Науково технічний потенціал України

Світовий досвід залучення та використання іноземних технологій довів ефективність державної регулятивної політики у цьому напрямку. Наприклад, у Південній Кореї Центр із залучення іноземних технологій проводив експертизу технологій, «ноу-хау» та надавав дозволи на їх придбання з метою обмеження допуску в країну застарілих технологій. В країні прийнято правила, що регулюють використання технологій, зокрема, для використання технологій та інших видів ноу-хау необхідно отримання дозволу. Проте, для збереження та підвищення інвестиційної активності, ці правила були лібералізовані. При цьому лібералізація мала чітко встановлені межі: заявки не задовольнялися, якщо технологія вважалася застарілою, відхилялася від норми; за наявності несправедливих та обмежувальних умов щодо експорту товарів, які планувалося виробляти (йдеться про випадки, що стосуються обмеженої ділової практики); у разі продажу тільки сировинних матеріалів або окремих компонентів, деталей та вузлів для виробництва запланованої продукції; коли контрактом передбачене просте використання зразків, фабричних марок та торговельних знаків (останнє обмеження згодом було скасовано)

4. Налагодження співпраці  між секторами, в яких виконуються  НДДКР, що дозволить промисловим  підприємствам використовувати у виробництві науково-технічні досягнення як державного, так і приватного неприбуткового секторів та сектору вищої освіти, а також позитивно позначиться на якості створених спільними зусиллями інтелектуальних продуктів за рахунок переорієнтації системи створення науково-технічних продуктів та інновацій на ринковий попит, тобто на потреби промислових підприємств.

Відповідно до визначених умов для розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектору України необхідно вжити низку заходів.

Для підвищення рівня фінансування НДДКР у промисловості необхідно:

- внести зміни до Податкового  Кодексу України, передбачивши звільнення  від податку на прибуток підприємств, які вкладають кошти в інноваційну діяльність, зокрема у проведення досліджень та розробок, у розмірі, пропорційному витратам підприємства на НДДКР, встановивши граничне обмеження таких знижок у розмірі не більше 50 % прибутку;

- Міністерству освіти  і науки, молоді та спорту України  здійснювати фінансову підтримку та інформаційно-консультативний супровід підприємств, які здійснюють виконання прикладних розробок, що мають на меті створення технологій, які мають використовуватись для поліпшення якості виробничих процесів у промисловості. Підтримка має надаватись на стадіях отримання правового захисту на результати прикладних розробок та впровадження їх у виробництво.

Для забезпечення надійного та ефективного захисту прав на результати інтелектуальних продуктів, створених промисловим сектором, доцільно:

- внести зміни до Закону  України «Про судоустрій і  статус суддів», до законів про  охорону прав на об’єкти промислової  власності та процесуального  законодавства, де передбачити створення  патентних судів в Україні, визначити підвідомчість спорів таких судів, порядок вирішення спорів, вимоги до суддів, терміни розгляду справ тощо. Це дозволить більш кваліфіковано вирішувати судові спори, пов’язані із захистом прав на ОІВ;

-  забезпечити розвиток недержавної системи захисту інтелектуальної власності шляхом внесення змін до Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР, де передбачити такий вид добровільного страхування як страхування об’єктів права інтелектуальної власності. Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, розробити основні вимоги до договорів про страхування об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, від порушення патентних прав, від витрат на захист цих прав у судовому порядку, втрат у випадку неотримання чи неповного отримання ліцензійних платежів та покриття упущеної вигоди страховику, пов’язаної із неправомірним використанням ОІВ тощо.

