Сутність джерел екологічного права

До джерел екологічного права належать спеціальні закони, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших природноресурсових відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути  Закон України «Про тваринний світ», прийнятий 13 грудня 2001 року, Закон України «Про охорону атмосферного повітря», прийнятий 21 червня 2001 року, Закон України «Про рослинний світ», прийнятий 9 квітня 1999 року, а також закони України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України», від 9 квітня 1999 р.  та ін.

Розглянемо деякі з цих законів більш докладніше.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» був прийнятий 16 жовтня 1992 р. Цей Закон є оновленою редакцією першого закону в цій галузі від 21 листопада 1981 р. з аналогічною назвою. За своїм змістом і структурою цей законодавчий акт складається із 46 статей, які містяться в десяти розділах. Крім загальних положень, закон регулює питання стандартизації і нормування в цій галузі, організаційно-правових заходів щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів. Значне місце в законі приділено питанням регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря, економічного механізму забезпечення його охорони, а також контролю, державного обліку та моніторингу охорони атмосферного повітря, а також питанням правопорушень щодо атмосферного повітря і відповідальності за них та міжнародним відносинам у цій галузі.

В Законі визначено, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середовища, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище є метою правового регулювання в цій галузі. Законодавчий акт визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Закон України «Про рослинний світ» регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Слід враховувати, що відносини, пов'язані з використанням та охороною лісу, регулюються Лісовим кодексом, а використання та охорона дикорослих рослин поза лісами — законодавством про рослинний світ.

Тваринний світ є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей11. Правовою основою охорони, використання і відтворення тваринного світу є Закон «Про тваринний світ». Завданням законодавства про тваринний світ є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища існування диких тварин, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин.

Закон України «Про тваринний світ» складається з 59 статей, які розміщені у семи розділах. Цим Законом встановлено, що під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище перебування тварин та стан тваринного світу, повинні забезпечуватися такі основні вимоги і принципи: збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин; збереження цілісності природних угруповань тварин; додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення; раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин; платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу; регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди природі та народному господарству; врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських об'єктів, які можуть впливати на стан тваринного світу.

Згідно зі ст. 16 Закону «Про тваринний світ» громадянам гарантується право безоплатного загального використання об'єктів тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо).

Закон України «Про тваринний світ» регулює чисельність окремих видів тварин. Так, згідно зі ст. 32 даного Закону в інтересах охорони здоров'я і безпеки населення, запобігання захворюванням сільськогосподарських та інших свійських тварин, відвернення заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, господарській та іншій діяльності здійснюються заходи, спрямовані на регулювання чисельності окремих видів диких тварин.

Ці заходи повинні здійснюватися способами, які не допускали б заподіяння шкоди іншим видам тварин і забезпечували збереження середовища існування диких тварин.

Згідно зі ст. 33 даного Закону користувачі об'єктами тваринного світу в установленому законодавством порядку мають право: здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу відповідно до цього Закону; власності на добуті (придбані) в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації; оскаржувати рішення органів виконавчої влади і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу.

Ст. 34 Закону  «Про тваринний світ» передбачені наступні обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу: додержання встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об'єктів тваринного світу; використання тваринного світу у способи, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких не дозволено використовувати; безперешкодний допуск до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконувати їх законні вимоги та розпорядження; своєчасний внесок збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.

Отже, Закон України «Про тваринний світ» детально регламентує порядок використання об’єктів тваринного світу. В ньому визначено основні вимоги і принципи щодо раціонального використання тваринного світу.

Ще одним законодавчим актом, який регулює відносини у сфері охорони тваринного світу є  Закон України «Про мисливське господарство і полювання».

Закон України «Про мисливське господарство і полювання» був прийнятий 22 лютого 2000 р. Закон складається з 7 розділів і 43 статей.

Цей закон визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує дотримання рівних прав для всіх користувачів мисливських угідь у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу. Законодавчий акт про мисливське господарство і полювання визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в цій галузі, встановлює вимоги щодо здійснення полювання, ведення мисливського господарства та користування мисливськими угіддями, контроль і відповідальність у цій сфері діяльності. Відносини користування мисливськими  угіддями регулюються статтями 21-36 (розділ IV) зазначеного Закону.

Законом України «Про мисливське господарство та полювання», як й Законом «Про тваринний світ» користувачам надаються відповідні права та обов’язки.

Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь мають право: користуватися державним мисливським фондом у межах мисливських угідь; використовувати мисливських тварин та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації; організовувати полювання для мисливців.

