Бюджетно-правова політика України

Для вирішення цього питання  необхідно в першу чергу в  Податковому кодексі запровадити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені. По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запобіжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань. По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів. По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є невиконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видатками бюджету; 2) у Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам. [30,20]

В Україні оподаткування  рентними платежами здійснюється залежно  від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи  платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у Податковому кодексі України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5 відсотків і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів - народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу.

Загалом податкова політика щодо оподатковування природних  ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування  частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді  природних ресурсів і при цьому  не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати  збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має  покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування  відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових  ресурсів та інші); [31,21]

Як вже зазначалося  вище, Податковий кодекс має враховувати  інтереси як держави, так і платників  податків. Ще до прийняття Кодексу  в Україні спостерігалась тривожна тенденція - зростала кількість підприємців-фізичних осіб, що припиняють свою діяльність. На запитання, чому підприємці припиняють свою, один з них відповів, що люди інтуїтивно відчувають: влада ніколи не робить чогось позитивного на їхню користь. Завжди, коли мова йде про  наповнення казни, вона піклується лише про власні інтереси. У більшості  своїй це відбувається за рахунок  платників податків.

Підбиваючи підсумки можна  сказати, що головною проблемою української  податкової політики була велика кількість  податкових законів і підзаконних  актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.

2.3.Бюджетна політика України: оцінка, стан та її ефективність за останні роки.

За останні роки (2008-2012) бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні. [18, 77]

За цей період відзначалося зниження результативності бюджетної  політики, передусім у сфері розвитку економіки. Мало місце різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання  розв'язати гострі соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів  перерозподілу ресурсів через державний  бюджет без забезпечення реального  підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість  У здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися  адміністративні важелі; значно загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого  самоврядування; знизилася ефективність міжбюджетного регулювання. Наслідком  стало погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни: темпи зростання ВВП скоротилися  в 4,65 разу й досягли рівня вдвічі меншого, ніж у країнах ЄС, спостерігалося підвищення номінального обмінного  курсу гривні, зріс індекс споживчих  цін, значно збільшилося податкове  навантаження, погіршилася ситуація й у сфері інвестиційної діяльності. Результатом стало зниження темпів приросту реальних доходів населення. [18,78]

Слід наголосити, що такі зміни супроводжувалися зменшенням прямого й гарантованого державного боргу, а також підвищенням пенсійних  витрат і зарплати в державному секторі  економіки. Проте скорочення боргу  за умов істотного зменшення приросту ВВП і погіршення багатьох інших  ключових показників розвитку країни навряд чи можна віднести до позитивних результатів. А що стосується пенсійних  витрат та заробітної плати в державному секторі економіки, то зростання цих показників значною мірою було нівельовано ростом споживчих цін та ревальвацією курсу гривні.

За таких умов постало  питання переорієнтації бюджетної  політики на нові цілі та пріоритети. Уряд підкреслив необхідність переходу від  моделі економічного розвитку орієнтованого  на стимулювання споживання, до моделі стимулювання інвестиційної активності й розвитку вітчизняного виробництва. Для цього, на його переконання, слід проводити активну політику підтримки  національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку імпортозамінного виробництва.

За допомогою бюджетної  політики здійснюється цільове спрямування  коштів. Важливою складовою бюджетної  політики є здійснення збалансованих  міжбюджетних відносин. Слід зазначити  що саме ефективно побудовані міжбюджетні  відносини впливають на темпи  економічного зростання, що є досить актуальним на сьогоднішній день.[5, 31]

Ефективність бюджетної  політики слід оцінювати за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної  політики на сьогодні розглядається, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету, по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну ситуацію в  країні.

Підсумки 2009 року засвідчили, що розвиток економіки України відкинуто  на чотири роки назад - реальне падіння  ВВП було одним з найвищих у  світі та становило "мінус" 14,8 відсотка. Обсяги промислового виробництва  скоротились на 21,9 відсотка до рівня  нижче, ніж на кінець 2004 року. Фінансовий результат (сальдо) підприємств від  звичайної діяльності до оподаткування  у 2009 році вперше за всю історію статистичних спостережень України був негативним та становив "мінус" 42,4 млрд. гривень. Реальна заробітна плата скоротилася  на 9,2 відсотка, чого не спостерігалось з 2000 року, а заборгованість із заробітної плати зросла на 23,9 відсотка. Рівень безробіття населення зріс більше ніж  на третину до 8,8 відсотка. Скорочення доходів населення на тлі падіння  довіри до банків призвело до відтоку  депозитних коштів з банківської  системи - у квітні 2009 року обсяг  депозитів зменшився на 45,8 млрд. грн. порівняно з кінцем 2008 року, а в цілому за 2009 рік - на 30 млрд. гривень. Готівковий курс гривні до долара США девальвував більш ніж вдвічі (з 4,46 гривень за долар США у травні 2008 року до 9,93 гривень за долар США у грудні 2008 року), при цьому середньорічний офіційний курс гривні до долара США у 2009 році девальвував на 47,8 відсотка. Міжнародні валютні резерви за 2009 рік скоротилися на 5 млрд. дол. США та у лютому 2010 року були доведені до мінімуму - 24,1 млрд. доларів США.

