Науково технічний потенціал України

1 з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

2 до 2007 року придбання нових технологій;

3 з 2007 року показник віднесено до інших витрат;

4 до 2007 року придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій

 
В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій. 
    Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів. 
    Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань. 
     Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани. 
   В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації  
    Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові. 
 
     З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки. 
      В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіон.  
    Масштаби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток національної науки, повинні поступово наблизити рівень оплати праці науковців до норм розвинених країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ресурсами, допоміжним і обслуговуючим персоналом. 
    Мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку довести у 2000 році до 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту, а у 2003 році - до 2,5 відсотка. Статті витрат державного бюджету, за рахунок яких забезпечується фінансування розвитку науки, віднести до числа захищених.  Соціально-економічні умови початкового періоду реалізації нової науково-технологічної та інноваційної політики вимагають збереження прямих бюджетних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на три чверті від загального обсягу національних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи з наступним зменшенням їх частки до 50 - 55 відсотків. За рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне значення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти.         Держава створює умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт із різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним має стати контрактний метод фінансування на базі проектної (програмно-цільової) організації. В галузях виробництва під час створення та виготовлення нової продукції використовуються нормативи витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, що відповідають наукоємності даної конкурентоспроможної продукції. 
    Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки реалізується Державним інноваційним фондом України та іншими галузевими інноваційними фондами і фондами технологічного розвитку та реконструкції виробництва. 
     З метою послідовного відтворення матеріально-технологічної бази науки держава забезпечує умови для обов'язкового виділення коштів на придбання обладнання і матеріалів, капітальне будівництво та інші витрати з обов'язковим пільговим оподаткуванням. Необхідно підвищити ефективність використання для потреб розвитку науки коштів, отриманих від здачі в оренду державного майна, переданого у користування установам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук та іншим науково-дослідним установам. 
    З метою інтенсивного використання науково-технічних кадрів і запобігання їх неконтрольованому відпливу із сфери науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт слід прийняти відповідні нормативно-правові акти про встановлення більш чіткої диференціації оплати праці науковців згідно з вченими ступенями, науковими званнями та ефективністю їх творчої праці; вдосконалити пенсійне забезпечення наукових працівників.

II Напрямки використання науково-технічного потенціалу України та його основні проблеми  
1 Промисловий комплекс

   Одним із важливих завдань на шляху до побудови сучасного промислового комплексу України, спроможного адекватно реагувати на зміни ринкової кон’юнктури та здатного стати рушієм довгострокового економічного зростання держави на якісній основі, є розвиток науково-технічного потенціалу промислового сектору. 
    Розвиток науково-технічного потенціалу промислового сектору України характеризується незадовільними тенденціями, що обумовлено низьким рівнем активності промислових підприємств щодо створення передових виробничих технологій (ПВТ). Протягом 2010 р. у промисловості створено лише четверту частину всіх ПВТ в економіці, а рівень активності промислових підприємств України щодо створення ПВТ становив лише 4,6 %. Це свідчить про низький рівень задоволення виробничих потреб промислових підприємств у технологіях та технологічних процесах, створених на основі найновіших вітчизняних науково-технічних досягнень, зокрема у сфері мікроелектроніки, комп’ютерної техніки тощо. Низька активність щодо створення ПВТ зумовлює використання підприємствами промисловості під час проектування, виробництва або обробки продукції доступних технологій, що є в наявності, які, як правило, мають високу моральну зношеність. 
     Галузевий аналіз створення ПВТ промисловими підприємствами у 2010 р. показав домінуючу роль підприємств машинобудування (рівень активності створення ПВТ складав 8,3 %), металургії (5,8 %), хімічного та нафтохімічного виробництва (4,0 %), харчової промисловості (3,7 %). У галузях, в яких зосереджено високотехнологічні виробництва, рівень активності промислових підприємств щодо створення ПВТ становив 5,3 %. 
    Нестача якісних вітчизняних науково-технічних ресурсів частково компенсується придбанням іноземних технологій для їх подальшого впровадження у промисловій діяльності. Проте у 2010 р. кількість придбаних іноземних технологій промисловими підприємствами України скоротилась до 142 технологій проти 534 у 2009 р. і була найменшою за 2005-2010 рр. (рис. 1).

