Сутність джерел екологічного права

Слід зазначити, що закріплюючи принцип свободи власника щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, які йому належать на праві власності або праві користування, Конституція чітко визначає її межі, зумовлені гарантіями прав і законних інтересів інших осіб та забезпеченням екологічної безпеки на території нашої країни.

2.2. Поресурсові кодекси  та закони  як джерела екологічного  права

Серед законів як джерел екологічного права самостійне місце займають відповідні поресурсові кодекси та закони, норми яких регулюють відносини щодо використання, охорони та відтворення окремих природних ресурсів. До кодифікованих поресурсових актів належать Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 8 лютого 2006 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року.

Основне завдання цих кодексів полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу на природні ресурси. Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку природноресурсового законодавства.

За своєю структурою поресурсові кодекси є законодавчими актами, покликаними конкретизувати основні положення Конституції щодо регулювання земельних, гірничих, лісових, водних відносин та визначати основні положення всіх інститутів природноресурсового права. Слід зазначити, що поресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі та об'єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті. Завданням цих кодексів є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення відповідних природних ресурсів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у відповідних природних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання6.

Поресурсові кодекси регламентують порядок виникнення, реалізації та припинення права власності або користування природними ресурсами. Вони визначають порядок та органи державного управління в галузі раціонального використання й охорони природних ресурсів. Поресурсові кодекси містять також положення щодо порядку ведення державного кадастру природних ресурсів, здійснення державного контролю за їх використанням, прав та обов'язків суб'єктів користування природними ресурсами, відповідальність за порушення законодавства та інші норми

Розглянемо більш детальніше окремі поресурсові кодекси.

Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р. Він набув чинності 1 січня 2002 року й став третім в історії кодифікації земельного законодавства України з моменту здобуття незалежності й суверенітету. Чинний Земельний кодекс є кодифікованим спеціалізованим законом у сучасній системі екологічного законодавства України, а в системі земельного законодавства - основним.

За своєю структурою Земельний кодекс України складається з десяти розділів. У загальних положеннях Земельного кодексу визначаються основні положення щодо земельного законодавства і його завдання, склад земель та форми власності на землю, право землекористування та повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.

Завданням Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання, як повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства.

У Земельному кодексі України встановлений порядок передачі земель у власність та надання їх у користування, призупинення і перехід прав на землю, порядок викупу земель та плати за землю, права та обов'язки землекористувачів і гарантії захисту їх прав. Земельний кодекс визначає порядок і особливості використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту та зв'язку, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісового та водного фондів і запасу. Врегульований також порядок охорони земель, стягнення збитків власником землі і землекористувачем. Здійснення контролю за охороною і використанням земель і їх моніторингу, порядок ведення державного лісового кадастру і здійснення землеустрою, розгляд земельних суперечок, відповідальності за порушення земельного законодавства, а також особливості дії міжнародних договорів України в галузі земельних відносин7.

Земельний кодекс покликаний стати інтегруючою основою для становлення й розвитку вітчизняного земельного законодавства. Однак, незважаючи на всеохоплюючий характер, його ціль не зводиться до вичерпної, повної й детальної регламентації всіх без винятку суспільних земельних відносин. Він не є єдиним нормативним регулятором зазначених відносин. Різноманіття останніх об'єктивно обумовлює необхідність більш детальної їхньої регламентації, деталізації окремих положень за рахунок додаткових, спеціальних законів і підзаконних нормативно-правових актів. У зв'язку із цим у ньому, поряд з нормами прямої дії, закріплені й відсильні норми.

Деталізація принципових положень Земельного кодексу здійснюється й на рівні підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, порядок визначення й відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам установлюється Кабінетом Міністрів України - ч. 2 ст. 157). Крім того, оскільки земельні відносини в процесі реалізації земельної реформи перебувають у постійному розвитку, це об'єктивно вимагає врахування відповідних тенденцій у законодавчому забезпеченні, вдосконалення їхнього правового регулювання й на рівні самого Земельного кодексу шляхом внесення в нього змін і доповнень. Чинний Земельний кодекс, будучи основним актом земельного законодавства України, за своїм змістом, структурою й напрямкам значно відрізняється від Земельного кодексу в редакції 1992 року. Цей документ відображає стратегію держави, спрямовану на поглиблення й подальший розвиток земельної реформи, створює необхідну законодавчу основу для подальшої нормоутворюючої практики.

Особлива увага в Земельному кодексі приділяється охороні земель, що випливає із змісту ст. 14 Конституції України, відповідно до якої земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. У новій редакції Земельного кодексу знайшов своє закріплення ряд принципових положень. Так, замість категорії земель населених пунктів у складі земель України самостійне місце тепер займають землі жилої й суспільної забудови. Окремої уваги заслуговує повна, логічно і юридично зважена система земельно-процесуальних норм, які повинні забезпечувати реалізацію земельних норм матеріального права й гарантії прав на землю. Земельним кодексом встановлено, що землі сільськогосподарського призначення можуть перебувати в приватній власності тільки громадян України. Якщо ж вони будуть отримані в спадщину іноземними громадянами або особами без громадянства або ж іноземними юридичними особами, то ці землі підлягають відчуженню протягом року8.

