Матеріальна складова документа

 Магнітний диск - носій інформації  у вигляді диска з феромагнітним  покриттям для запису.

 Магнітні диски поділяються  на жорсткі та гнучкі (дискети).

Гнучкий диск (флоппі-диск) або дискета - це диск, виготовлений із пластику, покритого феромагнітним шаром (див. мал. 18). Гнучкий магнітний диск широко використовується в персональних комп’ютерах і є змінним носієм документованої інформації. Він зберігається поза комп’ютером і встановлюється в накопичувач в міру необхідності.

Мал. 18 - Дискета

Декілька років тому, найчастіше використовувалися дискети ємністю 1,44 Мбайт. Вони дозволяли переносити документ і програми з одного комп’ютера на інший, зберігати інформацію, не використовувану постійно в комп’ютері, робити архівні копії інформації, що міститься на жорстких дисках. Але, на даний момент в жодному магазині не можна знайти даний вид носія інформації, адже на зміну прийшли нові, більш зручні, якісні, корисні види носіїв інформації.

  Жорсткий магнітний диск (вінчестер) - це кругла плоска пластинка, виготовлена ​​з твердого матеріалу (металу), покритого феромагнітним шаром (див. мал. 19). Він призначений для постійного зберігання інформації, яка використовується при роботі з персональним комп’ютером і встановлюються усередині нього.

  Вінчестери значно перевершують гнучкі диски. Вони мають кращі характеристики ємності, надійності і швидкості доступу до інформації. Тому їхнє застосування забезпечує швидкісні характеристики діалогу користувача і реалізованих програм, розширює системні можливості по використанню баз даних, організації багатозадачного режиму роботи, забезпечує ефективну підтримку механізму віртуальної пам’яті.

Мал. 19 – Жорсткий магнітний диск

Я маю на меті розглянути такий носій інформації як банківська пластикова картка, адже у наш час даний продукт актуальний у повсякденному житті для будь-якого громадянина України. Чи то отримання стипендії, заробітної плати, пенсії, чи то переказ грошей, чи то здійснення покупок в торгівельних точках – в останні роки найчастіше ми стали використовувати пластикові банківські карти задля зменшення клопоту з паперовими грошима та швидкого здійснення грошових операцій.

Широке застосування, перш за все в банківських системах, знайшли так звані пластикові карти, що представляють собою пристрої для магнітного способу зберігання інформації та управління даними (див. мал. 20).

Мал. 20 – Банківська магнітна карта

 Пластикова карта являє собою  документ, виконаний на основі  металу, паперу або пластику стандартної  прямокутної форми, хоча б один  із реквізитів якого знаходиться  у формі, доступній сприйняттю  засобами електронно-обчислювальної  техніки та електрозв’язку.

Пластикові картки бувають двох типів: прості та інтелектуальні.

  У простих картах є лише магнітна пам’ять, що дозволяє заносити дані і змінювати їх.

  В інтелектуальних картах, які іноді називають їх смарт-картками (від англ. Smart-розумний), окрім пам’яті, вбудований ще і мікропроцесор. Він дає можливість робити необхідні розрахунки і робить пластикові карти багатофункціональними.

2. Вплив типу носія на довговічність і вартість документа та найрозповсюдженіші проблеми використання сучасних матеріальних носіїв.

Передача документованої інформації в часі і просторі безпосередньо пов’язана з фізичними характеристиками її матеріального носія. Документи, будучи масовим суспільним продуктом, відрізняються порівняно низькою довговічністю. Під час свого функціонування в оперативному середовищі і особливо при зберіганні вони піддаються численним негативним впливам, внаслідок перепадів температури, вологості, під впливом світла, біологічних процесів і т.д. Наприклад, в даний час відомо близько 400 видів грибів і комах, виявлених на документах та книгах, здатних вражати папір, кальку, тканини, дерево, шкіру, метал, кінофотоплівки та інші матеріали. Тому не випадково проблема довговічності матеріальних носіїв інформації в усі часи привертала увагу учасників процесу документування. Вже в давнину спостерігається прагнення зафіксувати найбільш важливу інформацію на таких порівняно довговічних матеріалах, як камінь, метал. Наприклад, закони вавілонського царя Хаммурапі були висічені на кам’яному стовпі. І в наші дні ці матеріали використовуються для тривалого збереження інформації, зокрема, в меморіальних комплексах, на місцях поховань і т.п. У процесі документування спостерігалося прагнення використовувати якісні, стійкі фарби, чорнило. У значній мірі завдяки цьому до нас дійшли багато важливих текстові історичні пам’ятники, документи минулого. І, навпаки, використання нетривких матеріальних носіїв (пальмове листя, дерев’яні дощечки, береста тощо) призвели до безповоротної втрати більшості текстових документів далекого минулого.

