Науково технічний потенціал України

Вступ

Одним з важливих аспектів розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів. Науково-технічний потенціал є основою ефективного і стабільного розвитку держави. Без сумніву, розвиток економіки держави залежить від  використання високих технологій, які мають позитивний вплив на економіку держави, як і на її внутрішньому розвитку, так і на міжнародній арені, тому що введення нових технологій супроводжується покращенням якості продукції та зменшенням витрат ресурсів на виготовлення цієї продукції, що підвищує конкурентоспроможність держави на ринку. Саме тому дана тема є актуальною.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Об’єкт моєї роботи: науково-технічний потенціал України: стан, напрями використання, перспективи розвитку. 
            Предмет моєї роботи: сучасний стан науково-технічного потенціалу України, ефективність його використання, негативні тенденції його розвитку та шляхи його подолання. 
            Мета моєї роботи: дослідити вплив науково-технічного потенціалу на рівень життя людей країни, конкурентоспроможність країни на світовому ринку, проведення моніторингу і аналізу стану наукового потенціалу, фінансового забезпечення, результативності наукової й інноваційної діяльності, дослідити і оцінити сучасний стан науково-технічного потенціалу України, тенденції його розвитку, проблематику причини спаду його розвитку та надати практичні рекомендації, щодо покращення ситуації, що склалася. 
Структура:

 

 

 

 

I Науково технічний потенціал України: стан,  розвиток та територіальний розподіл 

1Сутність розвитку та  вплив на економіку держави.

 

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає: 
• матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо); 
• кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал); 
• інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві; 
• організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР. 
НТП впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подальше «дроблення» цієї структури, пов'язане, перш за все, з ускладненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТП. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудівний, паливно-енергетичний та ін. 
НТП змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва переважно в індустріальних районах. 
Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів. 
Завдяки досягнутому рівню розвитку науки і техніки, виробництву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил. 
Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її використанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо). 
Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю змінюють характер праці. 
  Сучасний етап автоматизації спирається на електронізацію (комп'ютеризацію) народного господарства.Велике значення має впровадження трудозберігаючих технологій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. 
  У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків. 
Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук.

2 Сучасний стан

Наука - важливий фактор визнання за Україною гідного місця серед передових країн світу на рубежі тисячоліть. Її потенціал станом на 2013 р. становлять 1506 наукових установ та організацій. З них в академічному секторі науки їх налічується 289, вузівському - 160, галузевому - 964, заводському - 93. Безпосередньо дослідницькою діяльністю в галузі науки і техніки зайнято 126 тис. чол., у тому числі: 4132 докторів і понад 20 тис. кандидатів наук. В авангарді науки України - 6 державних академій: Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія мистецтв. Функції державного управління у галузі науки здійснює Міністерство освіти і науки України. 
     Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і державних комітетів. Науковою діяльністю зайнято більш як 100 тис. наукових працівників, з яких 12 тис. докторів наук та 72 тис. кандидатів наук . У деяких напрямах науки Україна виявила себе як один зі світових лідерів, наприклад у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії,космічній техніці.  
      Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки є суттєвим.  
 На відміну від колишнього СРСР країни ЄС та США, після припинення гонки озброєнь, не зазнали втрат свого науково-технічного потенціалу. Головне і те, що розвинені країни не змінили свого ставлення до науки та її можливостей. Більш стало остаточно зрозуміло, що у новому столітті наука є новим джерелом економічного зростання та підвищення рівня глобальної конкурентоспроможності. В умовах глобальних криз, коли унеможливлюється стабільне зростання ВВП навіть у високорозвинених країнах, приклад окремих з них (Німеччина, Сінгапур, Тайвань) є показовим, адже їх можливість опиратись кризі значною мірою тримається на наукоємних виробництвах та вдалій науково-технологічній політиці.    