Рис. 1. Кількість придбаних Україної закордоних технологій у 2005-2010 рр., одиниць 

    Аналіз тенденцій придбання іноземних технологій підприємствами за видами промислової діяльності показав, що найбільш активно у 2005-2010 рр. придбання іноземних технологій здійснювали підприємства машинобудування (в середньому галузі належало 52,4 % всіх придбаних іноземних технологій), хімічної та нафтохімічної (13,7 %) і харчової промисловості (10,7 %) (рис. 2). Активність у набутті іноземних технологій підприємствами хімічного та нафтохімічного виробництва і машинобудування пояснюється наявністю у структурі цих видів промислової діяльності високотехнологічних виробництв. Водночас, це свідчить про недостатню забезпеченість цих промислових виробництв вітчизняними технологіями. 

   Рис. 2. Структура придбання іноземних технологій підприємствами промисловості України у 2005-2010 рр., % 
У 2005-2010 рр. частка підприємств галузей, в яких зосереджено високотехнологічні виробництва, у загальній кількості промислових підприємств, у придбанні іноземних технологій скоротилась з 42,5 % до 16,9 %, тоді як частка підприємств металургії зросла з 4,5 % до 28,2 %, що свідчить про переміщення акценту розвитку науково-технічного потенціалу з підприємств, на яких виробляється продукція з високою доданою вартістю, в бік промислових виробництв, які мають низькотехнологічне та сировинне спрямування. 
      Отже, науково-технічний потенціал промислового сектору України використовується недостатньо, обмежене застосування на підприємствах промисловості передових світових та вітчизняних технічних досягнень призводить до:

- послаблення конкурентних  позицій української продукції  на зовнішніх ринках. Україна  залишається аутсайдером світового рейтингу загальної конкурентоспроможності. За оцінкою «World Competitiveness Yearbook» Україна з 46 місця у 2007 р. спустилась до 57 місця в 2011 р. в щорічному рейтингу конкурентоспроможності країн світу. Україна залишилася позаду таких країн, як Естонія (33 місце), Польща (34 місце), Казахстан (36 місце), Литва (45 місце), РФ (49 місце);

- задоволення потреб внутрішнього  ринку на високотехнологічні  товари в основному за рахунок  імпорту: у 2005-2010 рр. імпорт високотехнологічних товарів в Україну зріс з 1,6 млрд дол. США до 3,3 млрд дол. США;

- скорочення попиту на  існуючу високотехнологічну продукцію  внаслідок вичерпання науково-технічного  потенціалу, закладеного ще за  часів СРСР, та гальмування розвитку  нових високотехнологічних виробництв  через нестачу технологій і  технологічних процесів, заснованих  на мікроелектроніці або керованих  за допомогою комп’ютера, що мають  використовуватись при виробництві  такої продукції;

- звуження можливостей  оновлення основних засобів через  несумісність новітнього обладнання  із застарілими технічними рішеннями, якими переважно користуються вітчизняні промислові підприємства;

- зниження інвестиційної  привабливості підприємств внаслідок використання ними застарілих способів виробництва, відсутності новітньої продукції, що має попит на світовому та внутрішньому ринках та низького рівня інтелектуального капіталу промислових підприємств;

- технологічного відставання  промислового комплексу України  від розвинутих країн, що обмежує можливості співпраці у науково-технічній та виробничій сферах. 

  Для розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектору України необхідним є виконання наступних умов:

1.  Підвищення рівня фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) у промисловості, що вимагає збільшення фінансових видатків з усіх джерел на наукові та науково-технічні роботи підприємницького сектору.