Однак, вирішуючи проблему довговічності, людина відразу ж змушена був займатися і іншою проблемою, яка полягала в тому, що довговічні носії інформації були, як правило, і більш дорогими. Так, книги на пергаменті нерідко прирівнювалися за ціною до кам’яного будинку або навіть до цілого маєтку, вносилися в заповіт, поряд з іншим майном, а в бібліотеках приковувалися ланцюгами до стіни. Тому постійно доводилося шукати оптимальне співвідношення між довговічністю матеріального носія інформації та його вартістю. Ця проблема до цих пір залишається дуже важливою і актуальною.

Найбільш поширений в даний час матеріальний носій документованої інформації – папір – відрізняється відносною дешевизною, доступністю, задовольняє необхідні вимоги по своїй якості і т.д. Однак у той же час папір є горючим матеріалом, боїться зайвої вологості, цвілі, сонячних променів, потребує певних санітарно-біологічних умов. Використання недостатньо якісних чорнил, фарби призводять до поступового згасання тексту на папері. На думку фахівців, у середині ХІХ сторіччя настав перший кризовий період в історії паперового документа. Він був пов’язаний з переходом до виготовлення паперу з деревини, з використанням синтетичних барвників, з широким розповсюдженням машинопису і засобів копіювання. У результаті довговічність паперового документа скоротилася з тисяч до двохсот-трьохсот років. Особливо недовговічні документи, виготовлені на папері низьких за якістю видів і сортів (газетної і т.п.).

В кінці ХХ століття з розвитком комп’ютерних технологій і використанням принтерів для виведення інформації на паперовий носій знову виникла проблема довговічності паперових документів. Справа в тому, що багато сучасних роздруківок текстів на принтерах водорозчинні і вицвітають. Більш довговічні фарби, зокрема, для струменевих принтерів, природно, є і більш дорогими, а значить – менш доступними для масового споживача. Використання в Україні «піратських» перезарядженим картриджів і тонерів тільки погіршує ситуацію.

Матеріальні носії документованої інформації вимагають, таким чином, відповідних умов для їх зберігання. Однак це далеко не завжди дотримувалося і дотримується. У результаті, з відомчих архівів на державне зберігання в нашій країні документи надходять з дефектами. У 1920-ті роки кількість дефектів досягало 10-20%, з 1950-х років стало зменшуватися від 5 до 1%, в 1960-1980-ті роки було на рівні 0,3-0,5% (хоча в абсолютних цифрах це становило 1-2,5 млн. документів). У 1990-ті роки зберігання документів у відомчих архівах знову погіршилося, як і в перші десятиліття існування радянської влади. Все це обертається значними матеріальними втратами, оскільки в архівах і бібліотеках доводиться створювати й утримувати дорогі лабораторії, які займаються реставрацією паперових носіїв. Доводиться також виготовляти архівні копії документів з згасаючим текстом і т.п.

Проблема довговічності та економічної ефективності матеріальних носіїв інформації особливо гостро постала з появою аудіовізуальних і машинозчитуваних документів, також схильних до старіння і потребують особливих умов зберігання. Причому процес старіння таких документів є багатостороннім і суттєво відрізняється від старіння традиційних носіїв інформації.

По-перше, аудіовізуальні та машиночитанні документи, так само як і документи на традиційних носіях, схильні до фізичного старіння, пов’язаного зі старінням матеріального носія. Так, старіння фотоматеріалів проявляється у зміні властивостей їх світлочутливості й контрастності при зберіганні, в збільшенні так званої фотографічної вуалі, підвищення крихкості плівок. У кольорових фотоматеріалів відбувається порушення колірного балансу, тобто вицвітання, що виявляється у вигляді спотворення кольорів і зниження їх насиченості. Особливо нестійкими були кінофотодокументи на нітроплівці, що була до того ж ще й вкрай пальним матеріалом. Дуже швидко вицвітали перші кольорові кінофотодокументи. Треба зауважити, що взагалі термін зберігання кольорових кінодокументів у кілька разів менше, ніж чорно-білих, внаслідок нестійкості барвників кольорового зображення. Разом з тим плівковий носій є порівняно довговічним матеріалом. Не випадково в архівній практиці мікрофільми, як і раніше залишаються важливим способом зберігання резервних копій найбільш цінних документів, оскільки можуть зберігатися, за розрахунками фахівців не менше 500 років.

