Активные операции комерческого банка

 

ВВЕДЕННЯ

 

 

Сучасний стан розвитку економіки в державі потребує постійної уваги до банківської системи, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для її стабільного та ефективного функціонування.

Важливу роль у  підвищенні ефективності економіки країни відіграє банківська система. Саме через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків та платежів господарських організацій і населення, вона мобілізує і перетворює тимчасово вільні грошові кошти, заощадження і доходи юридичних і фізичних осіб в активно діючий капітал. З цієї причини всі юридичні і фізичні особи завжди цікавляться фінансовою звітністю банків, яка дозволяє їм отримати значний обсяг інформації про якісні та кількісні характеристики діяльності банківських установ. Звітність банків формується на основі стандартів та правил бухгалтерського обліку, які в повній мірі мають розкривати якість активних операцій,  кількісні показники наявних ризиків та обсягів резервів, стан ліквідності, обсяг власного капіталу тощо. Найбільше уваги завжди приділяють обсягу власного капіталу та якості кредитного портфеля, якому в активних операціях притаманний найбільший ризик впливу на стан надходжень та капіталу. З цієї причини дослідження відображення в бухгалтерському обліку кредитних операцій є надзвичайно актуальним.

У розробку теоретичних  основ, які присвячені проблемам  обліку кредитних операцій комерційного банку, внесли вклад такі зарубіжні науковці: В. Беті, П. Блан, Ж. Вігуру, Р. Дале, І.А. Єфрємов, П. Касон, Дж. Маккензі, Д. Малет, Ю.С. Маслєнчєнков, В.К. Нємчінов, К.Г. Парфьонов, М. Піраєр, А. Прост, З.Г. Шірінська, Дж. Хітчінс, М. Хог та ін.; та вітчизняні науковці: А.М. Галас, А.М. Герасимович, О.Д. Заруба, Л.М. Кіндрацька, О.І. Кірєєв, В.Н. Кочетков, К. Раєвський, Т. Раєвська, М.І. Савлук, П.М. Сенищ, В.В.Сопко, Р.І. Тиркало, З.І. Щибиволок та ін.. Однак, незважаючи на значну увагу авторів, вдосконалення обліку кредитних операцій банку й досі залишається перспективним та актуальним напрямком дослідження.

Метою є дослідження головних напрямів і надання конкретних пропозицій щодо вдосконалення обліку кредитних операцій банків на основі систематизації теоретичних матеріалів.

Необхідно вивчити  економічну сутність активних операцій комерційних банків; розглянути активні операції їх суть, структуру та  характеристику;вивчити  кредитні операції, та особливість їх проведення; проаналізувати валютні та активні операції комерційних банків; дати характеристику рахунків які використовуються при здійсненні активних операцій;  а також  переглянути організацію внутрішньо банківського контролю при здійснення активних операцій; виявити шляхи вдосконалення активних операцій.

Предметом  вивчення являється організація здійснення активних операцій.

Об’єктом  вивчення являються  кредити, цінні папери , валютні операції та інші активні операції.

При вивченні економічної  сущності  активних операцій аналізувались  труди вітчизняних на зарубіжних авторів: Кіндрацька  Л. М.,  Паначенко Є. Г., Коломойцев В. Е., Котовський  В.С., Нєизвестна О. В.

 

 

 

 

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

 

1.1 Активні операції: суть, структура та їх характеристика

 
            У ході використання коштів, залучених комерційними банками від своєї клієнтури, інших банків, з грошового і фінансового ринків, а також власних ресурсів банку, в цілях отримання прибутку банки проводять різного роду вкладення (інвестиції), сукупність яких і складає їх активні операції. При цьому, хоча основною метою комерційних банків є отримання прибутку, вони не можуть вкладати всі кошти тільки у високоприбуткові операції (як, наприклад, кредитування клієнтури), оскільки при здійсненні активних операцій такі банки одночасно повинні забезпечувати своєчасне повернення залучених коштів їх власникам за рахунок підтримання певного рівня ліквідності, розумно розподіляти ризики по видах вкладень, дотримуватися різні законодавчі норми, приписи і вказівки органів банківського контролю, а також вимоги кредитної політики уряду своєї країни.

Активні операції комерційного банку можна розділити на чотири великі групи:  

- Кредитні операції (або позички);  

- Інвестиції в цінні  папери; 

- Касові операції;  

-Інші активи.

Активні операції банків являють  собою використання власних і  залучених (позикових) коштів, здійснюване  банками з метою отримання  прибутку при одночасному дотриманні законодавчих норм, підтримки необхідного  рівня ліквідності і раціональному  розподілі ризиків за окремими видами операцій. Необхідність дотримання зазначених вимог змушує банки розміщувати  частину коштів у вкладення, що не приносять доходу, або приносять  його у вкрай обмеженому розмірі (готівка в касі, кошти на рахунках у центральному банку та інші види ліквідних активів). З іншого боку, потреби всебічного забезпечення діяльності банку та її подальшого розвитку обумовлюють  наявність у їхніх активах  таких статей, як банківські будівлі  та обладнання, інвестиції в філіальні, асоційовані та "дочірні" компанії, що займаються спеціалізованими банківськими операціями.[12]                                                                

За своїм завданням  активні операції можна підрозділити на операції, що мають метою підтримку  на тому чи іншому рівні ліквідності  банку, і операції, спрямовані на отримання прибутку. Між цими видами операцій існує певне співвідношення, необхідне для підтримки діяльності банку на досягнутому рівні.

