Податки в системі доходів держави

Податки не єдина форма  акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують  ще обов'язкові платежі, яким притаманні риси податків:

1. податкові платежі: плата за воду, землю - обов’язкові збори, які стягується з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;
2. відрахування, внески - обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

 Згідно Податкового  кодексу, податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до цього Кодексу.

Збором  (платою,  внеском)  є  обов'язковий  платіж   до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання  ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на  користь  таких  осіб  державними органами,  органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами  юридично значимих дій[3].

Основними характерними особливостями  податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те, що він:

- справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника; може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- не має цільового призначення; 

- є виключно атрибутом  держави і базується на актах  вищої юридичної сили.

Отже, податки - це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Сутність податків як економічної  категорії проявляється в функціях, які вони виконують: фіскальна, регулююча  і розподільча.

В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто  забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті  з метою фінансування державних  витрат і забезпечення виконання  державою своїх функцій.

На сьогодні всі держави  світу особливу увагу звертають  на можливості регуляторної функції  податків. Сутність цієї функції полягає  у впливі податків на процес формування структури національної економіки. Вилучаючи за допомогою податків певну частину доходів економічних  суб'єктів, яка законодавчо регулюється, можна стимулювати діяльність однієї частини з них або стримувати діяльність інших, а отже регулювати соціально-економічні процеси в  країні. Вплив на господарську діяльність здійснюється також через маневрування податковими ставками. Змінюючи механізм оподаткування, держава може досягти змін в економічній діяльності підприємств у бажаному напрямі, забезпечити прискорення чи гальмування розвитку в окремих галузях.

Розподільча функція податків реалізується державою для забезпечення певного рівня соціальної справедливості. Уповноважені органи забезпечують через функціонування бюджету, доходну частину якого формують переважно податки, умови для соціального вирівнювання, забезпечує умови виробництва соціально важливих товарів і послуг[9].

Податки і збори, передбачені  податковою системою України, класифікуються за певними ознаками. Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Податки можна класифікувати за:

1) за економічною ознакою  об'єкта оподаткування:

- податки на доходи  та прибутки - обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

- податки на споживання - обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

- податки на майно - обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).

2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

- прямі податки - обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

- непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

- загальнодержавні податки  - обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками по всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

- місцеві податки та  збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики запровадження місцевих податків: місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі; встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США); повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);

4) за формою стягнення:

- розкладні (розкладкові) податки - обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

- квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки - обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5) за способом зарахування податкових надходжень:

- закріплені - обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

- регулюючі - обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6) відносно до платника:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7) відносно до джерела сплати:

- податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

- податки, що включаються в ціну товару;

- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу[14].

За умов функціонування ринкової економіки в системі формування доходів державного бюджету провідною і основною залишається податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб'єктів. Зважаючи на це оподаткування в державі повинно базуватися на показниках законодавчо закріпленої системи бухгалтерського і статистичного обліку, побудованого з рахуванням міжнародних вимог і стандартів.

РОЗДІЛ 2. МОНІТОРИНГ ПОДАТКОВОГО  ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ  ЗА 2009-2011 РОКИ

 

2.1. Аналіз виконання дохідної частини Державного бюджету України

 

Аналіз виконання Державного бюджету України за 2009-2011 роки проведено за основі оперативної звітності Державної казначейської служби України [4-6].

Як свідчать дані наведені в дод. А, у 2009 році відбулося недовиконання планових показників більшості видів надходжень до державного бюджету в частині як загального так і спеціального фондів, окрім надходжень від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій та надходжень до цільових фондів, які перевиконані на 108,7% та на131,2% відповідно. Значне невиконання доходів державного бюджету у 2009 році допущено по доходах від операцій з капіталом у загальному та спеціальному фондах – 41,3% та 41,6% відповідно. Загальний фонд бюджету за доходами виконаний в цілому на 84,8%, а спеціальний фонд – на 75,2%, що в кінцевому результаті призвело до виконання дохідної частини Державного бюджету України на 82,1%.

У 2010 році відбулося виконання планових показників більшості видів надходжень державного бюджету в частині загального фонду. Так, найбільшого рівня виконання в  загальному фонді бюджету досягнуто у неподаткових надходженнях - 112,0%, доходах від операцій з капіталом –322,2%, надходженнях від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 115,8%. В цілому загальний фонд  у 2010 році виконано 98,8%.  Спеціальний фонд державного бюджету виконано на 84,6%. Найбільшого рівня недовиконання відбулося у надходженнях від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 27,0% та надходженнях  до цільових фондів – 56,7%.  В цілому бюджет за доходами у 2010 році виконано на 96,5%.