Цей Закон, остаточно закріпивши багатосуб'єктність права власності на землю, забезпечує пріоритет права приватної власності на даний об'єкт природи. Чинний Земельний кодекс відкриває шлях для здійснення наступних етапів земельної й аграрної реформ і формування класичних ринкових відносин. У цілому він відображає сучасні ідеї й тенденції в сфері регламентації земельних відносин. Його норми є нормами прямої дії. У той же час окремі положення Кодексу вимагають деталізації й конкретизації, він містить значну кількість відсильних норм. З моменту набрання чинності Кодекс перетерпів істотні зміни й доповнення, що стосуються, зокрема, земельних сервітутів та ін.

Складовою частиною екологічного законодавства є законодавство України про надра. Основним кодифікованим джерелом законодавства про надра є Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., який регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр, їх охорони, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Кодекс України про надра складається з дев'яти розділів, в яких міститься 69 статей. Окремі розділи поділяються на глави, яких всього налічується шість. В окремих главах загального розділу кодексу встановлено вимоги щодо надання надр у користування, права та обов'язки користувачів надр, плата за користування надрами. Вимоги щодо геологічного вивчення надр передбачено в другому розділі кодексу, а державний облік запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр регулюється в третьому розділі. Особливості користування, будівництво і введення в експлуатацію гірничодобувних об'єктів, користування надрами для розробки родовищ корисних копалин регулюються в четвертому і п'ятому розділах цього законодавчого акта.

Питання охорони надр, державного контролю і нагляду за веденням робіт по геологічному вивченню надр, за їх використанням та охороною, а також спори з питань користування надрами, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі врегульовані в окремих розділах та главах Кодексу України про надра9.

Особливістю правовідносин щодо охорони і використання надр є право виключної власності народу України і надання їх тільки у користування. Це право здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради. Законодавством встановлено, що державний фонд надр включає всі ділянки надр, які використовуються і не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Наступним поресурсовим кодексом є Водний кодекс України. Водний кодекс України було прийнято 6 червня 1995 р. Він складається із 112 статей, що розміщені в 23 главах, які об'єднуються у шість розділів. Крім загального розділу, у Водному кодексі України виділяються розділи, які регулюють державне управління і контроль у галузі використання, охорони вод і відтворення водних ресурсів, водокористування, охорони вод, порядок розгляду суперечок з цих питань, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі.

Ще одним поресурсовим кодексом є Лісовий кодекс, прийнятий 21 січня 1994 р. За своєю структурою він складається із десяти розділів, у яких міститься 103 статті. В свою чергу розділи поділяються на глави, яких налічується 23.

У загальних положеннях Лісового кодексу України визначено, що усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, які не вкриті рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Поряд із повноваженнями органів державної влади і місцевого самоврядування в Лісовому кодексі встановлюються права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів, їх захист та підстави припинення. Крім цього визначаються система та повноваження органів, які здійснюють державне управління і державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

У Лісовому кодексі України передбачаються основні вимоги організації лісового господарства, поділ лісів на групи, порядок переведення лісових ділянок до нелісових та особливості використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі право загального і спеціального використання лісових ресурсів та відтворення лісів і підвищення їх продуктивності. З метою охорони і захисту лісів встановлюються обов'язки громадян і юридичних осіб, а також організується лісова охорона, права і обов'язки якої визначаються Лісовим кодексом10.

Крім поресурсових кодексів до джерел екологічного права належать окремі закони. Маючи найвищу юридичну силу, спеціальні закони посідають головне після кодифікованих актів місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, в розвиток і на виконання вимог Конституції, кодексів, законів і в зв'язку з цим називаються підзаконними актами.

Основним законодавчим актом екологічного характеру є Закон України «Про навколишнє природне середовище», яким визначаються правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища. Цей Закон складається з преамбули та 16 розділів: загальні положення; екологічні права та обов'язки громадян; повноваження рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища; повноваження органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища; спостереження, прогнозування, облік та інформування у галузі охорони навколишнього природного середовища; екологічна експертиза; стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища; контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища; регулювання використання природних ресурсів; економічні механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища; заходи щодо забезпечення екологічної безпеки; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; надзвичайні екологічні ситуації; вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Законом визначені завдання законодавства про охорону природи, основні принципи охорони довкілля, право власності на природні ресурси, об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища, право громадян на безпечне для їхнього життя і здоров'я природне середовище. Комплексно врегульовано всі інші основні групи екологічних відносин. В цілому Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» є стрижнем галузі екологічного права і законодавства.