 До вкладенням, мають основною метою підтримання ліквідності банку, відносяться:

1. Готівкові кошти в касі банку,

2. Залишки на рахунках у центральному банку,

3. Інвестиції в швидко реалізуємі цінні папери (казначейські та першокласні

комерційні векселя),

4. Кошти на рахунках і вклади (депозити) в інших банках.

При цьому, хоча деякі з  перерахованих вкладень і приносять  банкам певний дохід, основною причиною їх наявності є необхідність підтримання  загальної ліквідності банку  на відповідному рівні, тоді як дохід  по ним служить хоча й істотним, але другорядним фактом. Операції банків з кредитування компаній і  фірм по своїй суті не можуть вважатися  ліквідним розміщенням коштів і  здійснюються банками виключно в  цілях отримання прибутку на різниці  в процентних ставках між залученням і розміщенням коштів.[13]

Крім міркувань прибутковості  і ліквідності активних операцій важливе значення для їх здійснення має питання кредитних ризиків  та їх розподілу. Якщо приміщення ресурсів в касову готівку, залишки на рахунках у центральному банку, державні цінні  папери вважаються мають практично  нульову ступінь ризику, а розміщення коштів в інших банків - активами з мінімальним ступенем ризику, то кредити компаніям, фірмам і приватним  особам, включаючи вкладення в  векселі , акцепти та інші аналогічні інструменти грошового ринку, сполучені  з більш значним ризиком. У  цьому зв'язку при проведенні активних операцій для банків велике значення має питання про розподіл ризиків  та недопущення їх надмірної (надлишкової) концентрації на якомусь одному виді.

Особливої уваги заслуговують активні операції комерційних банків у сфері міжнародного кредиту. Хоча більшість подібних операцій здійснюється ними з іншими банками або під їх гарантію, ступінь ліквідності і ризики по цих операціях варіюються досить істотно - від високоліквідних операцій з незначним ризиком (наприклад, кредитування експортних операцій під гарантії великих банків при одночасному державному страхуванні ризиків) до операцій з високим ступенем ризику і низькою ліквідністю (фінансові кредити країнам, що розвиваються, що випробовують серйозні фінансові труднощі). Проведення активних операцій в цій сфері здійснюється комерційними банками з урахуванням прийнятої в кожній з них градації ступеня ризиків за видами кредитів.

Активи банків – це частина  бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених  банком коштів з метою одержання  прибутку і підтримання ліквідності  банку. [14]

Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як будь-які види вкладення коштів, відрізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобов’язань перед вкладниками й іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бути негайно використані  для видачі депозитів приватним вкладникам, довгостроковий же кредит, наданий для будівництва офіс-центру, не може бути швидко трансформований у кошти на кореспондентському рахунку банку або готівкові кошти в його касі.

Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу, тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, відрізняються високим ступенем ризику.

Активи, або вкладення  комерційного банку  класифікуються, виходячи  зі ступеня їхньої ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку і  залучені до неї засоби, придатні для  негайного виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами. З цього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси.

До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. До цієї групи активів  належать:

• Банкноти і монети в касі банку;
• Платіжні документи в процесі інкасування;
• Кошти на кореспондентських рахунках у центральному банку;
• Кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках;
• Обов’язкові мінімальні резерви.

 Первинні резерви є малодохідним видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їхньої частки в структурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків кореспондентів, із якими укладені відповідні договори. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного конкретного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплат по яких настали.

Планування руху готівки  у касі банку, вибір джерел її поповнення є одним із найважливіших завдань, що його розв’язують при управлінні активами банку. Це потребує організації постійної роботи з клієнтурою по інкасуванню грошового виторгу, укладанню договорів із національним і комерційними банками по інкасуванню коштів з метою забезпечення переведення банківської готівки у безготівкові кошти на його кореспондентських рахунках.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх  кореспондентських рахунках у національному  і комерційних банках. Ці кошти  використовуються для виконання  платіжних інструкцій клієнтів по переказу коштів із їхніх рахунків у комерційному банку на сплату за товари і послуги, оплату за різними договорами, укладеними клієнтами банку з їхніми контрагентами, платежі по банківських зобов'язаннях. Достатність коштів на кореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку по управлінню поточною ліквідністю.

За правилами, встановленими  Національним банком України, комерційні банки зобов'язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках у Нацбанку. Таким чином, сума коштів комерційного банку на даному кореспондентському рахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, установлений цим органом контролю.

Сума ж перевищення залишку на кореспондентському рахунку визначається самим банком, виходячи з розміру запланованих платежів, які необхідно провести у першій половині наступного дня. На практиці комерційні банки можуть в окремих випадках допускати недостачу коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку для підтримання обов'язкових резервів у межах звітного періоду, в інші ж дні цього періоду сума залишку коштів на кореспондентському рахунку повинна бути достатньою для компенсації допущеної недостачі коштів.[3]

У інших країнах СНД  встановлені інші правила формування обов'язкових резервів. Наприклад, Центральний  банк Росії відкриває комерційним банкам спеціальні рахунки для зберігання обов'язкових резервів, які формуються щомісяця за балансом на 1-е число кожного місяця і можуть бути скориговані на прохання комерційного банку за даними балансу на 15-е число. Таким чином, регулювання обов'язкових мінімальних резервів у Росії здійснюється щомісяця шляхом поповнення комерційним банком спеціального рахунку в Центральному банку, у випадку збільшення коштів на його пасивних рахунках, або повернення Центральним банком комерційному зайвих коштів, у випадку зменшення суми пасивів комерційного банку. Тому суми мінімальних резервів російських комерційних банків із високою мірою умовності можуть бути віднесені до категорії первинних резервів, тому що ці кошти виявляються фактично замороженими на спеціальних рахунках у Центральному банку.