Нормативно-правовая база України щодо поводження з відходами

В залежності від класу  токсичності тверді промислові відходи  знешкоджують та проводять їх захоронення.

Основними методами знешкодження та захоронення твердих промислових  відходів являються:

           1.біологічне окислення ;

           2.термічна обробка;

           3.складування у поверхневих сховищах;

4.захоронення високотоксичних речовин та їх сполук в поверхневих шарах землі .

Біологічне окислення  використовують для знешкодження та стабілізації осадів стічних вод  на очисних спорудах. В результаті його застосування утворюється біогаз та органічні добрива. Біогаз використовують для одержання тепла та електроенергії,а  органічні добрива в сільському господарстві .

В останній час все більше застосування для знешкодження та утилізації твердих промислових відходів знаходять  термічні методи їх обробки на сміттяспалювальних заводах та полігонах. Незалежно  від конструкції застосованих печей спалювання вони повинні забезпечувати:

1.хороше перемішування відходів в процесі горіння для забезпечення більш повного їх згорання;

2. збереження і підтримка достатньо високих температур,що забезпечить повне знешкодження токсичних компонентів.

Спалювання помірно та мало небезпечних твердих промислових  відходів можна здійснювати в  печах різної конструкції ( камерні, барабанні, із зваженим шаром та інші), але в кожній із них повинні  існувати слідуючі температурні зони:

• Підсушування ( до 250 0С )
• Підготовка відходів до спалювання ( 250-6000С)
• Запалення (6000С)
• Горіння (600-9000С)
• Допалювання ( 11000С)
• Випалювання ( 1100-16000С)
• Перспективними напрямками термічної обробки твердих промислових відходів являються.
• Низькотемпературний піроліз;
• Високотемпературний піроліз.

Піролізні продукти з успіхом використовуються в якості сировини для виробництв органічного синтезу або палива.

Процес низькотемпературного піролізу проходить при температурах від 300 до 9000С в стаціонарних вертикальних циліндричних печах (ретортах). В якості теплоносія використовуються рідкі  продукти розкладання твердих горючих  матеріалів, розплави солей та інші матеріали. Використовують також нагрівання за допомогою електричної дуги та струму високої частоти.

Склад газоподібних продуктів  процесу можна змінювати в  широких межах залежно від складу твердих промислових відходів , температури і кількості кисню в реакційній зоні. Часто для попередження утворення вуглецю в реакційну зону вводиться водяний пар. Твердий залишок низькотемпературного піролізу використовують як наповнювач при виробництві гумотехнічних та пластмасових виробів або як сорбент.

Високотемпературний піроліз  використовують для утилізації лаків, фарб, клеїв, пластмас та інших відходів, до складу яких входить хлор та його сполуки для запобігання утворення діоксину. В результаті цього процесу одержуємо: горючий газ, пірокарбон і рідку смолу.

Горючий газ використовують як альтернативне джерело теплової енергії, полікарбон – як сировину для виробництва різних полімерних матеріалів.

Одним з основних способів захоронення великотоннажних твердих  відходів є їх складування в поверхневих  сховищах.

Для їх створення потрібно:

• виділення землі органами місцевого самоврядування;
• проведення геолого-екологічної експертизи виділеної ділянки;
• походження на її розміщення з екологічною інспекцією та державним санітарним наглядом;
• віддалення її від населених пунктів та відкритих водоймищ;
• незатопленністю її тереторії паводковими водами;
• низьким рівнем грунтових вод;
• наявності водотривкого глинистого шару;
• проектна документація на її будівництво;
• будівництво та експлуатація сховища відповідно до екологічних та санітарних вимог.

В них зберігають піритний недогарок, фосфогіпс, галітові відходи, дистилярну рідину та інші відходи.

Як правило, складовані у  поверхневих сховищах відходи не відносять до категорії токсичних, але у разі неправильного їх зберігання та при наявності недоліків в  конструкції можуть привести до значного забруднення грунту та водоймищ.

Основними типами поверхневих сховищ являється хламонакопичувачі та хламосховища.

Хламонакопичувачі – це відкриті земельні ємності, які розташовані поза територією заводів і призначені для накопичення проектної кількості шламів. Шлам подається трубопровідним транспортом або підвозяться автомашинами.

Вони можуть бути в залежності від місця утворення слідуючих  типів:

• Балково-ярового;
• Насипні.

Після заповнення шламонакопичувачі його консервують шляхом засипання піском (товщина шару 0,6 м) та грунтом (товщина шару 0,5) та передаються для використання у сільському господарстві.

Шламосховища – це відкриті земельні ємності, які розташовані поза територією підприємств і призначені для накопичення шламів, які подаються трубопровідним транспортом.

За конструкцією вони бувають  насипного типу. Їх розміщують на спеціально спланованих майданчиках і обгороджують валами трапецієподібної форми. Їх висота залежить від виду, властивостей та кількості осаду. Найчастіше вали роблять із ґрунту,взятого із чаші хламосховища, що дозволяє збільшити його об’єм.

Кожне шламосховище повинно  мати дренажні пристрої, що збільшують міцність греблі та покращують процес зневоднення шламів. Він дозволяє також відводити забруднені стоки з сховища для знешкодження або повторного використання.

При похованні високотоксичних  твердих відходів в поверхневі шари землі (шурфи, печери, свердловини і  т.д.) їх зазделегіть стабілізують розчинами  рідкого скла,бетону,бітуму. Отримані блоки поміщають у поверхневі шари землі. Цей спосіб використовується для захоронення малорадіактивних відходів, ртуті та її солей, миш’яку, ціанідів,арсенідів, солей важких металів, гальванічних шламів та інших відходів, які відносяться до I і II групи  небезпеки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     1.6. Державний класифікатор відходів України

Класифікатор відходів (далі - КВ) входить до державної системи  класифікації та кодування техніко-економічної  та соціальної інформації.

Класифікатор відходів забезпечує інформаційне підтримування у вирішенні  широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористанням на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема, у галузі екології, захисту  життя та здоров'я населення, безпеки  праці, ресурсозбереження, структурної  перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості.

Використання КВ створює  нормативну базу для проведення порівнювального  аналізу структури та обсягу утворення  відходів у межах Європейської статистики усіх видів економічної діяльності, у тому числі Європейської виробничої статистики, статистики агрокомплексу, статистики послуг, а також порівнювального  аналізу послуг, пов'язаних з відходами, на міжгалузевому, державному, міждержавному  рівнях.

Об'єктами класифікації у  КВ є відходи, під якими розуміють будь-які речовини та предмети, утворювані у процесі виробництва та життєдіяльності людини, внаслідок техногенних чи природних катастроф, що не мають свого подальшого призначення за місцем утворення і підлягають видаленню чи переробці з метою забезпечення захисту навколишнього середовища і здоров'я людей або з метою повторного їх залучення у господарську діяльність як матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів, а також послуги, пов'язані з відходами.

До відходів належать:

- залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тощо, утворені в процесі виробництва продукції або виконання робіт і втратили цілком або частково вихідні споживчі властивості (відходи виробництва);

- розкривні і супутні  гірничі породи, що видобуваються  у процесі розроблення родовищ  корисних копалин;

- залишкові продукти збагачення  та інших видів первинної обробки  сировини (шлам, пил, відсіви тощо);

- новоутворені речовини  та їх суміші, утворені в термічних,  хімічних та інших процесах  і які не є метою даного  виробництва (шлак, зола, кубові залишки,  інші тверді та пастоподібні  утворення, а також рідини та аерозолі);

- залишкові продукти сільськогосподарського  виробництва (у т. ч. тваринництва), лісівництва і лісозаготівель;

- бракована, некондиційна  продукція усіх видів економічної  діяльності або продукція, що  забруднена небезпечними речовинами  і не придатна до використання;

- неідентифікована продукція,  застосування (експлуатація) або вживання  якої може спричинити непередбачені  наслідки, у т. ч. мінеральні добрива, отрутохімікати, інші речовини;

- зіпсовані (пошкоджені) і неремонтоздатні чи відпрацьовані,  фізично або морально зношені  вироби та матеріали, які втратили  свої споживчі властивості (відходи  споживання);

- залишки продуктів харчування, побутових речей, пакувальних  матеріалів тощо (побутові відходи);

- осади очисних промислових  споруд, споруд комунальних та  інших служб;

- залишки від медичного  та ветеринарного обслуговування, медико-біологічної та хіміко-фармацевтичної промисловості, аптечної справи;

- залишкові продукти усіх  інших видів діяльності підприємств, установ, організацій і населення;

- матеріальні об'єкти  та субстанції, активність радіонуклідів  або радіоактивне забруднення  яких перевищує межі, встановлені  чинними нормами, за умови,  що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається (радіоактивні відходи).

У класифікаторі відходів використовують такі терміни та визначення.

Продукція - результат діяльності або виробничих процесів, що має  корисні властивості та призначений  для використання споживачем.

Виріб - одиниця промислової  продукції, кількість якої обчислюють у штуках (екземплярах).

Послуга - наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача.

Примітка. Послуга може бути пов'язана з виробництвом та постачанням матеріальної продукції.

Бракована продукція - продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів.

Некондиційна продукція - продукція, яка:

а) не відповідає нормативним  вимогам або не придатна для застосування за призначенням внаслідок забруднення;

б) не може бути регенерована, відновлена чи використана іншим  способом за місцем її виробництва (утворення);

в) підлягає обробленню (переробленню) у спеціалізованих підприємствах або продажу як вторинний матеріальний ресурс (сировина).

Неідентифікована продукція - продукція, яка не має відповідного до нормативних вимог маркування або для якої відсутні технічні специфікації (стандарти, технічні умови) і застосування (споживання, експлуатація) якої може спричинити непередбачені наслідки.

Зіпсована продукція - продукція:

а) яка втратила свої функціональні  та інші властивості, встановлені нормативними вимогами, до закінчення терміну служби (придатності);

б) подальше застосування якої за її прямим призначенням може спричинити непередбачені наслідки.

Відпрацьована продукція - продукція:

а) яка у процесі експлуатації (споживання) втратила свої функціональні  та інші властивості, встановлені нормативними вимогами, після закінчення терміну служби (придатності);

б) яка у процесі експлуатації (споживання) стала неремонтоздатною стосовно відновлення основних функціональних властивостей відповідно до нормативних  вимог;

в) подальше застосування якої за її прямим призначенням може спричинити непередбачені наслідки.

Матеріал - первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу.

Примітка. Залежно від  того, чи входить маса матеріалу  до маси виробу під час виконання технологічного процесу, чи матеріал витрачається під час виконання технологічного процесу додатково до вихідного матеріалу розрізняють основні (сировинні) і допоміжні матеріали.