Державный бюджет

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випус-ку цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надава-тись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансо-вих інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на корот-ко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення ко-роткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) по-зики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаю-ться на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку кош-тів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижу-ється, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмін-ною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складан-ня і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету.   Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Інвесту-вання в економіку дає можливість створити передумови для по-вернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансу-вання соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у на-ступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покрит-тя бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіцій-но, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх ви-користання необхідні певні передумови:

наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

довіра з боку кредиторів до держави;

наявність стимулів до надання позик державі;

спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бу-ти й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійснос-ті такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юри-дичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть вико-ристовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть пре-тендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасо-во вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності дер-жави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мо-ви про нормальні засади надання кредитів чи взагалі   про їх виді-лення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідноси-ни мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не мо-же бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надава-ти кредити.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкла-дання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохід-ністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

Отже, основним стимулом до надання позик державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава мо-же брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'яв-лення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має над-звичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність зні-має перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже ін-вестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час. Важливою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного   дефіциту потребує вста-новлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування кош-тів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в еко-номіку; надходження від спеціально введених податків чи підви-щення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття по-передніх боргів.

 Доходи від інвестування  коштів, залучених з допомогою  дер-жавних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть вини-кати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держа-ви. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямо-ваний характер, то погашення боргів теж здійснюється плано-мірно і гарантовано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Сутність бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової сис-теми в цілому. Бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між держа-вою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатст-ва з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет як основний фінансовий план відображає розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять дер-жаві у постійне користування на безповоротній основі. Вони за-безпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Виділяють три методи форму-вання доходів держави: 1) від підприємницької діяльності; 2) від державного майна, угідь і послуг; 3) податковий.

Наукова класифікація видатків бюджету здійснює-ться за такими ознаками:

роллю у відтворенні виробництва ( поточні; капітальні;);

суспільним призначенням;

галузями економіки і соціальної сфери;

цільовим призначенням;

рівнями бюджетної системи (Державний бюджет України; місцеві бюджети);

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

кошторисне   фінансування;

фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

бюджетні кредити.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки, роль яких у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особ-лива роль належить податку на додану вартість і податку на при-буток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податко-вих, є досить широким.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспіль-ним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відби-ває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію дер-жави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, упра-влінську — на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються ви-датки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуго-вування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне госпо-дарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача-тися трьома показниками:

рівновагою доходів і видатків бюджету;

бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над ви-датками бюджету;

бюджетним  дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

Дефіцит класифікують за такими ознаками:

формою прояву ( відкритий; прихований );

причинами виникнення ( вимушений; свідомий );

спрямуванням коштів ( дефіцитне фінансуван-ня на розвиток і на поточні витрати )

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

державні позики;

емісія грошей.