Термін служби грамофонних платівок визначається їх механічним зносом, залежить від інтенсивності використання, умов зберігання. Зокрема, пластмасові диски (грамплатівки) можуть деформуватися при нагріванні.

Для магнітних носіїв (стрічок, дисків, карт) характерна висока чутливість до зовнішніх електромагнітних впливів. Вони також схильні до фізичного старіння, зношування поверхні з нанесеним магнітним робочим шаром (так зване «осипання»). Магнітна стрічка з часом розтягується, в результаті чого спотворюється записана на ній інформація.

У порівнянні з магнітними носіями оптичні диски більш довговічні, оскільки термін їх служби визначається не механічним зносом, а хіміко-фізичною стабільністю середовища, в якій вони знаходяться. Оптичні диски потребують зберігання також в умовах стабільних кімнатних температур і з відносною вологістю у межах, встановлених для магнітних стрічок. Для них протипоказані надмірна вологість, висока температура і різкі її коливання, забруднене повітря. Зрозуміло, оптичні диски слід оберігати і від механічних пошкоджень. При цьому треба мати на увазі, що найбільш вразливою є «неробоча» пофарбована сторона диска.

На відміну від традиційних текстових і графічних документів, аудіовізуальні та машиночитаних документи схильні технічному старіння, пов’язаному з рівнем розвитку устаткування для зчитування інформації. Швидкий розвиток техніки приводить до того, що виникають проблеми й перешкоди для відтворення раніше записаної інформації, зокрема, з фоноваликів, платівок, кінострічок, оскільки випуск обладнання для їх відтворення або давно припинився, або діюче обладнання розраховане на роботу з матеріальними носіями, володіє іншими технічними характеристиками. Наприклад, в даний час вже важко знайти комп’ютер для зчитування інформації з дискет діаметром 5,25, хоча минуло лише п’ять років з тих пір, як їх витіснили 3,5-дюймові дискети.

Нарешті, має місце логічне старіння, яке пов’язане зі змістом інформації, програмним забезпеченням та стандартами збереження інформації. Сучасні технології цифрового кодування дозволяють, на думку вчених, зберігати інформацію «практично вічно». Однак для цього необхідна періодична перезапис, наприклад, ком пакт-дисків – через 20-25 років. По-перше, це дорого. А, по-друге, комп’ютерна техніка розвивається настільки швидко, що має місце нестиковка апаратури старих і нових поколінь. Наприклад, коли американські архівісти одного разу вирішили ознайомитися з даними перепису населення 1960 р., що зберігалися на магнітних носіях, то з’ясувалося, що цю інформацію можна було відтворити лише з допомогою двох комп’ютерів у всьому світі. Один із них перебував у США, а інший – в Японії.

ВИСНОВКИ

Провівши ряд досліджень, ознайомившись в історією розвитку ряду матеріальних носіїв інформації в дійшла певного висновку.

Завдяки швидкому науковому прогресу на сьогоднішній день людство має змогу користуватися багатьма засобами для збереження та передачі інформації.

Неможливо побачити теперішнє матеріальних носіїв документа без історії їх розвитку. Історія природних носіїв починається з каміння, кісток, глиняних табличок, пергаменту, папірусу, берестяних грамот та ін. Найбільшим досягненням стало винайдення паперу у 105р. н.е. Цай Лунем. Цей матеріал, значно вдосконалений, і досі широко використовується для збереження численних документів.

Штучними матеріальними носіями документа є грамплатівки, магнітні стрічки, магнітні та оптичні диски, фото- та кіноплівки та багато інших. Історія розвитку цих носіїв недовга, адже вони почали з’являтися лише після науково-технічного прогресу XIXст. Штучні носії були створенні внаслідок багатьох фізико-хімічних експериментів.

Технології та матеріальні носії магнітного запису постійно удосконалюються. Зокрема, спостерігається тенденція до збільшення щільності запису інформації на магнітних дисках при зменшенні його розмірів і зниження середнього часу доступу до інформації.

Одними із найпопулярніших носіїв інформації сьогодні є оптичні (лазерні) диски, які відзначаються своєю універсальністю, тобто можливістю запису та зберігання в єдиному цифровому форматі інформації будь-якого типу - звукової, текстової, графічної, відео. Існують CD-RW, CD-DVD, CD-ROM та інші диски.

Технічне та логічне старіння призводить до того, що значна маса інформації на електронних носіях безповоротно втрачається. Щоб не допустити цього, в Бібліотеці Конгресу США, зокрема, утворено спеціальний підрозділ, де в робочому стані утримуються всі пристрої для читання інформації з застарілих електронних носіїв.