Для забезпечення високої якості придбаних новітніх іноземних технологій необхідно:

- Міністерству освіти  і науки, молоді та спорту України  здійснювати реєстрацію договорів  про міжнародний трансфер технологій, в рамках якої проводити державну  наукову та науково-технічну експертизу  цих договорів. Це дозволить запобігти  притоку застарілих технічних  рішень та обмежити витік передових науково-технічних досягнень з України;

- Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України розглянути можливість заснування Фонду фінансування придбання технологій, який здійснюватиме часткове відшкодування витрат промислових підприємств на придбання передових виробничих технологій в рамках патентно-ліцензійної діяльності для вдосконалення власного виробництва. Наповнення фонду передбачити за рахунок коштів, які сплачують фізичні та юридичні особи за набуття правової охорони ОІВ та підтримання в чинності діючих охоронних документів.

   Для налагодження співпраці між секторами, в яких виконуються НДДКР, необхідно:

- передбачити податкові  пільги для промислових підприємств у вигляді податкових відрахувань на витрати, пов’язані з проведенням за власні кошти НДДКР за договором підряду з академічними або галузевими науково-дослідними установами;

- Державній інноваційній  фінансово-кредитній установі здійснювати  пріоритетний супровід інноваційних проектів, які передбачають створення та розвиток науково-дослідних партнерств між українськими промисловцями та установами вузівської і галузевої науки..

Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її використанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо). 
      Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації спирається на електронізацію (комп’ютеризацію) народного господарства. 
    Велике значення має впровадження трудозберігаючих технологій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. 
      Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» — повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з’являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.

    У широких масштабах здійснюється хімізація народного господарства. Хімія — важливе джерело матеріалів із заданими властивостями — розширює територіальні межі сировинної бази промисловості. 

   Вирішальним засобом задоволення потреб народного господарства у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При використанні ресурсозберігаючих технологій важливо додержуватись регіональних пріоритетів. 
    Для територіально-виробничих комплексів, особливо тих, які тільки створюються, буде характерним високий рівень застосування прогресивних видів техніки і технології, перш за все механізації і автоматизації виробництва, які охоплять увесь виробничий цикл. 
      Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні. Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, грунти. Передові технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізацію відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних ресурсів. 
    Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, стали території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства, що взаємодіють між собою. 
   Україна першою серед держав СНД законодавчо закріпила курс на науково-технологічне оновлення економіки. Ще у 1991 р. був схвалений Законі України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної політики”, яким надав науці і науково-технічному прогресу статусу державного пріоритету. У 1998 р. на зміну первісному закону прийшов більш деталізований Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність”. В цілому сферу наукового, науково-технічного та інноваційного розвитку національної економіки регулюють кілька десятків законів, нормативних актів і міжнародних угод. Зокрема:

–        „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” (№ 916-XIV від 13.07.1999 р.);

–        „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” (№ 991-XIV від 16.07.1999 р.);

–        „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” (№ 2623-ІІІ від 11.07.2001 р.);

–        „Про інноваційну діяльність” (№ 40-IV від 04.07.2002 р.);

–        „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” (№ 433-IV від 16.01.2003 р.);

–        „Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих технологій” (№ 1676-IV від 09.04.2004 р.);

–        „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” (№ 143-V від 14.09.2006 р.);

–        „Про науковий парк „Київська політехніка” (№ 523-V від 22.12.2006 р.);

–        „Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи” (№ 680-р від 17.06.2009 р.) та ін.

Однак визначені законом пріоритети розвитку науки і техніки ігнорувалися усіма урядами. Незважаючи на досить розгалуджену законодавчу основу, науково-технологічна політика в Україні ніколи не реалізовувалася.

В Україні сьогодні повністю відсутні стимули для здійснення інвестицій в наукові дослідження і розробки, держава практично не фінансує заходи щодо підтримки інновацій і наукових розробок.

Єдиною рекомендацією у цій сфері може бути лише неухильне дотримання вимог існуючого законодавства, обов’язкове для виконання усіма органами виконавчої влади в Україні.

Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України встановлений мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку – 1,7 % ВВП, а бюджетні статті витрат на фінансування розвитку науки визнані захищеними. Однак в реальності загальні витрати на наукові дослідження і розробки (з усіх джерел) в Україні протягом останніх 15 років коливалися між 1 та 1,5 % ВВП, а у 2007 р. – 0,96 % ВВП. При цьому кошти державного бюджету жодного разу не перевищували 0,5 % ВВП (у 2007 р. – 0,39 %, у 2008 р. – 0,37 %)  
     За всіма без винятку напрямами наукових досліджень в Україні фінансування науки в розрахунку на одного дослідника у 2007 р. склало 16 тис. дол. США, у 2008 р. – через девальвацію національної валюти – близько 8 тис. дол. США. Для порівняння, в Російській Федерації 22-25 тис. дол. США, у Франції – 205,4 тис. дол. США, в Австрії – 232,2 тис. дол. США, в Германії – 242,4 тис. дол. США, а в США – 260 тис. дол. США. 
      Поряд з хронічним недофінансуванням науки в Україні протягом останніх років систематично скасовуються будь-які податкові пільги або стимули, життєво необхідні для прискореного науково-технологічного розвитку. Найяскравіший приклад – зміни до Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, що внесені у 2005 році. В період дії спеціального режиму (2000-2004 рр.), річний випуск інноваційної продукції за проектами технопарків збільшився у 16,7 рази (з 0,18 млрд грн у 2001 р. до 3 млрд грн у 2007 р.), реалізовано 11,4 млрд грн інноваційної продукції, перерахування до бюджету і державних цільових фондів склали 839 млн грн, що значно перевищує всі види державної підтримки за цей період (477 млн грн). Від 2005 р. кількість діючих проектів технопарків зменшилася у 7 разів, загальний обсяг реалізованої інноваційної продукції становить у першому півріччі 2009 р. 227,5 млн грн, (у 6,7 рази менше за результати першого півріччя 2007 р.), платежі до бюджету та державних цільових фондів скоротилися до 13,6 млн грн  за перше півріччя 2009 року. 
    Замість створення сприятливого режиму для науково-технійчної та інноваційної діяльності, що є обов’язковою практикою в провідних країнах світу, в Україні ця діяльність обкладається додатковим фінансовим тягарем. Наприклад, з 2008 р. ставки зборів за патентування винаходів та корисних моделей несподівано збільшено у 35 разів. Закономірним наслідком стало зменшення кількості поданих заявок. На початку 90-х рр. 20 ст. Кількість винаходів відносно чисельності населення в Україні були співставними з показниками країн-лідерів. Сьогодні патентна активність у 2 рази нижча, ніж в Російській Федерації. Відставання від розвинутих країн ще значніше.       Неадекватна фінансова і податкова політика щодо стимулювання науково-технічного розвитку та інноваційної активності, що здійснюється в Україні, є однією з ключових причин законсервованого технологічного відставання (а в деяких галузях деградування) України. За значенням Європейського інноваційного індексу наша держава сьогодні відноситься до нижчої групи „країн, що йдуть навздогін”.   
     При цьому найслабкішими ланками у потенціалі науково-технологічного розвитку є як раз фінансова активність держави і недержавного сектору у підтримці інновацій і технологій.  
      Очевидно, що за умов фінансової депривації про відчутний розвиток науково-технологічного потенціалу не йдеться. Проблематичним залишається навіть збереження існуючого рівня розвитку. Пояснювати брак коштів на фінансування науки загальною дефіцитністю фінансів в Україні, до того ж поглибленою в умовах економічної кризи, не коректно. Світовою практикою напрацьовано чимало механізмів фінансової підтримки наукового й технологічного сектору, у тому числі непрямої – через надання пільг, стимулів, спеціальну систему оподаткування. Частина з таких заходів вже передбачена законодавством України, яке лише потрібно чітко виконувати. Крім того конче необхідно навести лад у системі фінансування цільових державних програм.

III Перспективи розвитку

 
  Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

 Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання. 
   До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій. 
   До методів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо. 
  Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання. 
   Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки. 
Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. 
   Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг. 
    Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами. 
  Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавче надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів і сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнення у галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки. 
 
  Пріоритетами при розробці стратегії та політики розвитку наукомістких технологій в Україні сьогодні є: