Активные операции комерческого банка

Різновидність валютних операцій банку базується  на сутності операцій та їх особливостях і вимагає певної класифікації. Практично  операції в іноземній валюті можна поділити на такі групи:

• торговельні та неторговельні операції;
• поточні операції та строкові операції;
• власні операції банку та операції, що здійснюються за дорученням клієнтів.

Автор виділяє наступну класифікацію валютних операцій банку:

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові, або операції з негайною поставкою; строкові.
2. За механізмом здійснення операцій: операції спот; форвардні операції; ф'ючерсні операції; опціонні операції.
3. За цільовим призначенням: операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками; операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування); операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
4. За формою здійснення: безготівкові; готівкові.
5. За масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками); роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

 

Конвсіцні операції	Валютні операції	Кореспондентські Відносини з іноземними
Інші операції		Ведення валютних рахунків
Міжнародні розрахунки		Неторгові операції

 

 

Рисунок 1.1 Класифікація валютних операцій

 

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови  існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Валютний ринок  — це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою .

Проте на валютному  ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хед-жування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним  змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок  — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок  має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу  на цьому ринку є валютні цінності, іноземні для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного  ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Валютний ринок  виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й  економічна роль. Основними його функціями  є:

• забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
• створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
• забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
• формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти, і регулювання валютного курсу;
• страхування валютних ризиків;

диверсифікація  валютних резервів

Названі функції реалізуються через виконання  суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.  

Головною виконуючою установою валютного регулювання  є Національний банк України, який:

• здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;
• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
• видає в межах, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
• установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях;
• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Конкретними виконавцями  валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензій та дозволів, яку  отримують від Національного Банку України, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.[2]

 

 

2 ОСОБЛИВІСТЬ ВІДОБРАЖЕННЯ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

 

2.1 Бухгалтерський облік в комерційному банку: види й принципи побудови

 

Одним із видів операцій являються активні операції, ефективність яких залежить від правильного управлінського рішення, яке залежить від стану об’єктивної бухгалтерської інформації. Об’єктивність інформації залежить від правильної оцінки активу і правильності відображення по відповідним рахункам. 

План рахунків фінансових банківських установ являє собою  систематизований перелік рахунків фінансового обліку, використовуваний для реєстрації господарських операцій. Він є складовою частиною національної системи бухгалтерського обліку, а отже, слугує для відображення бухгалтерської інформації.

 План рахунків розроблений  відповідно до загальноприйнятих  у міжнародній практиці принципів  та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма банківськими установами України. За рахунками відображаються операції, визначені чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України. Облік валових доходів і валових витрат ведеться за окремими схемами, що рекомендуються НБУ та обираються комерційними банками України самостійно згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».[2]

Інформація, що відображається на рахунках бухгалтерського обліку, є докладною та зрозумілою для  користувачів — керівництва банку, міжнародних фінансових організацій, контролюючих органів.

Бухгалтерський облік  забезпечує своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання  користувачам інформації про стан активів  і зобов’язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних  фінансового обліку складається  фінансова звітність. Зміни у  фінансовому обліку не впливають  на податковий облік.

Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва  банку та його підрозділів оперативною  фінансовою і не фінансовою інформацією  у визначеній ними формі для планування, оцінки, контролю й використання своїх  ресурсів.

Управлінський облік ведеться банком для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи із специфіки  та особливостей діяльності і структури управління.

Банки самостійно обирають метод обліку затрат та калькулювання  собівартості послуг, визначають зміст  внутрішньої звітності, а також  строки її подання на різні рівні  управління. При організації управлінського обліку повинна забезпечуватися  ідентичність інформації і розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку.

Податковий облік ведеться з метою накопичення даних  про валові доходи та валові витрати  відповідно до чинного законодавства  і використовується для складання  податкової звітності, Державною податковою адміністрацією. зміни в податковому  обліку не впливають на фінансовий облік.

Бухгалтерський  облік кредитних операцій ґрунтується  на принципах, загальноприйнятих у  міжнародній практиці, зокрема:

• безперервності діяльності установи банку;
• стабільності правил бухгалтерського обліку;
• обережності;
• поділу звітних періодів (нарахування доходів та видатків);
• дати операції;
• переваги змісту над формою;
• оцінки активів та пасивів;
• окремого відображення активів і пасивів.

У результаті постановою Правління  Національного банку України від 21.11.97 за № 388 затверджено План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та окремий План рахунків бухгалтерського обліку в Національному банку України.

План рахунків розроблено згідно із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку, і його неодмінно мають  використовувати всі банківські установи. [10]

План рахунків поділяється на чотири категорії  та дев’ять класів.

Категорія 1-ша — балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку. 

Категорія 2-га — рахунки доходів та витрат.

Клас 6. Доходи.

 Клас 7. Витрати.

Категорія 3-тя — рахунки управлінського обліку.

Клас 8. Управлінський облік.

Категорія 4-та — позабалансові рахунки.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Характерні особливості  цього Плану рахунків такі:

1. мультивалютність;
2. спрямованість на управлінський облік;
3. подвійний запис за позабалансовими рахунками;
4. нові вимоги до аналітичних рахунків.

Балансові рахунки  класифікують як реальні, а рахунки  доходів та витрат як умовні, тобто  тимчасові.

До реальних належать рахунки активів, зобов’язань, капіталу, а отже, залишкові підсумки цих  рахунків мають відбиватися в  балансовому звіті.

Рахунки класів 6 і 7 кореспондують з рахунками  класів 1—4 під час обліку доходів  та витрат банку. Проте залишки за рахунками доходів і витрат до балансового звіту не включаються. Записи за цими рахунками нагромаджуються з початку року і подаються у звіті про фінансові результати за відповідний період. Наприкінці року різниця між загальною (річною) сумою доходів та витрат подається у балансовому звіті як результат поточного року в розділі «Капітал».

План рахунків забезпечує мультивалютний режим обліку операцій: операції в іноземній валюті згідно з їх економічним змістом  відображаються за тими самими рахунками, що й операції у гривнях.

Рішення щодо мультивалютності Плану рахунків пояснюється такими міркуваннями:

- банк виконує операції у різній валюті під час розрахунків за ними, але всі вони того самого типу, що й ті, розрахунок за якими здійснюється в гривнях;

- валюта операції може бути одним із параметрів аналітичного рахунка.

Щодо управлінського обліку, то нормативними документами  НБУ він не регламентується, і  комерційні банки мають самостійно визначати відповідну методику обліку за ними у класі 8 Плану рахунків. Такий підхід забезпечує можливість створення системи внутрішнього контролю. Отже, банк як суб’єкт господарської  діяльності має працювати за принципом  установи, що сама собою управляє.