Заповідна справа. Збереження біорізноманіття

Згідно ст. 1 цього закону: «Завданням законодавства України про природно-заповідний  фонд України є регулювання суспільних  відносин  щодо   організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх  природних комплексів,  управління  у цій галузі. [2]

Згідно ст. 5: «Завдання,  науковий  профіль, характер функціонування і режим територій та  об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях  про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним   органом   виконавчої  влади в галузі  охорони навколишнього природного  середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; органами   центрального  органу  виконавчої  влади в галузі охорони навколишнього природного  середовища  на  місцях  - щодо територій   та   об'єктів   природно-заповідного фонду місцевого значення. Завдання,  особливості природоохоронного режиму    пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі  цього Закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.  Природні   заповідники,  біосферні заповідники,  національні природні  парки,  ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами. Ботанічні сади,  дендрологічні парки,   зоологічні    парки місцевого значення та  парки-пам'ятки  садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами. [2]

2. Класифікація територій природно-заповідного фонду України.

Заповідник або заповідник строгого режиму — територія або  акваторія, на якій зберігається в природному стані весь її природний комплекс. Згідно МСОП класифікується як природоохоронна  територія категорії Ia. Заповідники  виділяються як унікальні пам'ятки історії і культури, живої і  неживої природи, з науковою метою, як резервати тварин і рослин. В  Україні перебувають під охороною держави. Головні функції українських  заповідників — збереження генофонду  флори і фауни, охорона непорушених  чи малопорушених природних ділянок (еталонів природи), вивчення екології тварин і рослин, порівняння біогеоценозів. Заповідники з природними комплексами  суміжних територій, на яких дозволена  господарська діяльність (для прогнозування  можливих змін у природних екосистемах  під впливом діяльності людини) використовуються і як бази наукової пропаганди охорони  природи.

Розподіл за категоріями  охорони природних об‘єктів та територій  розроблений у відповідному Законі України. Ці об‘єкти розподіляються на природні території, штучно створені об’єкти, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природні території  та об’єкти

Природні заповідники. Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

У зоні мішаних лісів –  Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних  лісів. У Лісостепу – Канівський (Черкаська область), Медобори (Тернопільська  область), Розточчя (Львівської область). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської область), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська область), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі область, цілина в  Сумській область, Кам’яні могили в  Запорізькій область), Дунайські  плавні (Одеської область). Об’єктами  охорони є степові ландшафти. У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські  екосистеми лісового, субальпійського  та альпійського поясів. У Криму  – Кримський, Ялтинський, Опукський, Карадазький, Казантипський, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність  середземноморського типу. А також: "Горгани" (Івано-Франківська область), "Єланецький степ" (Миколаївська область), Канівський (Черкаська область), Луганський (Луганська область),  Рівненський (Рівненська область), "Розточчя" (Львівська область), Черемський (Волинська  область). [3, c. 34]

Біосферні заповідники. Біосферні заповідники мають міжнародне значення. У них охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється фоновий (глобальний) екологічний моніторинг, вивчаються процеси та змін у навколишньому середовищі. Біосферний заповідник виконує три головні функції:

- збереження біорізноманіття

- підвищення екологічної  освіти

- забезпечення сталого  розвитку місцевих громад.

Біосферні заповідники створюються  на основі природних заповідників та національних природних парків, але  до їх складу можуть також входити  інші категорії природно заповідного фонду. Важливо, що біосферні заповідники належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів. Біосферний заповідник є українським відповідником „біосферному резервату”.

У біосферних заповідниках виділяються такі зони як: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Так, заповідна зона призначена для  охорони та збереження природних  комплексів, а буферна – для  запобігання негативного впливу на заповідну зону. У буферній зоні дозволяється екотуристична та екоосвітня діяльність, є екологічні стежки. У  зоні антропогенних ландшафтів розташовуються населені пункти та ведеться господарська діяльність, яка має бути дружньою довкіллю та не шкодити природі. Детальніше про зонування біосферних заповідників можна прочитати у розділі  „Зонування”. В Україні зараз  є чотири біосферні заповідники: Асканія-Нова (Херсонська область), Карпатський (Закарпатська область), Дунайський (Одеська  область), Чорноморський (Херсонська та Миколаївська області). [3, c. 39]

Національні природні парки. Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України; в які дозволено доступ туристів. В Україні налічується 18 національних природних парків, які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. Найбільше знаходиться у західних областях — 10, на півдні — 2, на півночі — 4 і 2 на сході України. Азово-Сиваський (Херсонська область), "Великий Луг" (Запорізька область), Вижницький (Чернівецька область), Галицький, "Гуцульщина", Карпатський (Івано-Франківська область), "Голосіївський" (Київська область), "Гомільшанські ліси" (Харківська область), Деснянсько-Старогутський (Сумська область), Ічнянський,  Мезинський (Чернігівська область), "Подільські Товтри" (Хмельницька область), "Святі гори" (Донецька область), "Синевир",  Ужанський (Закарпатська область), "Сколівські Бескиди", Яворівський (Львівська область), Шацький (Волинська область),

Правові основи організації, охорони та ефективного використання національних природніх парків України, як частини природно-заповідного  фонду України, визначає Закон України  «Про природно-заповідний фонд України». [3, c. 41]

Регіональні ландшафтні парки. Окрема категорія територій і об'єктів природно-заповідного фонду, заслуговує на підвищену увагу з кількох аспектів. Це важлива «регіональна» сходинка у відомій ієрархії охорони природи, що складається з глобального (біосферного), національного, регіонального, локального (місцевого) рівнів. Крім того, підкреслює природну своєрідність регіону, вказує на регіональний характер джерел фінансування діяльності РЛП. Багате змістове навантаження пов'язане з поняттям «ландшафт» як генетичне однорідною територією з однотипними геологічною будовою, рельєфом, гідрокліматичним режимом, сполученням ґрунтів і біоценозів. Саме ландшафт подає людині найбільш повне, комплексне уявлення про природу того чи іншого краю. Звертає на себе увагу чітко виражена соціальна спрямованість РЛП, головними завданнями яких є: створення умов для рекреаційної діяльності, сприяння проведенню просвітньо-виховної роботи, охорона цінних природних та історико-культурних об'єктів.