У свою чергу, у 2011 році також відбулося виконання планових показників більшості видів надходжень як у загальному так і в спеціальному фондах державного бюджету. Так, найвищого рівня виконання у загальному фонді бюджету досягнуто у неподаткових надходженнях - 109,3%. Найбільшого невиконання в загальному фонді допущено по доходах від операцій з капіталом  – 96,6%. В цілому загальний фонд виконано на 103,3%. Спеціальний фонд доходів бюджету в 2011 році виконаний, в цілому, на 100,4%. Найвищого рівня виконання досягнуто у надходженнях від цільових фондів – 123,0%. Найнижчий рівень виконання спостерігається за надходженнями від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 43,4%.

В цілому, впродовж 2009-2011 рр. спостерігалося часткове недовиконання фактичних показників по надходженнях до Державного бюджету України. Найвищий рівень виконання планових показників як в частині загального фонду так і спеціального відбувся у 2011 році  - 103,3% та 100,4% відповідно. Натомість найнижчий рівень виконання планових показників спостерігався у 2009 році 84,8% та 75,2%.

Спостерігаючи динаміку дохідної частини  Державного бюджету за 2009-2011 рр.  зображену в Дод. Б можна сказати, що доходи загального фонду без міжбюджетних трансфертів у 2011 р. збільшились у порівнянні з 2009 роком на 114371579580,0 грн. та у порівнянні з 2010 роком збільшились на 62268005734,2 грн., а у 2010 р. порівняно з 2009 – на 52103573845,8 грн. Доходи без офіційних трансфертів у 2011 р. збільшились у порівнянні з 2009 роком на 76,7%, а у порівнянні з 2010 роком збільшились на 31,6%, а у 2010 в порівнянні з 2009 на 35,0 %. 

У 2011 р. сума податкових надходжень до загального фонду становила 243305104817,0 грн., що на 72790601659,5 грн. більш, ніж у 2010 р. та на 109524730288,4 грн. більш, ніж у 2009 р. Темпи росту податкових надходжень 2011 року у порівнянні з 2010 роком та 2009 роком склали відповідно 142,7% та 181,8%. 

Неподаткові надходження до загального фонду у 2011 р. склали 19696076818,2 грн., що на  10533042165,2 грн. менше, ніж у 2010 р. та на 4798247703,9 грн. більш, ніж у 2009 р. Неподаткові надходження у 2011 р. зменшились у порівнянні з 2010 роком на 34,8%, у порівнянні з 2009 роком - збільшились на 32,2%.

Доходи загального фонду від операцій з капіталом у 2011 р. склали 184157168,0 грн., що на 12552958,1 грн. більш, ніж у 2010 р. та на 23006838,4 грн. більш, ніж у 2009 р. Темпи росту доходів від операцій з капіталом 2011 року у порівнянні з 2010 роком та 2009 роком склали відповідно 107,3 % та 114,2%. 

Надходження від  урядів зарубіжних країн та міжнародних  організацій склали 156549067,6 грн., що на  2106718,3 грн. менше, ніж у 2010 р. та на 25594749,3 грн. більш, ніж у 2009 р. У 2011 р. вони зменшились у порівнянні з 2010 роком на 1,3%, у порівнянні з 2009 роком - збільшились на 19,5%.

Надходження офіційних  трансфертів до загального фонду у 2011 р. склали 183468,6 тис. грн., що на 3918052027,3 грн. менше, ніж у 2010 р. і на 5103201194,3 грн. менше, ніж у 2009 р. Офіційні трансферти у 2011 р. зменшились у порівнянні з 2010 роком на 61,2% і у порівнянні з 2009 роком на 67,3%.

Таким чином, доходи загального фонду державного бюджету у 2011р. склали 265822640396,7 грн., що на 58349953706,9 грн. більш, ніж у 2010 р. і на 109268378385,7  грн. менше, ніж у 2009 р.

На протязі 2011-2010 років відбулося збільшення абсолютних показників надходження податків, неподаткових платежів, доходів від операцій з капіталом. Разом з тим, спостерігається зменшення надходження офіційних трансфертів до загального фонду Державного бюджету України.