Нажаль Україна отримавши незалежність отримала і цілу низку фундаментальних проблем у всіх галузях, адже була майже повністю інтегрована в загальну, в т.ч. і науково-технологічну, структуру СРСР розпад якого призвів до розриву більшості зв’язків і унеможливив подальше ефективне функціонування суб’єктів вітчизняної економіки у ринкових умовах. Разом з тим, майже не видною, проте не меншою проблемою для України стало відношення влади і суспільства до науки. І хоча в Україні, з метою формування ефективного сектору наукових досліджень і науково-технічних розробок для забезпечення конкурентоспроможності виробництва, підвищення якості життя населення тощо, прийнято закони про наукову і науково-технічну діяльність, про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, ряд загальнодержавних і регіональних стратегії інноваційного і науково-технологічного розвитку, якими вітчизняній науці надається пріоритетна державна підтримка, все ж науково-технічний потенціал України втратив за 20 років більшу свою частку назавжди. Отже, причина такого стану речей лежить не у законодавчій чи інституційній площині, а саме у відношенні держави та суспільства у цілому до власного науково-технічного потенціалу, що й складає актуальність статті.  
   На сьогодні Україна втратила значну кількість власного науково-технічного ресурсу, а криза останніх років і сьогодні не дозволяє зупинити навколо нього деструктивні процеси. Водночас нова хвиля глобальної нестабільності вимагає рішучих і термінових дій, про необхідність яких, в Україні, наголошується з самих високих державних трибун. Проте, у розрізі вітчизняної науково-технологічної політики головне питання полягає в тому чи є відношення владних структур до науки України проблемно-орієнтованим? Іншими словами, чи відповідає необхідний рівень вирішення проблем розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, існуючому рівню відношення владних структур, від яких залежить наука, до цих проблем. Чи відповідає існуючим проблемам науки, які потребують зокрема і негайного вирішення, рівень їх усвідомлення відповідними державними структурами (усіх якісних сторін проблеми), рівень готовності владних структур до їх вирішення та рівень наполегливості у досягненні мети щодо їх вирішення.   
    Сьогодні така ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за межі держави. Незважаючи на збільшення протягом 2000-2008 рр. обсягу фінансування з державного бюджету технологічних інновацій майже у 19 разів (з 7,7 млн до 144,8 млн грн), щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт - у 3,4 разу (з 1978,4 млн до 6700,7 млн грн), частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 6,8 до 6,7 %, частка підприємств, які провадили інноваційну діяльність, знизилася у 1,27 разу (з 18 до 14,2 %), кількість освоєних такими підприємствами інноваційних видів продукції - у 6 разів (з 15 323 до 2526). Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 134 країн у 2009 р. посіла у сфері розвитку початкової освіти 37-ме місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45-те, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 52-ге, за оснащеністю сучасними технологіями - 65-те, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114-те місце, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України на державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній і національній безпеці.  
     Важливим напрямом розвитку науково-технічного потенціалу України на сучасному етапі є впровадження інформаційних та комп'ютерних технологій, зростання інтелектуалізації діяльності. Збільшення ВВП, докорінне поліпшення його структури прямо залежить від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів. Так, світовий ринок комп'ютерів щороку збільшується на 17,5 %. 
     У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон. Могутність і можливості сучасної держави визначаються значною мірою не кількістю чавуну і сталі на одиницю населення, а обсягом науково-технічної інформації, який припадає на вищезгадану одиницю, і що вихід із ситуації, у якій ми опинилися, – це різке прискорення науково-технічного прогресу і впровадження у народне господарство більш високих технологій, ніж у країнах-конкурентах. Інновації у вигляді нових конкурентоспроможних технологій і товарів забезпечують 90 % зростання ВВП промислово розвинених країн світу. Фінансування НДДКР, продуктом якої є інновації у країнах Західної Європи здійснюється з двох джерел: 3–4 % ВВП – через бюджетне фінансування, 15 % – від річного обороту фірми. В Україні на ці заходи виділяється 0,27 % ВВП.      
    Детальніше про фінансування наукових досліджень протягом 1996-2012 рр. в Україні можна розглянути в таблиці 1

                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                           Таблиця 1 
 
Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт 

 