В Україні існують 8 таких  парків: Гранітно-Степове Побужжя, «Приінгульський» (Миколаївська область), «Донецький кряж», «Клебан-Бик», Меотида, "Зуївський",  Половецький степ (Донецька область), «Знесіння» (Львівська область). [3, c. 45]

Заказники. Природоохоронні об'єкти. На відміну від заповідників можуть бути постійними або тимчасовими; у заказниках можливе часткове використання тварин, рослин та інших природних ресурсів. На території заказників обмежена або заборонена діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про них. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить меті і завданням заказників, проводять із дотриманням загальних вимог до охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказниками, зобов'язуються забезпечити режим їх охорони та збереження. Залежно від характеру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні.

В Україні існують такі заказники: Азовська дача, Бердянський, Бесташ, Казанок, Колодязне, Ландиш, Ларінский, Новосільковський, Обушок,  Соснові  насадження, Старомихайлівський, Чернецьке (Донецька область), Петровский, Староманзирский  заказник, Филофорне поле Зернова, Дальницкий ліс (Одеська область), Соколині гори (Рівненська область), Чорний ліс (Кіровоградська область), Аю-даг,  Мис Тарханкут, Мис Айя (Кримська область) тощо. [3, c. 47]

Пам’ятки природи. Природоохоронні території, на яких розташовані окремі унікальні природні об'єкти, які охороняються за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'ятників природи належать, наприклад, унікальні геологічні оголення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Хоча пам'ятником природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево, в інших випадках вони вкривають території значних розмірів — ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя і долин. У такому разі вони часто іменуються урочищами або природоохоронними ландшафтами. Згідно класифікації Міжнародного Союзу Охорони Природи, пам'ятник природи має природоохоронну категорію III, проміжну між національними парками і заказниками, хоча детальний правовий статус залежить від конкретної країни.

Серед основних пам’ятників  природи в Україні відокремлюють: відслонення крейдових порід (Чернігівська область), Іванова долина”, Соколині гори (Рівненська область), Роменський соляний шток (Сумська область), Кременецькі  гори, гіпсова печера “Оптимістична” (Тернопільська область), скеля Камінь-Велетень, Урицькі скелі (Львівська область), Висачківський соляний купол (Полтавська область), Канівські гори (Черкаська  область), водоспад Лумшорський (Закарпатська область), каньйон р. Гірський Тікич (Черкаська область), вулканічний  останець в м. Хуст (Закарпатська область), Північно-Донецький насув (Конгресів  Яр, Луганська область), скам’янілі дерева (Донецька область), грязьовий  вулкан “Джау-Тепе”, водоспад Учан-Су (Кримська область), урочище Кам'яне  Село (Житомирська область) тощо. [3, c 49]

Заповідні урочища. Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне значення, з метою збереження їх у первозданному вигляді. Присвоєння об'єктам статусу заповідних урочищ здійснюється без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони.

В Україні до таких урочищ відносять: Балка Зелена, Брандушка, Васильївка, Кірсаново, Кучеров Яр, Мирне поле, Широкий ліс (Донецька область), Малокаховський бор, Агайманське  урочище (Херсонська область), Трикратський ліс (Миколаївська область) тощо. [3, c. 50]

Штучно створені об’єкти

Ботанічні сади.  Науково-дослідницькі та культурно-просвітницькі заклади, призначені для вивчення рослинного світу, виведення та впровадження в народне господарство нових перспективних видів, форм і сортів рослин. В Україні є ботанічні сади, підпорядковані Національній академії наук України та підпорядковані іншим установам. Всього в Україні нараховується 28 ботанічних садів та близько 20 дендропарків. Львівська та київська колекції тропічних і субтропічних рослин, з колекцій усіх українських ботанічних садів, внесені до державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання країни.

Ось декілька з цих садів: Національний ботанічний сад імені  Миколи Гришка Національної академії наук України, Сад бузків Національного  ботанічного саду імені Миколи Гришка НАН України, Ботанічний сад імені  академіка Олександра Фоміна, Кам’янець-Подільський  ботанічний сад  (Київська область),  Ботанічний сад Черкаського національного  університету (Черкаська область), Державний  Нікітський ботанічний сад УААН (Кримська область), Дніпропетровський ботанічний сад (Дніпропетровська область), Криворізький ботанічний сад НАНУ (Криворізька  область), Одеський ботанічний сад (Одеська  область), Харківський ботанічний сад (Харківська область),  Ботанічний сад  при ХДУ (Херсонська область), Кременецький ботанічний сад (Тернопільська область), Ботанічний сад Житомирського Сільськогосподарського Інституту (Житомирська область), Ботанічний сад Волинського Університету (Луцька область), Ботанічний сад Ужгородського  Університету (Закарпатська область) тощо. [4, c. 12]