Нормативно-правовая база України щодо поводження з відходами

Особливо, переворотним в  побутових відходах стало винайдення пласмасових видів упаковок, але разом з тим виниклає і інша питання їх переробки.

Існують типні види пластика, і для них булухвалені коди "Суспільством пластикової промисловості" (SPI). Коди SPI широко викоритовуються для визначення типа пакувльного матеріала. Така практика является обов’язковою в багатьох країнах Європи і большості штатів США. Дане введення боло змогу для науковців шукати подальші можливі розробки для їх розкладання.

	Поліетилен терефталат. З’явився в 1978 році та захопив 100% ринка півтора- і двухлітрових пляшок для прохолодних напоїв (інколи використовується код PET).
	Поліетилен високої щільності. Використовується при виготовленні пляшок для миючих засобів, інколи для масла та молока; при виробництві іграшок.
	Полівінілхлорид (ПВХ). Застосовується з 1927 року. Використовується для загортання м’ясних продуктів, запобігаючи змінюванні кольору. З нього також виготовляють пляшки для раслинного масла. У 1973 році з’явились повідомлення про канцерогенні речовини, які нечебтоо потрапляючи в рідини, котрі зберігаються в посудинах з ПВХ. Після чего його використання різко скоротилось (инколи використовується код PVC).
	Поліетилен низької щільності. Використовується з часів Другої Світової війни. К 60-м рокам повністю замінив целофан. Використовується в прозорих упаковках, пакетах та т.п.
	Поліпропілен. Використовується в контейнерах (упаковках) для йогурта.
	Полістирен. Одноразовий посуд ресторанів швидкого харчування (fast-food), инколи - контейнери (упаковки) для яець. Для іх виготовлення використовують ХФУ, які руйнують озоновий шар атмосфери.
	Інші. Найчастіше всього це багатошарова упаковка або упаковка з суміш декількох типів пластика.

 

Згадаємо що є також  тверді промислові відходи, від яких може бути більший ризик для всього довкілля та здоров’я вього живого, бо існіє така група, як токсичні. К  токсичним промисловим відходам відносяться фізиологічноактивні  речовини, що утворюються в процесі  технологічного виробничого цикла та мають вираженість токсичним впливом на теплокровні (гомейотерні) тварини, а також на людину. У відповідності з Державними відповідними нормами всі промислові (побутові) відходи підрозділяються на 4 класи токсичності:

I клас - речовини (відходи) надзвичайно небезпечні;

II клас - речовини (відходи) високо небезпечні;

III клас - речовини (відходи) помірно безпечні;

IV клас - речовини (відходи) малонебезпечні.

Є же складові (хімічні елементи) потенційно небезпечних твердих  побутових та промислових відходів, що зазначено в таблиці №5 (дивись в додатках).

Найлільш небезпечні відходи містять сполуки берилія, кадмія, ванадія, кобальта, нікеля, хрома, свинця, ртуті, металоорганічні сполуки, відходи нафтопробуктів, розчинники, отработанные катализаторы и т.д. В каждом городе набор наиболее опасных веществ, поступающих вместе с промышленными отходами во внешнюю среду, определяется доминирующими производствами. Наприклад, в останній час до найбільш поширених токсичних елементів відносять ртуть, кадмій, свинець, цинк,

мідь [9].

Ртуть існує в різноманітних фізичних станах и хімічних формах, маючи індивідуальні показники токсичності. Сполуки ртуті потрапляють в організм з питною водою (до 0,4 мкг/добу) и продуктами харчування (до 5 мкг/добу). З продуктів харчування найбільша кількість ртути потрапляє в організм з прісноводною (до 200 мкг/добу) и морською (до 700 мкг/добу) рибою. Сполука алкілртуть, наприклад (CH3)2Hg и (CH3)HgХ, можуть проникати в організм через шкіру. Механізм токсического действия ртути связан с ее способностью ингибировать ферменты, следствием чего является нарушение функций клеток и их гибель. При ртутной интоксикации в первую очередь поражаются нервная система и почки. Повышенные концентрации ртути в организме приводят к параличам и, как крайний случай, к болезни Міномата.

Кадмій в вільному вигляді в природі не зустрічається и не образует специфических руд. В современных технологиях он незаменим в качестве защитных гальванических покрытий, в электротехнической и атомной промышленности. Кадмий, как и ртуть, легко образует пары. В организме человека он в наибольших количествах накапливается в легких, почках, печени, генеративных органах. Независимо от способа попадания в организм беременных женщин, кадмий проникает через плаценту и обнаруживается в печени новорожденных в концентрациях, превышающих в 2-2,5 раза его концентрации в организме матери. Выделяется кадмий из организма крайне медленно, в основном с фекалиями. Токсическое действие кадмия на организм человека проявляется в ингибировании функций клеточных ферментов. Симптоматически это выражается в нарушении функций нервной системы, почек и печени. Кроме того, кадмий вызывает генетические изменения, и как следствие - отдаленные последствия у потомства. При поступлении кадмия в организм в больших дозах снижается адсорбция кальция костной тканью, что приводит к развитию самопроизвольных переломов костей.

Відомо що, свинець в еэлементарному вигляді, а також у вигляді сполук широко використовується в промисловості та в побуті. При потраплянні до організму через органи дихання или шлунково-кишковий тракт не накопичіється в них, а всмоктується в кровь. В подальшому накопичується в м’яких тканинах та в кістках. Основным путем выведения свинца из организма являются почки, при этом период полувыведения свинца из крови и мягких тканей составляет 20 дней, а період полувиведенія из костной ткани - 20 лет. Переважно негативное действие свинца сказывается на функциональном состоянии нервной системы и органів кровоутворення.Свинець даже при малих концентраціях інгібірует функциі ряда ферментов, определяющих синтез крові, що призводить к розвитку анемії (малокровія) [14].

Цинк в елементарному вигляді, в сплавах і у вигляді солей широко використовується в промисловості. Всмоктування цинка шлунково-кишковим трактом складає до 50% від дози, що надійшла в організм. Найбільша адсорбція спостерігаеться в дванадцятиперстній та тонкій кишці. Вдихання аерозоля, що містить солі цинка, викликає проміжну його акумуляцію в легенях перед адсорбцієй в кров. Незначна адсорбція цинка та його солей відбувається через шкіру. Основна частина цинка із организма виводиться через жовч разом з фекаліями, до 10% − з сечею та незначна кількість − з потом. Привале надходження цинка в організму призводить к воспалительным явлениям в легких и бронхах, циррозу поджелудочной железы, расстройствам углеводного обмена вплоть до проявлений диабета, анемии, расстройствам сердечной деятельности, к нарушениям репродуктивной діяльності.

Мідь широко використовується в промисловості. Йони міді адсорбуються в шлунці, дванадцятіперсній кишці и тонкому кишечнику, а також через легені. В плазмі мідь рухомо пов’язана с сивороточним альбуміном, що забезпечує ії транспорт через мембрани та розподіл в м’яких тканинах. Основним шляхом виведення міді з організму являється жовчна система. З фекаліями виводиться до 90% адсорборованої меди, 2-4% виділяються з серею та невелика ії кількість - разом з потом. При хронічній інтоксикації мідью та ії солями виникають функціональні порушення нервової системи, печінки и нирок, спостерігається развиток неврозів і зниження імунной активності організма.

 Крім вище згаданих груп побутових та промислових твердих відходів є група радіоактивних − невикористані по призначанню та побічні радіоактивні речовини (відпрацьований збагачений уран, чи сторений плутон, чи відпрацьвані твели), що утворюються при роботі ядерних реакторів, при виготовлені та використані радіоактивних ізотопів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       1.4. Проблема твердих поюутових відходів

Сміття з населених  пунктів просто звалюється на землю. Донедавна практикувалось підпалювання звалищ, що дозволяло зменшити об’єм сміття і продовжити термін роботи звалища. Такі звалища нещадно диміли, поширюючи сморід, і були головними розплідниками пацюків і мух.

Подекуди використовуються спеціальні печі для спалювання сміття, проте без належного контролю вони стали основними джерелами забруднення повітря.

Захоронення (могильники) використовуються як альтернатива відкритих звалищ. При цьому сміття просто закопують  у землю або висипають на поверхню і зверху присипають шаром грунту. Оскільки відходи в такому випадку не горять і вкриті грунтом, вдається уникнути забруднення повітря і розмноження небажаних тварин. На жаль, саме ці обставини, а також фінансові можливості бралися, як правило, до уваги при влаштуванні могильників. Не враховувалося те, як відбувається кругообіг води, які речовини можуть утворитися в процесі розкладу сміття, як запобігти іншим небажаним явищам. Будь-яке зручне пониження рельєфу ставало місцем захоронення сміття.

Із захороненням сміття пов’язані супутні екологічні проблеми: вимивання речовин і забруднення ґрунтових вод; утворення метану; просідання ґрунту [11].

Найсерйозніша проблема – забруднення ґрунтових вод твердими побутовими. Вода – універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова (тала) вода “збагачується” різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі виходу їх з різного роду токсичних відходів. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом. Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний (отруйний) фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, миючими засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць захоронення і нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.

 Друга проблема –  утворення метану – пов’язана з анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там при запалюванні. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння й загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, захоронені відходи оголюються і виходять на поверхню.

Просідання ґрунту пояснюється  тим, що, розкладаючись, сміття зменшується  у об’ємі, грунт просідає. В утворених пониженнях згодом накопичується вода, що активізує утворення токсичного фільтрату. Через певний період часу місце захоронення може перетворитись на болото.

Ще одна проблема − це відпрацьовані тверді радіоактивні відходи. Навідь після закінчення свого  терміну роботи та атомних електростанція речовини з радіоактивними ізотопами  вони не перестають втрачати своеї  властивості − радіоактивного випромінення, що робить їх ще більш небезпечними. А найголовніше питання − їх утилізації та захоронення і щоб даний  процес був би безпечним для всіх живих істот і самої людини.

Можна до безкінечності перераховувати проблеми ТПВ. Але ж мають бути їх і технології їх вирішення.

 

 

 

                 1.5. Знешкодження та захоронення  ТПВ

Всі тверді промислові відходи  в залежності від їх впливу на грунти, підземні грунтові води, атмосферу  та здоров’я людини поділяють на чотири класи токсичності:

I - надзвичайно небезпечні;

II - високо небезпечні;

III- помірно небезпечні;

IV- мало небезпечні.

До I класу токсичності відносяться надзвичайно небезпечні тверді промислові відходи :

• малорадіактивні;
• ртуть та її сполуки;
• миш’як та його сполуки ;
• цианіди;
• та інші надзвичайно отруйні речовини.

До II групи токсичності відносять високо небезпечні тверді промислові відходи :

• важкі метали та їх солі;
• хром та його солі ;
• кадмій та його солі ;
• свинець та його солі;
• відходи гальванічних виробництв;
• осад стічних вод промислових підприємств;
• шлам пилу із систем мокрого очищення газів.

До III групи токсичності відносять помірно –небезпечні тверді промислові відходи (які утворюються на підприємствах хімічної промисловості і не відносяться до перших двох груп токсичності )

• сода та дистилятна рідина ;
• розчини солей;
• пластмаси та інші.

До IV групи токсичності відносять мало небезпечні тверді промислові відходи :

• деревина;
• зола;
• шлами;
• продукти збагачення мінеральної сировини .