За даними ретроспективних досліджень Національної фундації науки США, саме науковим персоналом підприємницького сектору створюється та патентується найбільша кількість науково-технічних рішень та найвищим є ступінь використання науково-технічних розробок. Так, протягом 1998-2003 рр. дослідниками підприємницького сектору подавалась найбільша кількість заявок для отримання патентів на інтелектуальні продукти: 80,5 % від загальної кількості поданих заявок; частка підприємницького сектору у загальній кількості отриманих патентів складала 77,5 %. Рівень успішності комерціалізації патентів у підприємницькому секторі становив 58,1 % та перевищив рівень вузівського, державного секторів та позасекторальних дослідників (42,5 %, 13 % та 48 % відповідно), що свідчить про високий потенціал використання та найбільшу комерційну цінність створюваних інтелектуальних продуктів. Висока патентна активність та успішність комерціалізації науково-технічних розробок підприємницького сектору пояснюється тим, що створені на підприємствах або за їх ініціативи інтелектуальні продукти відповідають попиту та вимогам промисловості, а тому є найбільш затребуваними для використання у виробничих процесах. 

Рівень фінансування НДДКР у підприємницькому секторі України у 2006-2010 рр. за рахунок усіх джерел є низьким; з 2006 р. до 2010 р. він зазнав скорочення з 0,56 % до 0,47 % до ВВП (рис. 3). 

Рис. 3. Фінансування НДДКР у підприємницькому секторі у 2006 – 2010 рр., % до ВВП

Водночас, розвинуті країни та країни, що розвиваються, приділяють фінансуванню розробок у підприємницькому секторі найвищу увагу. Так, у країнах ЄС-27 рівень фінансування НДДКР у підприємницькому секторі до ВВП у 2005-2009 рр. в середньому становив 1,2 %. Зокрема, найвищі показники демонстрували Фінляндія (2,6 %), Швеція (2,6 %), Данія (1,8 %), Австрія (1,8 %), Німеччина (1,8 %). У США, Японії та Південній Кореї рівень фінансування НДДКР у підприємницькому секторі у 2005-2008 рр. в середньому становив 1,9 %, 2,6 % та 2,4 % відповідно.

2. Забезпечення надійного  та ефективного захисту прав  на інтелектуальні продукти, створені промисловим сектором країни, що дозволить вільно та ефективно розпоряджатись ними та використовувати, зокрема, шляхом впровадження у виробничі процеси, та вільно продавати продукцію, створену з використанням прав на ці продукти.

Як свідчать міжнародні оцінки, на сьогодні рівень захисту прав на інтелектуальну власність в Україні є низьким. Позиції держави у рейтингу Глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму за показником «Захист інтелектуальної власності» є одними з найнижчих; у 2009/2010 рр. – 108 місце (зі 133), у 2010/2011 рр. – 113 місце (зі 139), у 2011/2012 рр. – 117 місце (зі 142).

3. Забезпечення високої  якості придбаних новітніх іноземних  технологій, що дозволить підвищити технологічний рівень української промислової продукції та використовувати іноземні інтелектуальні ресурси для створення власної науково-технічної бази промисловості.

Відсутність контролю за придбанням нових технічних досягнень актуалізує проблему якості придбаних інновацій, які часто не є передовими надбаннями науки і техніки та їх застосування у виробничій діяльності лише поглиблює науково-технологічне відставання промислового комплексу України від розвинутих країн. Сьогодні в Україні відсутнє державне регулювання передачі технологій, створених приватними авторами (винахідниками) при здійсненні міжнародної торгівлі. Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 р. № 143-V лише передбачено контроль з боку держави за придбанням технологій, на купівлю або використання яких виділяються державні кошти.

Відсутність контролю за якістю придбаних технологій, окрім іншого, призводить до закріплення наздоганяючої моделі інноваційного розвитку промисловості, що ґрунтується на суто споживацькому ставленні підприємств до придбаних з-за кордону інтелектуальних продуктів та призводить до технологічної залежності України від розвинутих країн, поглиблення науково-технологічного відставання промислового комплексу й країни в цілому. Про це свідчить значний обсяг виплат та стабільно низька частка надходжень від розпорядження українськими промисловими підприємствами об’єктами інтелектуальної власності (ОІВ) за участю іноземних контрагентів (табл. 3). 

                                                                            Таблиця 3

Фінансові показники промислових підприємств щодо обміну правами на ОІВ з іноземними партнерами у 2005-2009 рр., тис. грн