2009 рік був одним з  найневдаліших бюджетних років  за часи незалежної України  - фінансова криза та непрофесійність  попереднього Уряду призвели  до того, що розпис доходів  Державного бюджету України у  2009 році був недовиконаний на 45,6 млрд. грн., або на 17,9%, надходження  порівняно із 2008 роком скоротились  на 22,0 млрд. грн., або на 9,5 відсотка. В 2009 році реальний дефіцит  державних фінансів (з урахуванням  дефіциту зведеного бюджету, рекапіталізації  банків, поповнення статутних фондів  НАК "Нафтогаз України", незаконного  вилучення обігових коштів підприємств  через фіскальну систему, недофінансування  інвестиційних програм, боргу  вугільних підприємств перед  Пенсійним фондом, відволікання  коштів місцевих бюджетів з  єдиного казначейського рахунка  для надання позичок Пенсійному  фонду та інших складових прихованого  дефіциту) сягнув 169,2 млрд. грн., або  18,5 відсотка ВВП. Залишок коштів  на єдиному казначейському рахунку  станом на 1 січня 2010 року становив 1,1 млрд. гривень. [9, 49]

Починаючи з квітня-травня 2010 року, відновились тенденції до економічного зростання та стабілізації економічної ситуації після кризових років. Обсяги промислового виробництва  у 2010 році зросли на 11 відсотків, що є  найвищим показником з 2004 року. [9,51]

Реалізація новим урядом антиінфляційних заходів, вчасне усунення дисбалансів на продовольчих ринках, виваженість бюджетної та монетарної політики дали змогу стабілізувати  цінову ситуацію. У 2010 році вперше за останні  сім років було досягнуто однозначного значення показника інфляції - 9,1 відсотка і це при тому, що вже за перший квартал попередники залишили у  спадок 4,7 відсотка інфляції.

Підвищення підприємницької  активності, активна державна політика щодо повернення на експортні ринки, отримання знижки на імпортований природний  газ забезпечили високий позитивний фінансовий результат від звичайної  діяльності підприємств. Зростання  прибутків підприємств за січень-листопад 2010 року становило 43,6 відсотка.

Пожвавлення виробництва, поліпшення ситуації на ринку праці та виконання  всіх запланованих соціальних видатків бюджету сприяло реальному зростанню  доходів населення. Реальна заробітна  плата збільшилася на 10,2 відсотка, що дало змогу перевищити її докризовий рівень. Одночасно зменшився рівень заборгованості із заробітної плати (на 17,3 відсотка) та рівень безробіття населення. Приріст обсягу депозитів досягнув рівня 2007-2008 років та становив 86,1 млрд. гривень.

З метою створення стимулів для подальшого розвитку реального  сектору економіки Національний банк України в 2010 році тричі знижував облікову ставку (з 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75 відсотка річних, що є найнижчим рівнем з 2004 року). Міжнародні валютні резерви  у 2010 році зросли на 8,1 млрд. дол. США  до 34,6 млрд. доларів США. [22,12]

В результаті зростання економіки, наведення порядку в адмініструванні  податків та удосконалення окремих  норм оподаткування у 2010 році надходження  до державного бюджету збільшилися  на 22,6%, в тому числі до загального фонду на 32,5% порівняно з 2009 роком (без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування  ПДВ, утвореної попереднім Урядом у 2008-2009 роках, у сумі 16,4 млрд. гривень). Всього до Державного бюджету України  у 2010 році, без врахування погашення  простроченої заборгованості з відшкодування  ПДВ, надійшло 257051,1 млн. грн., у тому числі до загального фонду - 207472,7 млн. гривень.

Рівень виконання планового  показника, затвердженого Верховною  Радою України (без врахування погашення  заборгованості з відшкодування  ПДВ минулих періодів), дорівнював 100,8 відсотка, проти 85,5 відсотка у 2009 році.

Власні надходження бюджетних  установ до спеціального фонду державного бюджету в 2010 році дорівнювали 22078,6 млн. грн., порівняно із 2009 роком надходження  з цього джерела зросли на 7,4% (або  на 1513,4 млн. гривень).

Виконання державного бюджету  за видатками у 2012 році здійснювалося відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", на основі принципів програмно-цільового методу та було спрямовано на реалізацію місії бюджету та досягнення встановлених цілей.

З метою досягнення системи  цінностей, що була покладена в основу бюджету 2012 року, під час виконання бюджету за видатками було посилено соціальний захист громадян через підвищення соціальних стандартів, які профінансовані у повному обсязі, забезпечено підтримку стійкого економічного зростання шляхом збільшення капітальних видатків та реалізації інфраструктурних проектів. [32,150]

ІІІ. Перспективи вдосконалення бюджетно-податкової системи України.

Останніми роками особливо актуальною стала проблема нестачі  фінансових ресурсів органів місцевої влади та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов вагомим чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне  використання системи місцевих податків і зборів, яка здатна перетворити територіальні громади із дотаційних на суб’єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв’язувати будь-які соціально-економічні проблеми.

Багаторічна практика місцевого  оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система  місцевих податків і зборів виконує  у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування, торкаючись таких об’єктів, які або не становлять інтересу для державного фіску, або  за своєю природою не можуть бути охоплені державними податками. [31,22]

Важливим елементом реформування системи місцевого оподаткування  є відмова від неефективних податків і зборів, які не мають ні фіскального (іноді надходження від податків не перевищують витрат по стягненню), ні регулюючого значення. Тому й  вони не використовуються місцевою владою. До таких слід віднести: збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за видачу ордера за квартиру, збір за проведення конкурсного  розпродажу і лотерей. Саме ці збори  не передбачені у проекті Податкового  кодексу. Замість них пропонується ввести такі збори, як: будівельний, туристичний, за розміщення обєктів грального  бізнесу. Передбачається встановлення широкого діапазону між нижньою  та верхньою ставками цих податкових платежів, що дасть змогу обгрунтовано запроваджувати місцеві податки  і збори з урахуванням особливостей їх справляння на території кожної територіальної громади.