	Всього, у фактичних цінах	У тому числі				Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП
		фундаментальні дослідження	прикладні дослідження	розробки	науково-технічні послуги
	млн.грн.					%
1996	1111,7	140,6	321,6	606,9	42,6	1,36
1997	1263,4	188,5	309,2	693,7	72,0	1,35
1998	1269,0	205,5	297,5	682,8	83,2	1,24
1999	1578,2	220,5	330,4	918,6	108,7	1,21
2000	1978,4	266,6	436,7	1106,3	168,8	1,16
2001	2275,0	353,3	304,9	1317,2	299,6	1,11
2002	2496,8	424,9	343,6	1386,6	341,7	1,11
2003	3319,8	491,2	429,8	1900,2	498,6	1,24
2004	4112,4	629,7	573,7	2214,0	695,0	1,19
2005	4818,6	902,1	708,9	2406,9	800,7	1,09
2006	5354,6	1141,0	841,5	2741,6	630,5	0,98
2007	6700,7	1504,0	1132,6	3303,1	761,0	0,93
2008	8538,9	1927,4	1545,7	4088,2	977,7	0,90
2009	8653,7	1916,6	1412,0	4215,9	1109,2	0,95
2010	9867,1	2188,4	1617,1	5037,0	1024,6	0,90
2011	10349,9	2205,8	1866,7	4985,9	1291,5	0,79
2012	11252,7	2621,9	2057,7	5369,9	1203,2	0,80

 

   Як видно з таблиці кількість грошей з кожним роком зростає, але це пов’язано з кризою в Україні, адже показник питомої ваги обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП з кожним роком зменшується, що свідчить про недостатність фінансування владою наукової сфери. 
     Для кадрової складової науково-технічного потенціалу характерні такі особливості:

- через нестабільність  роботи наукових організацій  значна частина їхніх працівників  усе ще продовжує працювати  в режимі неповної робочої  зайнятості, а також перебуває  в адміністративних відпустках (у 2000–2001 рр. таких фахівців було  відповідно 22,9 та 16,3 %); 
- стійкою є тенденція збільшення чисельності працівників, що ведуть наукову та науково-технічну роботу за сумісництвом (у 2005 р. 40,15 проти 28,67 у 2000 р.);

- продовжується процес  еміграції наукових працівників: за останні 5 років з України  виїхало понад 700 докторів і кандидатів  наук. Серед науковців вищої кваліфікації, які виїхали в останні роки, чверть – віком до 40 років, майже кожний третій – 41-50 років.

                                                                               Таблиця 2

       Наукові кадри

Показник		Рік
	1990		1995		2000		2001		2002		2003		2004		2005
Кількість працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи		494,2		293,1		188,0		181,5		178,0		173,9		173,6		170,6
Кількість спеціалістів, які виконують наукові та науково-технічні роботи		313,1		179,8		120,8		113,3		107,4		104,8		106,6		105,5
з них мають науковий ступінь: – доктора наук – кандидата наук		3,2 29,3		4,1 22,9		4,1 17,9		4,0 17,4		4,0 17,2		4,0 16,8		4,1 17,0		4,2 17,0
Кількість працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи за сумісництвом		36,0		41,7		53,9		55,4		57,2		63,4		65,6		68,5
з них мають науковий ступінь: – доктора наук – кандидата наук		2,9 21,1		4,2 18,6		5,5 23,3		5,1 19,4		5,5 20,6		6,1 22,8		6,4 23,6		6,9 25,7

 

Як видно з таблиці кількість науковців в Україні збільшується,однак наукових кадрів які проводять досліди по науково –технічним роботам зменшується.  
     В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі. 
    Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 3). 

     

 

 

 

 

 

      Таблиця  3

 

Інноваційна активність  

 

	Питома вага підприємств,   що займалися інноваціями	Загальна сума витрат	У тому числі за напрямами
			дослід-ження і розробки1		у тому числі		придбання інших зовнішніх знань 2	підготовка виробництва для впровадження інновацій3	придбання машин обладнання та програмного забезпечення 4	інші витрати
					внутрішні НДР	зовнішні НДР
	%	млн.грн.
2000	18,0	1760,1	266,2	Х		Х	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,4	Х		Х	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	Х		Х	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	Х		Х	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	Х		Х	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	Х		Х	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	Х		Х	159,5	954,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	793,6		192,9	328,4	Х	7471,1	2064,9
2008	13,0	11994,2	1243,6	958,8		284,8	421,8	Х	7664,8	2664,0
2009	12,8	7949,9	846,7	633,3		213,4	115,9	Х	4974,7	2012,6
2010	13,8	8045,5	996,4	818,5		177,9	141,6	Х	5051,7	1855,8
2011	16,2	14333,9	1079,9	833,3		246,6	324,7	Х	10489,1	2440,2
2012	17,4	11480,6	1196,3	965,2		231,1	47,0	Х	8051,8	2185,5