Користувачі мисливських угідь зобов'язані: додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин; виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування; раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану мисливських угідь; проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік чисельності тварин та облік їх добування, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; негайно інформувати місцеві органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, ветеринарні, санітарно-епідемологічні служби про виявлення випадків захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини та забезпечити проведення представниками органів державної ветеринарної медицини ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для використання на харчові цілі; здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу; додержуватися режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України і включених до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей, у межах наданих у користування мисливських угідь; не допускати самовільного переселення або акліматизації тварин; не допускати до полювання мисливців у кількості, що перевищує пропускну спроможність мисливських угідь; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше шести, польових — чотирьох, водно-болотних — двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу; самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування; безперешкодно допускати до перевірки стану мисливських угідь, усіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються мисливські тварини, представників органів, що здійснюють державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання, своєчасно виконувати їх законні вимоги.

У разі невиконання або порушення користувачем мисливських угідь зазначених вимог спеціально уповноважений орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або спеціально уповноважений орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть попередити його про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборонити використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача терміном до трьох років12.

Користувачі мисливських угідь можуть мати й інші передбачені законом права та обов'язки щодо використання мисливських тварин та користування мисливськими угіддями.

В Законі України «Про мисливське господарство та полювання» регламентовано порядок здійснення полювання на мисливських тварин, зокрема, селекційний та вибірковий діагностичний відстріли мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи  (ст. 32); відстріл та відлов хижих та шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових цілей, переселення в нові місця перебування (ст. 33) та ін.

Окремі вимоги, які стосуються використання, охорони та відтворення тваринного світу, містяться в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд» та ряді інших.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від і 6 червня 1992 р. визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання та відтворення природно-заповідного фонду України, його природних комплексів та об'єктів. За своєю структурою та змістом закон про природно-заповідний фонд складається з 67 статей, які розподілені в одинадцяти самостійних розділах. Крім того, в третьому розділі виділено одинадцять окремих глав. В законі визначаються поняття та види природно-заповідного фонду, який становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.

В окремих розділах закон про природно-заповідний фонд передбачає систему і повноваження органів управління в цій галузі, режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду та охоронні зони, науково-дослідні роботи та економічне забезпечення організації та функціонування природно-заповідного фонду.

Джерелом екологічного права є також Закон «Про виключну (морську) економічну зону України», який визначає, що морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України, ширина якої становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море. Закон встановлює права України у її виключній (морській) економічній зоні.

Джерелами екологічного права є також закони, які регулюють правовідносини в галузі екологічної безпеки. До них належать законодавчі акти в галузі санітарно-епідемічного благополуччя населення (санітарної безпеки), радіаційної та ядерної безпеки, а також законодавство в галузі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших природних і техногенних надзвичайних екологічних ситуацій13.

Найголовнішими з них є такі.

В галузі забезпечення санітарної безпеки Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України «Про якість і безпеку продуктів харчування та продовольчої сировини» і ряд інших.

До законодавчих актів, які регулюють екологічну безпеку, належать закони України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати», від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші.

Надзвичайно важливе значення для забезпечення екологічної безпеки мають такі законодавчі акти, як закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 3 лютого 1993 р. «Про цивільну оборону», від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і ряд інших.

Висновки

На підставі вищевикладеного, зробимо наступний висновок.

Фундаментальними джерелами усіх галузей права, у тому числі екологічного є нормативні акти, закріплені в Конституції України. Їх фундаментальний характер визначає юридичну основу для вироблення доктрини держави у сфері регулювання екологічних відносин і розвитку системи загальних і спеціальних норм екологічного права.

Роль Конституції як основного джерела права визначається насамперед тим, що в ній встановлюються правові норми, які є основними для всіх інших нормативно-правових актів різних галузей права, у тому числі і природноресурсового, що виходять з конституційних норм і забезпечують їх деталізацію. Конституційні норми визнають і юридично оформлюють найважливіші соціально-економічні і політичні інститути суспільства. Вони забезпечують стійкість системи суспільних відносин, збереження і зміцнення основних засад організації суспільства і держави; надають суспільним відносинам у сфері регулювання порядку використання й охорони природних ресурсів в Україні правову форму.

Конституція як Основний Закон нашої країни має найвищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Вони становлять юридичну основу формування і функціонування національної правової системи, а отже, є фундаментальними джерелами усіх галузей права, у тому числі природноресурсового. Їх фундаментальний характер визначає юридичну основу для вироблення доктрини держави у сфері регулювання природноресурсових відносин і розвитку системи загальних і спеціальних норм природноресурсового права.