Державный бюджет

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.    При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті, офіційне визначення яких передбачено Бюджетним кодексом України.   Захищеними статтями Державного бюджету України є:

- оплата праці працівникам бюджетних  установ;

- нарахування на заробітну плату  працівникам бюджетних установ;

- придбання медикаментів та  перев'язувальних матеріалів;

- придбання продуктів харчування;

- оплата комунальних послуг  та енергоносіїв;

- виплата процентів за державним  боргом.

- поточні трансферти населенню. 

Перелік захищених статей державних видатків регулюється законом України "Про державний бюджет на відповідний рік".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3Характеристика бюджетного  дефіциту

 

Дефіцит класифікують за такими ознаками:

а)формою прояву; 

б)причинами виникнення;

в)спрямуванням коштів.

 

 

 

 За формою прояву розрізняють  відкритий   і прихований дефі-цит. Відкритий дефіцит це офіційно зафіксований стан бю-джету під час його затвердження у відповідному документі: За-коні про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація мо-же бути як свідомою для реалізації певних політичних, еконо-мічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реаль-ність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихова-ного дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований харак-тер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу до-хідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зара-хувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бю-джету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можли-вий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит вкрай небажане явище, особливо його перша форма завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж   відмовитись від них з самого по-чатку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно під-вищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм приховано-го дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмур-ки, спробу приховати очевидне.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є на-слідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видат-ки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше.        Наприклад, в Україні скорочення видат-ків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населен-ня зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рі-шення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 2540 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бю-джетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням по-літики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «пози-кових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з по-вного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових над-ходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування   і забезпечення час-тини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бю-джетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності ві-льних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий. Обмеження рівня оподатку-вання сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у су-спільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важли-ве для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вва-жати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідли-вий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінан-сового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансуван-ня на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бю-джету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання ко-штів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, до того ж така політика потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприя-ючи зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій грунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бю-джетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють роз-витку економіки, розширюють попит і цим стимулюють еко-номіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування еконо-міки широко використовувалась у різних країнах світу в пев-них історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно.

Бюджетний   дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Без-перечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може викорис-товуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 45 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається ви-могами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основ-ним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають вико-нувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зрос-танні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває сти-мули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може да-ти зворотні наслідки. Дефіцит грошей настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфля-ції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зрос-тання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетно-го дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої полі-тики, керованості бюджету і бюджетного процесу[9;стр328]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Шляхи збалансування державного бюджету

3.1Стан бюджету

 

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача-тися трьома показниками:

рівновагою доходів і видатків бюджету;

бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над ви-датками бюджету;

бюджетним  дефіцитом — перевищенням  видатків  над постійними доходами.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доці-льним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бю-джету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінан-сового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фі-нансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отри-мати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами пробле-ми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди мо-жна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» гро-шей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення ос-новної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в   бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилу-ченню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини (див. розділ 3). У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінан-сової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів під-приємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит - перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин розвитку інфляції. Він спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету. Його покриття може здійснюватись шляхом отримання державних позик та ємісією грошей. [ 8; 128 ] є найбільш складним і водночас до-сить поширеним явищем. Це — перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до до-ходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні вста-новлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бю-джету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіци-ту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затвер-джувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні вида-тків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не мож-на оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховува-ти всі його чинники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2Джерела покриття дефіциту бюджету.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

державні позики;

емісія грошей.

Державні позики відбивають   взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кре-диторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінан-совому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іно-земні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організа-ції інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими ін-ституціями.