки водоймища із заростями очерету вздовж берега та острівців. З метою покращення кормової бази водоплавних птахів був інтродукований далекосхідний рис. Із зменьшенням рівня води у водосховищі наприкінці осені тут оголюються великі піщані плеса, між якими залишаються протоки. Із рослин, занесених до Червоної книги України зустрічаються сальвінія плаваюча, водяний горіх. Найбільше значення заказник має для збережння водно-болотних птахів. Восени у заказнику збирається до 17 тис. птахів, які зупиняються тут для годування. Домінуючим є крижень, високої чисельності також досягають лиска, чернь чубата, лебідь-шипун. Відмічені зустрічі з 8 видами птахів, що занесені до Червоної книги України: лебідь малий, гоголь, крех середній, скопа, лунь польовий, орлан-білохвіст, сапсан та сорокопут сірий. Загалом у заказнику протягом року зустрічається понад 100 видів птахів. Досить багата іхтіофауна. Існують великі запаси ляща, плітки та інших промислових видів риб. Заказник відіграє велике значення для збереження риб як місце їхнього нересту. У заказнику заборонене полювання, риболовля, збір рослин та інші види господарської діяльності.

РУСЬКО-ПОЛЯНСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ ЗАКАЗНИК

  Русько-Полянський ботанічний заказник − об’єкт природно заповідного фонду, створений на території Русько-Полянського лісництва Черкаського району Черкаської області. Розташований в межах Черкаського бору (кв. 106 вид. 6, 9, 10, 13, 17, кв. 107 вид. 1, 2, кв. 143 вид. 15, 17, 19, 23) та має площу 166,0 га. Установа, яка є землевласником та у віданні якої знаходиться заказник − ДП «Черкаське ЛМГ». Заказник має статус загальнодержавного значення, створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 11.09.1980 р. № 524. Місце зростання реліктової рослини вовчі ягоди пахучі або вовче лико пахуче, боровик (Daphne cneorum L.), занесеної до Червоної книги України (1994, 2009).

СУЛИНСЬКИЙ ЛАНДШАФТНИЙ  ЗАКАЗНИК

Сулинський ландшафтний  заказник — природоохоронна територія  загальнодержавного значення створений  на території Чорнобаївського району Черкаської області та Глобинського району Полтавської області. Має площу 7871,3 га. Установи, які є землевласниками та у віданні яких знаходиться заказник − Черкаське регіональне управління водних ресурсів, ДП «Золотоніське ЛГ», Кліщинська сільська рада, Великобурімська сільська рада, ВАТ «Велика Бурімка», Лящівська сільська рада, АКП «Лямівка», КСП ім. Старицького, КСП «Маяк», Мохнацька сільська рада, КСП «Мохнацький». Заказник створений Указом Президента України від 9 грудня 1998 року № 134/98. Заказник являє собою один з найбагатших за видовим складом флори і фауни водно-болотних комплексів центральної України. Є основним на Кременчуцькому водосховищі нерестовищем, місцем нагулу і зимівлі різноманітних видів риб: щуки, сазана, ляща, синця, судака тощо. Місце гніздування та відпочинку багатьох видів перелітних птахів, серед яких: чапля жовта, реготун чорноголовий, лежень, кулик-сорока, ходуличник, дерихвіст степовий, які занесені до Червоної книги України.

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ДЕНДРОЛОГІЧНИЙ ПАРК «СОФІЇВКА»

   Постановою Раднаркому УРСР за N26/630 від 18 травня 1929 року «Софіївка» була оголошена державним заповідником. Оранжерея, парники і, відповідно, частина території парку залишилися в підпорядкуванні сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, таким як Наркомос, Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР. 1945 року — парку дано повну назву: «Уманський державний заповідник «Софіївка»». У 1946 році Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову «Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника «Софіївка»». На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 мільйон карбованців. 1948 року — затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника «Софіївка». 1949 року — створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожно-алейної системи, скульптур парку.

Висновки

     Проаналізувавши зібрану інформацію про склад природно-заповідного фонду України, я дізналася, що до його складу входять: 4 біосферних заповідника, 16 природних заповідників; 11 національних природних парків; 37 регіональних ландшафтних парків; 2375 заказників; 2963 пам'ятки природи; 746 заповідних урочищ, 22 ботанічних саду; 34 дендрологічних парку; 12 зоологічних парків; 514 парків пам'яток садово-паркового мистецтва. За походженням природно-заповідні території поділяються на природні території та об'єкти (до яких належать біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) та на штучно створені заповідні території (ботанічні сади, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні парки, дендрологічні парки).

Розглянувши широке розмаїття  заповідних територій нашої країни, я вивчив цілі та завдання сучасного  заповідної справи України, основні  з яких полягають у наступному:

- розвиток нормативно-законодавчої  бази у сфері заповідної справи;

- виявлення резервування  для подальшого включення до  ПЗФ територій, які потребують  охорони; 

- забезпечення збереження  рідкісних та зникаючих видів  рослин і тварин;

- участь у формуванні  єдиної національної екологічної  мережі України; 

- залучення громадськості  до управління територіями та  об'єктами ПЗФ; 

- здійснення еколого-освітньої,  просвітницької та пропагандистської  діяльності;

- здійснення моніторингу  біосферних процесів.

В даний час у заповідній справі є три основні ідеології, які можна охарактеризувати як 1) ресурсізм; 2) класичне заповідна справа; 3) "глибинна екологія" (етика дикої  природи), кожна з яких мотивує  створення базових типів охоронюваних природних територій.

Для ресурсізма характерні тимчасові "ресурсні" заказники - мисливські, лісові, рибні. Для класичного заповідної справи - створювані назавжди "повні" заповідники і національні  парки. "Глибинна екологія ще не виробила" свою "форму охоронюваних природних  територію. Скоріш за все це стане  щось подібне до" сверхзаповедніка "; де буде заборонено будь-яке використання дикої природи, і їй буде надана повна  свобода і автономія.

У підсумку, вивчивши й факти  прогрес у заповідній справі (Наприклад, заповідники "Західне Полісся" (Польща) та "Шацький" (Україна), що мають спільний кордон, поповнили  Світової мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО), я зробив висновок, що на даний  момент стан заповідної справи досить непогане - є можливість зберігати  рідкісні та зникаючі види флори і  фауни. А це - першочергове завдання не лише фахівців даної сфери і  сфери екології, а й кожної людини. Адже якщо в свідомості кожного жителя планети буде поставлена мета зберегти наш будинок, нашу Землю, нашу навколишнє середовище, нашу природу - то все людство  зможе об'єднається і вирішити глобальну екологічну проблему. А  заповідна справа, як збереження живої  природи зіграє в цьому далеко не останню роль.